Особливості регіону: економічний потенціал та розташування
Кілька штрихів, які допомагають зрозуміти Вінниччину. Ще з радянських часів регіон вирізнявся потужним агропромисловим комплексом – передусім розгалуженою мережею цукрових заводів. Водночас область має вигідне географічне розташування: фактично на перетині ключових логістичних маршрутів – із півдня на захід, зі сходу на захід, а також у напрямку Молдови, з якою Вінниччина межує.
Саме ці фактори значною мірою визначили траєкторію розвитку регіону після здобуття незалежності – і продовжують впливати на його позиції вже в умовах повномасштабної війни.
З економічної точки зору область традиційно входить до групи лідерів. У 2021 році Вінниччина була серед топ-7 регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку, і навіть під час війни змогла втримати ці позиції. Для прикладу, лише торік місцеві бюджети акумулювали 20,1 млрд грн.
Наразі регіон залишається серед лідерів за рівнем середньої заробітної плати (24 264 грн), а також демонструє високу економічну активність – як за кількістю діючих підприємств, так і за темпами створення нових ФОПів.
Щодо логістики та розташування області на перетині ключових транспортних шляхів, то це водночас і перевага, і виклик. З одного боку, Вінниччина має одну з найщільніших мереж автомобільних доріг загального користування – близько 340 км на 1 тис. км², що приблизно на 20% перевищує середній показник по країні.
З іншого боку, після зими 2025–2026 років стан цих доріг, як і в більшості регіонів України, суттєво погіршився і подекуди ближчий до «жахливого», ніж до «нормального». Тож формально сильна сторона інфраструктури на практиці зараз далеко не завжди працює як конкурентна перевага.
На що робить ставку область
За віддаленістю від лінії фронту Вінниччина належить до тилових регіонів – із усіма відповідними наслідками. Передусім це баланс між тими, хто виїхав, і тими, хто приїхав. Область демонструє позитивну динаміку приросту населення.
У 2022–2023 роках кількість мешканців області зросла приблизно на 10%, а населення самої Вінниці – на 12%. Це добре відчувається в повсякденному житті: обласний центр став значно більш завантаженим, зросла кількість заторів, а інфраструктура працює на межі можливостей.
Станом на кінець 2025 року в області було зареєстровано близько 142 тисяч внутрішньо переміщених осіб. За словами голови Вінницької ОВА Наталії Заболотної, регіон і надалі приймає людей із прифронтових територій – щотижня прибуває ще 100–200 осіб.
Не відстає і економічна міграція. З початку повномасштабного вторгнення Вінниччина стала одним із ключових центрів релокації бізнесу. За цей час у регіоні розмістилися майже 500 підприємств, із яких близько 300 вже відновили роботу.
Наразі доступними залишаються ще 27 виробничо-складських та офісних приміщень площею від 100 до 15 тисяч квадратних метрів – із підведеними комунікаціями та в окремих випадках із залізничною логістикою.
Відповідно, область може прийняти нові підприємства, зацікавлені у переїзді в безпечніші частини України.
Окрему ставку місцева влада робить на розвиток індустріальних парків. Нагадаємо, це спеціально підготовлені території з підведеною інфраструктурою, де інвестори можуть швидко запускати виробництва. Для регіону це означає не лише нові робочі місця, а й можливість формувати виробничі кластери.
Вінниччина є лідером в Україні по створенню та реально діючим індустріальним паркам. На території області створено 10 індустріальних парків, з них включено до Реєстру індустріальних (промислових) парків України – 8, з них у самій Вінниці – 6. Загальна площа індустріальних парків на території області складає майже 200 га.
В лютому, був зареєстрований ще один такий майданчик. Один із найбільш показових прикладів – індустріальний парк «Бріл Парк» у Жмеринці. Проєкт передбачає освоєння близько 28 гектарів із загальним обсягом інвестицій понад 1 млрд грн. Парк орієнтований на переробну промисловість – передусім аграрну, а також машинобудування та виробництво будівельних матеріалів. Очікується створення сотень робочих місць.
Водночас розвиток індустріальних парків – це не ситуативне рішення, а частина ширшої логіки. “Базу” такого підходу формує Стратегія збалансованого регіонального розвитку Вінницької області до 2027 року, затверджена ще у 2020 році та нещодавно оновлена.
Документ визначає кілька ключових напрямків, але в економічному вимірі головна мета сформульована доволі амбітно – як «побудова конкурентоздатного регіону на основі інноваційного та сталого розвитку». Що з цього вийде – покаже час. Але очевидне бажання Вінниччини закріпити за собою статус одного з найбільш привабливих для бізнесу та інвестицій в Україні – навіть попри війну.
