"Взяття Христа під варту" – це полотно 134 х 172.5 см., датоване початком XVII ст., що зображує розповсюджену в європейському живописі євангельську сцену. Куплене в 1868 році приватним колекціонером у Парижі, воно опинилося спочатку в Петербурзі, а згодом, рівно 125 років тому, було передано до Одеського музею красних мистецтв, звідки перекочувало до постійної колекції Одеського музею східного і західного мистецтва. На сьогодні це єдина робота пензля Караваджо в Україні. Вартість полотна оцінюють у 100 мільйонів доларів.
Злощастя картини почалися в 2008 році. Тоді в музеї тривав ремонт. Через це заходи безпеки були послаблені, в приміщеннях перебувало багато сторонніх. Хоча на шибках стояли датчики, що реагують на розбиття скла, грабіжники потрапили до музею саме через вікно другого поверху, витягнувши скло, а не розбивши його. Звісно, до кожного експонату, що має значну культурну цінність, має бути підключена індивідуальна сигналізація, однак у Одесі цього не зробили. Ба більше, в інших державних музеях з охороною колекцій була схожа ситуація, що не дивно з огляду на ставлення в Україні 2000-х до культури як до чогось другорядного.
Картину Караваджо доволі грубо вирізали з рами, склали як простирадло й вивезли за кордон. Знайшли її через два роки в Берліні в результаті цілої спецоперації. У злочинну групу запровадили співробітника Управління спеціальних операцій МВС України, залучили кілька країн Європолу – Німеччину, Італію, Велику Британію, Угорщину. Перед викрадачами розіграли цілий спектакль за участі підставного «покупця з Америки». Зрештою, зловмисників заарештували, полотно повернули в Україну.
Але на ту мить до влади прийшов Янукович і почав тотально зачищати правоохоронні органи під себе. Управління спецоперацій МВС просто… розпустили. Повернення якоїсь там картинки явно не розглядалося як подія національного масштабу.
«Взяття Христа під варту» передали до реставраційного центру в Києві «для відповідального збереження» з забороною реставрації, оскільки в картини був статус речового доказу. Подільський районний суд явно не квапився зі справою. Адвокати обвинувачених у свою чергу стверджували: ніким не доведено, що люди, які намагалися продати картину, є викрадачами. Така тактика, вочевидь, спрацювала, бо жодних вироків досі не винесено.
Одеський музей східного і західного мистецтва нарешті домігся дозволу на реставрацію в 2018 році. Методика була затверджена на засіданні Науково-реставраційної ради Національного науково-дослідного реставраційного центру України за участю реставраторів і науковців з Литви, Латвії, Естонії, Грузії та України.
Реставрація являла собою надзвичайно складний процес: з'єднання центральної ділянки, вирізаної злодіями, з фрагментами країв, що залишилися на підрамнику – найвідповідальніший і найтриваліший етап. Фрагменти доводилося з'єднувати буквально нитка за ниткою по всьому периметру картини, вирівнюючи не лише шари полотна, а й кожен міліметр намальованого зображення. Процес контролювала розширена Науково-реставраційна рада, кожне технічне рішення обговорювали колегіально, залучали італійських фахівців. Окремо відновлювали раму (датовану приблизно другою половиною ХІХ століття), на якій втрата декоративних елементів становила дві третини поверхні.
Всі роботи завершили в серпні 2021 року. Але експонувати картину не можна було доти, доки тривало судове розслідування. Зрештою, 28 серпня 2025 року Подільський райсуд закрив кримінальне провадження у зв’язку з закінченням термінів давності. Проте прокурор подав апеляцію, і лише 7 січня цього року вийшло остаточне рішення Апеляційного суду Києва, що залишив у силі постанову Подільського районного суду.
Експозиція в Софії Київській – ініціатива Національного реставраційного центру, який прагнув показати результат своїх зусиль. 12 квітня 2026 після завершення виставки полотно буде відправлено в Литовський національний музей, де вже зберігається частина українських колекцій на час повномасштабного вторгнення. До речі, керівництво Одеського музею східного і західного мистецтва має сподівання, що там, за кордоном, вдасться провести остаточну атрибуцію картини за участі італійських науковців, аби авторство Караваджо вже ні в кого не викликало сумнівів.