Яка ситуація з безпекою та інфраструктурою життєзабезпечення
Чернігівська область межує з РФ — з усіма відповідними наслідками. Москва публічно декларує намір створити «зону безпеки вздовж кордону України». На практиці це означає атаки на інфраструктуру та системний терор цивільного населення.
Окрім ракет і «Шахедів», від яких потерпають усі регіони України, ворог активно застосовує артилерію та FPV-дрони. У прикордонні росіяни намагаються буквально «випалювати села».
Для прикладу, хроніка останніх днів січня:
21 січня – ворожий «шахед» вибухнув на території ліцею в селі Добрянської громади. У Семенівській громаді внаслідок удару БпЛА зайнялася будівля будинку культури. За добу – 37 обстрілів.
22 січня – зафіксовано удари двох ударних БпЛА типу «Молнія» по будівлі школи в місті Семенівка. За добу – 23 обстріли.
23 січня – у Семенівці FPV-дроном на оптоволокні атаковано снігоприбиральний автомобіль «МАЗ», який працював у центрі міста.
24 січня – через обстріли знеструмлено об’єкти теплогенеруючої інфраструктури АТ «Облтеплокомуненерго» та КП «Чернігівводоканал».
25 січня – місто Новгород-Сіверський атаковано двома ударними БпЛА типу «Герань», зафіксовано влучання по житловій забудові.
Попри всю складність ситуації, вона не є катастрофічною. За інформацією голови Чернігівської ОВА В’ячеслава Чауса, у 2025 році з прикордонних районів області виїхали близько 1400 мешканців. Це не масовий відтік. Хоча наприкінці року було оголошено обов’язкову евакуацію з 14 прикордонних сіл Новгород-Сіверської, Семенівської, Сновської та Городнянської громад. Вочевидь, кількість евакуйованих зростатиме, однак наразі мова не йде про критичні масштаби.
Значно більше область потерпає від дефіциту електроенергії та перманентних блекаутів. Один з найдовших періодів без електрики Чернігів пережив торік у жовтні. Хоча після того були й інші випадки повного знеструмлення обласного центру. Останній – наприкінці січня. На жаль, 12-18 годинні відключення від електрики стали нормою. Місцеві комунальники заживлюють критичну інфраструктуру, бізнес перейшов на генератори, а місцеве населення пристосовується до нових умов як може.
Для ілюстрації: лише упродовж січня об’єкти теплокомуненерго сумарно відпрацювали на генераторах понад 5 тис годин.
Це дає змогу надавати базові послуги населенню. Тобто, комунального колапсу, про який так мріють росіяни, в області не сталося.
Стан та динаміка розвитку економіки
Торік промислові підприємства Чернігівщини наблизилися до показника 2021 року. Об’єм виробництва склав 90% від довоєнного рівня.
Основа економіки – малий бізнес. В області понад 4,5 тисячі підприємств, із них 4,2 тисячі – малі, а ще понад 35 тисяч ФОПів. Саме вони в основному наповнюють бюджети.
Локомотивом залишається агропромисловий комплекс. Минулого року в області зібрали понад 5 млн тонн зернових і зернобобових культур. Більшість експортується – передусім у країни ЄС. Частка продукції з високою доданою вартістю – жирів та олії – зростає, але поки що залишається на рівні близько 20%. Тобто Чернігівщина все ще переважно продає сировину.
Інвестиційний клімат – без ілюзій. У регіоні війна, тому пріоритет – виживання і стабільність, а не проривні стратегії. Підприємці не будують грандіозних планів на тлі проблем із логістикою зернових, дефіциту робочої сили та зростання собівартості виробництва через блекаути.
Водночас із початку повномасштабного вторгнення в області реалізували понад 80 інвестиційних проєктів на суму понад 2 млрд грн. Переважно в АПК (52 проєкти) та виробництві (22). Загальний обсяг капітальних інвестицій перевищив 17 млрд грн.
Є й позитивний сигнал: торік Чернігівщина мала позитивне сальдо зовнішньої торгівлі – плюс $441 млн. Експорт становив $767 млн, імпорт – $325 млн. Для прикордонної області, яка живе під обстрілами, це виглядає як здобуток.
Втім, економічного дива чекати не варто. В області критична ситуація з дорогами: близько 80% покриття «уражено ямковістю». Коштів на системний ремонт немає. А без інфраструктури не буває інвестицій.
Тож навіть невелике зростання виробництва і повернення до показників 2021 року вже сприймаються як досягнення. Для Чернігівщини сьогодні стабільність – це вже розвиток.
Соціальні виклики
Головний і найдавніший – депопуляція.
Ще до війни Чернігівщина була однією з найменш чисельних областей України — 959 тисяч мешканців, 22-ге місце. Населення почало скорочуватися ще у 1966 році. У 1994–2007 роках процес лише прискорився: область щороку втрачала по 15–19 тисяч людей.
