Нещодавно в Італії презентували реставровану картину Караваджо «Христа беруть під варту». Ця подія у світі високого мистецтва викликає серйозні роздуми щодо культурних цінностей і стратегій культурного просування Української держави.
Виставка, присвячена цьому полотну, проходить з 14 жовтня 2023 року по 14 січня 2024-го в палаццо Кіджі в Ариччі під патронатом Міністерства культури Італії. Цей авторський повтор сюжету востаннє демонстрували 21 квітня 1951 року на історичній виставці в Мілані, що проходила в палаццо Реале під керівництвом видатного дослідника Караваджо Роберто Лонгі. Тоді подія викликала приголомшливі емоції серед публіки, оскільки розпорошені по різних музеях картини художника вперше зібрали в одному місці. Однак робота «Христа беруть під варту» не справила враження — виглядала брудно й перефарбовано. Наступні 70 років її не виставляли — вона залишалася в приватному зібранні.
Остання реставрація усунула бруд і недоліки, а супутні дослідження підтвердили абсолютну автентичність полотна. Через винятковість картини Італія віднесла її до творів, що становлять особливий інтерес для нації указом міністра культурної спадщини. Нинішня виставка вкрай популярна й підкреслює важливість культурних цінностей для країни. Її масштабна промоція вказує на те, що держава активно захищає свої надбання. Подія спричиняє написання наукових статей, висвітлення у пресі, наплив туристів, охочих побачити шедевр. А також – світову пошану і здорову заздрість, адже мати в національному зібранні Караваджо — це велика честь, яка дана небагатьом.
Але в Одесі є свій авторський повтор цього сюжету Караваджо — в Україні це єдине полотно великого живописця. І є підстави саме його вважати сюжетним першоджерелом.
Перше документальне підтвердження існування одеського варіанта «Христа беруть під варту» відносить нас до каталогу 1853 і 1859 років. Потім до каталогу аукціону 1868 року, який проходив у Парижі. У 1870-му російський дипломат і колекціонер Олександр Базилевський подарував цю картину великому князю Володимиру Романову, брату імператора Олександра III. Надалі її передали в музей Імператорської академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, який очолював сам князь. 1899 року в Одесі заснували Міський музей витончених мистецтв (тепер OFAM), якому вирішили передати колекцію картин західноєвропейських художників. Серед них був і твір «Поцілунок Юди» (або «Взяття Христа під варту»), який тоді визнали оригіналом Караваджо, зі всіма відповідними документами. В Одеському музеї західного і східного мистецтва картина опинилася 1924-го — у рік його заснування.
Сюжет «Христа беруть під варту» відомий авторськими повторами й численними копіями (за різними даними, їх близько 12). Основою є євангельське оповідання про те, як Юда, зваблений обіцянкою тридцяти срібних монет винагороди, виказує Христа римським воякам. Тема надихнула Караваджо на найбільш духовно насичену й пафосну композицію римського періоду його творчості. Крім картини, що зараз виставляють в Італії, є авторський повтор цього сюжету в Національній галереї в Дубліні. Дублінську картину вважали втраченою близько 200 років. Її випадково знайшли в їдальні дублінських єзуїтів. Роками полотно розглядали як копію втраченого оригіналу, написану караваджистом Геррітом ван Гонтгорстом. Проте у 1990-х роках визнали оригіналом, і в результаті світ почав вважати сюжетним першотвором саме дублінську роботу.
Останні реставраційні дослідження одеського полотна, завершені 2021 року, за допомогою рентгенівських променів, а також хіміко-технологічного аналізу складу ґрунту й барвистих пігментів переконливо підтверджують, що автором полотна є саме Караваджо й воно є оригінальним варіантом поряд з дублінською роботою. Про це також йдеться в публікації в авторитетному каталозі «Caravaggio el`Europa» (2005), де вказано, що одеське полотно — це абсолютний оригінал чи частковий оригінал.
Після викрадення у 2008 році та перебування за кордоном полотно повернулося в Україну 2010 року. Через варварське поводження твір зазнав страшних руйнувань: його вирізали з рами й склали в декілька разів. Над реставрацією працювали багато років, і хоча вона вже завершена, картина досі на зберіганні в Національному науково-дослідницькому реставраційному центрі України в Києві. Оскільки судовий процес щодо зловмисників ще триває, картина має статус речового доказу. Тож неможливо її переміщувати й експонувати. Однак речовим доказом може бути й експертний висновок, який зробили на початку. Під час судового розслідування кілька крадіїв померли, а для ще частини минув строк позовної давності. Судді змінюються, держава не переймається долею картини, Міністерство культури та інформаційної політики діє пасивно, реставраційний центр уже нічого не реставрує.
Одеський музей західного і східного мистецтва сподівався повернути картину Караваджо до 29 вересня 2021 року — святкування 450 років з дня народження митця. Так Україна могла б перехопити частину культурної уваги, а Одеський музей став би в один ряд з найкращими музеями світу. Однак цього не сталося. Тож поки італійці відзначають свій культурний тріумф, а дублінська галерея експонує свою версію, справа з украденим Караваджо в Україні стоїть на розломі.
14 лютого 2024 року відбудеться черговий суд. На думку музею, Міністерство культури повинно негайно вступити в судові слухання й вимагати звільнити картину з-під арешту, узяти на себе ініціативу в промоції відновленої картини. Слід домовлятися про виставки в найкращих галереях світу: активне просування цього твору може стати еталоном стратегії відновлення культурних цінностей і здивувати світ караваджистів приємною новиною.
Зразок успішної культурної політики можна знайти в роботі Музею Ханенків, який співпрацює з Лувром виставкою «Біля витоків сакрального образу», де колекція ікон, привезена Порфирієм Успенським із синайського монастиря, підкреслює важливість відновлення й експонування культурних скарбів. Також Музей Ханенків якісно проаналізував триптих «Спокуса святого Антонія». Після 5 років вивчення спеціалісти виявили, що це копія картини Босха, яку учні зробили після смерті митця. Тепер у супроводі ґрунтовного дослідження ця історична копія становить більший інтерес для потенційних партнерів із закордонних музеїв, ніж мав сумнівний оригінал.
У червні 2024 року Одеському музею західного і східного мистецтва виповниться 100 років. Тріумфальне повернення Караваджо в Одесу, яка перебуває в списку Світової спадщини ЮНЕСКО, може стати гарним медійним кроком і гідним елементом національної культурної політики. Тож музей закликає уряд негайно ініціювати активні кроки щодо промоції Караваджо в Україні, а українського Караваджо — у світі. Необхідно додатково вивчити провенанс твору, визначити стратегії виставкового просування, спонукати написання статей і відстояти першоджерело картини. Та для цього спершу потрібно повернути її до музею. Культурне багатство нації слід активно використовувати — особливо зараз, під час війни, коли ми не маємо право нехтувати будь-якими засобами культурного впливу.