Виклики воєнного часу: як справляється Вінниччина
Виклики для області – загалом ті самі, що й по всій країні. Минула зима стала серйозним випробуванням: масовані атаки на енергетичну інфраструктуру, тривалі відключення електроенергії відчутно вдарили і по економіці, і по психологічному стану людей.
Втім, регіон продовжує працювати і чітко усвідомлює свою роль у тилу. Тому одним із ключових пріоритетів залишається підтримка Сил безпеки та оборони. Фактично це вже стало одним із базових критеріїв ефективності як для обласної влади, так і для місцевих громад.
За підсумками минулого року з місцевих бюджетів області на потреби фронту було спрямовано 2,3 млрд грн – на 369 млн грн більше, ніж роком раніше. Зокрема, Вінницька громада направила на ці цілі майже чверть власних доходів.
Окремий напрямок – ветеранська політика, яка поступово набуває системного характеру.
На Вінниччині наприкінці 2025 року презентували проєкт «Ветеран 360: Екосистема ветеранських послуг». Його суть – створити єдину систему підтримки ветеранів, їхніх родин і сімей загиблих у всіх громадах області.
Ідея проста: незалежно від того, куди звертається ветеран – до лікаря, соціального працівника чи у спортивний заклад – він має потрапляти в єдину “екосистему” послуг. Йдеться про медичну, психологічну, соціальну та реабілітаційну допомогу, які працюють не окремо, а як цілісний маршрут.
Паралельно запускаються і практичні інструменти підтримки. Зокрема, 6 лютого у Вінниці стартував прийом заявок на програму підтримки підприємців. Вона орієнтована як на ветеранів, які хочуть започаткувати власну справу, так і на діючий бізнес, що планує масштабування.
Ризики для стійкості та згуртованості
Попри відносно стабільну ситуацію, в області зберігається низка викликів, які потенційно можуть послаблювати регіон.
Один із них – міжконфесійні відносини.
Попри тривалий процес переходу громад до Православної церкви України, на Вінниччині досі функціонують 495 релігійних громад, пов’язаних із Московським патріархатом. За цим показником область посідає друге місце в Україні – більше таких громад зафіксовано лише у Дніпропетровській області (522).
Це створює додаткову зону напруги, особливо в умовах війни, коли питання ідентичності, довіри та інформаційного впливу набувають особливого значення.
Ще один фактор ризику для Вінниччини – сусідство з невизнаним Придністров’ям, де на початку 2026 року знову загострилася ситуація.
У січні Україна та Молдова суттєво посилили контроль на кордоні, фактично перекривши логістичні канали до регіону. У результаті російський військовий контингент у Придністров’ї опинився в умовах обмеженого забезпечення – без стабільного доступу до пального, техніки та ресурсів.
На цьому тлі Україна почала активне укріплення кордону. У прикордонних районах Вінницької області розгорнули інженерні роботи, зокрема облаштування мінно-вибухових загороджень і посилення оборонних рубежів.
Офіційно ці дії називають превентивними. Влада запевняє: для цивільних режим пересування не змінюється. Водночас мешканців просять не наближатися до прикордонної смуги та уважно ставитися до попереджень про небезпечні зони.
Ця ситуація вкотре підкреслює: навіть відносно тилові регіони залишаються в зоні потенційних ризиків – і змушені жити в режимі постійної готовності.
Нарешті на початку року Вінниччина також привернула увагу через гучний локальний скандал – навколо виборів ректора Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського.
12 лютого вибори фактично були зірвані. У медіа це пов’язували з політичним впливом – зокрема, інтересами народного депутата від «Слуги народу» Анатолія Драбовського.
Ситуація швидко вийшла за межі університету: викладачі та студенти вийшли на протест, заявивши про недовіру виконувачу обов’язків ректора В’ячеславу Мірошніченку та вимагали прозорого і чесного процесу.
Після цього до ситуації долучилося Міністерство освіти і науки. Упродовж тижня спеціальна комісія перевіряла документи та умови проведення виборів. Водночас саме перенесення голосування поставило під питання стабільність роботи університету і посилило напругу всередині колективу.
Цей кейс показовий: навіть у відносно стабільному тиловому регіоні локальні конфлікти можуть швидко набувати публічного і політичного виміру – і ставати фактором впливу на довіру до інституцій.
Будемо сподіватися, що таких випадків надалі буде обмаль, а краще – взагалі не буде і Вінницька область збереже всі умови для швидкого розвитку у поствоєнний час.
Володимир Мережко, регіональний координатор Національної платформи стійкості та згуртованості у Вінницькій області