Війна лише оголила стару проблему.
На початок 2025 року в області залишалося 918 тисяч жителів – на 13 тисяч менше, ніж у 2023-му. Народжуваність нижча за середньоукраїнську, смертність – вища.
Навіть понад 69 тисяч внутрішньо переміщених осіб не змінюють загальної тенденції. І поки триває війна, навряд чи варто чекати на позитивні зміни.
Другий складний вузол – мобілізація і ветеранська адаптація.
Чернігівщина, як і вся країна, живе у постійному напруженні навколо теми призову. У місцевих соцмережах ширяться повідомлення про нібито побиття мобілізованих, з’являються відео із затриманнями чоловіків, які порушили правила військового обліку. Місцева громада реагує по-різному. Одні вимагають жорсткішої мобілізації, навіть примусової. Інші – бачать у цьому перевищення повноважень.
Водночас область намагається бути серед тих, хто веде проактивну ветеранську політику, хоча на її реалізацію не вистачає ресурсів. Минулого року 27 захисників отримали гранти на понад 13 млн грн для започаткування власної справи. На забезпечення житлом виділили 86 млн грн – помешкання отримали 33 ветеранські родини. У листопаді уряд додатково спрямував ще 38,5 млн грн.
Чернігівщина бере участь у пілотному проєкті зі створення «Просторів турботи про ветерана» в лікарнях. Такі осередки вже відкриті в обласній лікарні та в Ніжині. Працюють громадські простори, де ветерани можуть отримати психологічну і юридичну допомогу. Є й практика працевлаштування ветеранів у поліцію – до служби вже долучилися 12 ветеранів з інвалідністю.
Окремий напрям – адаптація ВПО. В області їх близько 69 тисяч. Реальність така: ресурсів держави обмежено. Нині в області є лише дев’ять місць тимчасового проживання – шість модульних містечок і три гуртожитки. Там безкоштовно мешкають близько 500 людей.
Працює обласна програма підтримки ВПО на 2025–2026 роки, при ОВА діє профільна рада. Робота ведеться.
Але масштаб внутрішньої міграції значно більший за можливості регіону.
Місцева політика під час війни
Картина Чернігівщини буде неповною без політики.
Повномасштабна війна не зупинила місцеву боротьбу за вплив. Чернігів уже пережив гучний конфлікт: у 2023 році міського голову Владислава Атрошенка відсторонили, а згодом звільнили після затяжного протистояння з центральною владою.
Втім, контрольована ним партія «Рідний дім» і досі залишається найчисельнішою та найвпливовішою силою в міській раді. Як наслідок – регулярні конфлікти між обраними депутатами і призначеною міською військовою адміністрацією.
Один із найпоказовіших кейсів – бюджет міста.
Проєкт підготувало фінансове управління міськради. Документ, за словами депутатів, не проходив публічного обговорення і був їм розісланий електронною поштою на початку грудня. Керівник МВА Дмитро Брижинський відмовився його підписувати, розкритикувавши за різке скорочення фінансування Сил безпеки і оборони – з 500 млн грн до 70 млн.
У відповідь представники більшості заявили, що відповідальність лежить саме на військовій адміністрації. Публічна перепалка тривала кілька тижнів.
У підсумку наприкінці грудня бюджет затвердили. Фінансування ЗСУ залишили на рівні 500 млн грн, територіальної оборони – 200 млн грн. Але осад залишився.
Це був лише один епізод.
Наприкінці року керівник МВА звинуватив заступницю мера Вікторію Пекур і начальника управління освіти Василя Білогура у встановленні неякісної вентиляції в укриттях шкіл через «наближені компанії». У відповідь чиновники нагадали, що укриття приймали комісії ДСНС, а самі роботи виконувалися ще у 2022 році.
Ще один конфлікт розгортається нині – навколо тарифів на перевезення. Приватний перевізник відмовляється працювати за старими умовами та вимагає підвищення вартості проїзду. МВА звинувачує міську владу у потуранні бізнесу, який «два роки не виконував умов договору» і не оновив автопарк. Міська рада – у відповідь говорить про складну економічну ситуацію.
Усе це відбувається на тлі регулярних обстрілів і блекаутів.
Чи сприяють такі конфлікти згуртованості? Навряд.
Більшість мешканців живуть у режимі щоденного виживання. Вони розуміють складність ситуації і не завжди готові занурюватися в політичні протистояння. Але психологічна втома накопичується.
Люди – не метал. Вони виснажуються.
І дедалі більше хочуть бачити не лише звіти про «стабільність», а й обриси майбутнього – навіть якщо це поки що віддалена перспектива.
Поки що ж Чернігівщина живе під гулом «шахедів», економить електрику і, попри все, продовжує вірити в Україну.
Автор: Любов Мульована, регіональна координаторка Національної платформи стійкості та згуртованості в Чернігівській області