Росіяни чекають на зеленку
Саме тоді вони планують масово й максимально непомітно просочуватися в стики наших бригад і батальйонів. Їхній план на літо — не просто штурми, це спроба розгортати в кущах ретранслятори і Wi-Fi-мости з потужними виносними антенами.
Вони хочуть обтікати наші вузли опору, накопичуватися в підвалах і створювати там локальні штаби управління дронами й наводити арту. Це спроба перетворити кожен квадратний метр сірої зони на цифрове поле бою, де за кожним кущем сидить оператор з планшетом. Вони нарощуватимуть чисельність своїх пілотів і ризикуватимуть ними ближче до лінії.
Щоб відтиснути наші СБС з обжитих за зиму позицій, змусити маневрувати під КАБами, створити нам перебої зі зв'язком і постачанням палива, голів тощо.
Паралельно намагаються реалізувати свою перевагу в техніці, і це виглядає як остання спроба вигребти «базу» під нуль. Коли в бій ідуть осли, коні, мотоцикли й іржаві «буханки» — це абсолютно точно не від хорошого життя. Запаси Т-55 і Т-62, які вони тягнуть зі складів, також скінченні, і цей совок тане на очах під ударами наших FPV.
Що вони роблять просто зараз?
Росія агресивно підпирає сіру зону. Мета — підійти впритул до наших позицій і, попри дикі втрати, спробувати відсунути наші екіпажі дронів й арту далі в тил. Росіяни хочуть посунути глибше в тил наше управління, посікти зв'язок і перерізати логістику КАБами. Вони гарячково шукають слабкі місця в нашій комунікації. Якщо бачать затримку в реакції на стику частин чи десь вдалося заскочити на позиції — туди миттєво кидають основні резерви. Вони розвивають наступ там, де виходить хоч трохи зачепитися. Але поки що, на їхню біду, не вийшло ніде.
Російські малі штурмові групи по троє-п'ятеро осіб на гольф-карах чи мотоциклах — це не воїни, це одноразові датчики для їхньої арти. Мета — виявити наші вогневі точки й позиції операторів. Тільки-но ми відкриваємо вогонь чи злітаємо додатково — туди миттєво летить КАБ або працює арта, зокрема й високоточка.
Росіянам цікаво все: як працює наш РЕБ, куди ми стрибаємо по частотах, скільки чергових бортів у повітрі, звідки ми злітаємо і чи можна намацати наші антени й кабельне господарство.
Але ми підготувалися краще. Наше оптоволокно розвивається швидше за їхню розвідку, створюючи невразливі для РЕБу канали зв'язку. Ми стрибнули вгору за частотами, де їхні глушилки — це тимчасово просто купи брухту, і тепер ворожим пілотам й операторам дістається так, як ніколи раніше. Плюс ми системно працюємо по російських пілотах. Жаль, що не можна ще писати усе. Але є що, повірте.
Математика смерті
Статистика говорить сама про себе. Із січня цей «перманентний тиск» коштував їм приблизно 60–70 тисяч безповоротних втрат — це вбиті, скалічені, списані за станом здоров'я, ті, хто помер на етапі евакуації або пішов у СЗЧ.
Це вже другий армійський корпус, який вийшов з ладу безповоротно за зиму. І це після того, як руде «Сонце Демократії на Заході» заявляло, що ми не маємо шансів і Донбас скоро все одно заберуть. Виявилося, що за зиму вони змогли просунутися на окремих ділянках лише на 5–7 км ціною цілої армії вбитих і калік.
Дані СБС за минулий тиждень (14.03 – 21.03.2026): Сили безпілотних систем і ГШ підтверджують утилізацію понад 10 500 окупантів. Це дві бригади на тиждень. Дикі втрати.
Американці згадують В’єтнам як національну катастрофу, бо втратили 58 тисяч за десять років — росіяни ж спалюють п’яту частину всього в’єтнамського списку втрат США лиш за тиждень під Донецьком і Куп’янськом. Це інтенсивність боїв рівня Другої світової, але на вузькій ділянці фронту, де замість дивізій у лоб ідуть малі штурмові групи. Жодна сучасна демократична країна не пережила б таких втрат політично навіть за день, а в Кремлі це просто «статистична похибка» на шляху до чергового розбитого підвалу.
У техніці повний застій: знищені лише 13 танків на весь фронт. Це сльози для армії, що мріяла про парад у Києві. Це підтверджує, що вони бережуть залишки заліза, кидаючи піхоту на самокатах і конях під наші скиди. Думаю, що це були «цар-мангали» — спроби роздати РЕБ і висадити десант.
Окремий рівень шизи — втрата двох Ка-52 за тиждень (кожен по 16 млн євро за довоєнними цінами, а зараз, через санкції на електроніку, ціна х3). Виховати пілота-майстра — це ще 5 мільйонів і 10 років життя. А вони відправляють ці дорогі машини кидати з кабрування НУРСи, які фізично не можуть влучити в потрібну нору на передку, просто щоб поставити галочку за бойовий виліт.
Це і є справжнє обличчя їхнього «геніального» командування.
Придушили ППО? Ні. Дістали виробництво дронів? Ні. Заморожували киян. Вийшло? Ні. Добре — вогневу підтримку кудись туди, усе йде за планом. Телефонуйте дружинам, хай ставлять воду на пельмені.
Наш план — стояти
Поки під Часовим Яром села переходять із рук у руки, а противник марно намагається вийти на висоти, у їхньому тилу горять стратегічні об'єкти. Ми дістаємо не тільки верстати на заводах ОАК, а й вибиваємо А-50 просто біля цехів, палимо запаси селітри і виробництво жирів для пайків. Величезні дірки в цехах «Іскандерів» — це наша відповідь на їхній терор наших міст.
Наш план зрозумілий: якщо впаде черговий пункт оборони, за ним уже виритий рів, у ньому єгоза, а за ними — павутина перекритих бокових нір, розумні й тупі міни. А з-за них знову злітають наші важкі дрони й виносять їхні бліндажі. Працює наша арта, до якої Захід нарешті почав постачати мільйони снарядів. Летять наші ракети до Брянська, а дрони в морі атакують танкери й газовози.
Запекла війна триває. Ми 12 років чинимо опір величезній тоталітарній державі, і вона не може нас розгромити. Ми стрибаємо вище голови в технологіях, поки вони шукають по селах самокати. Деконструкція імперії йде в реальному часі, і поки нафта по $112 годує їхні ілюзії, ми крок за кроком вибиваємо їм очі в Криму й майбутнє їхніх дітей за посадки під Часовим Яром. Перша світова війна в цифрі й кольорі.
Вічна пам'ять полеглим на захисті нашої держави. Ми стоїмо.
