Щоправда, незрозуміло, куди поділися трудові ресурси, вивільнені внаслідок скорочень наприкінці 2025 - на початку 2026 року:
- у будівництві – мінус 28,2%, або мінус 12% зайнятих у I кварталі 2026 року при загальній чисельності працівників галузі в 6,8 млн осіб,
- у металургії – падіння на 10%,
- у машинобудуванні до 30%,
- видобутку корисних копалин (14,9%).
Підвищеної роботизації в цих секторах не зафіксовано (на це немає позикових коштів), відповідно, скорочення виробництва неминуче призводить до звільнення працівників або їх часткової зайнятості, тобто прихованого безробіття.
Куди у підсумку поділись ці росіяни – невідомо. Проте, головне – не в зону "СВО". Однак, це яскраво демонструє всю "якість" та "чесність" офіційної статистики російської економіки.
Ця ж логіка працює і з нерівністю (статистичний розрив між бідними та багатими). У Росії коефіцієнт рахують з 1995 року, і за підсумками 2025-го його значення зросло до рекордних 0,422. Путін поставив завдання скоротити нерівність до 0,37 до 2030 року.
Щоб зменшити показник, Росстат у 2026 році почне розраховувати його після сплати податків (у бідних вони нижчі) та з урахуванням різниці доходів між регіонами. Так рівень нерівності в країні одразу «знижується» з 0,422 до 0,375. Так за рахунок простих маніпуляцій методології він досягне потрібного рівня вже у першому півріччі 2026 року. На 4 роки раніше.
Так і працює російська економіка, де показники важливіші за процеси. Від коригування методики до коригування реальності. В нескінченному циклі між звітами, які «виконані», і галузями, яких вже немає. В нескінченній битві за Малу Токмачку та щомісячну окупацію Куп'янська-Узлового.