Передісторія
Робота над матеріалами для номінування Одеси у список ЮНЕСКО тривала з 2009 року; уже тоді місто потрапило в попередні списки кандидатів — розповідає координатор номінаційного проєкту Ніка Вікнянський. З початком повномасштабного вторгнення ця робота активізувалася, адже перейшла в розряд безпекових питань. Міський уряд сконтактував з керівником Центру всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Лазаром Елунду Ассомо; той допоміг швидко зібрати робочу групу, в яку увійшли працівники Міністерства культури Італії, дослідники Політехнічного університету міста Турин, учасники номінаційного комітету ЮНЕСКО та, звісно ж, одеські історики, культурологи й архітектори (Олександр Бабіч, Андрій Красножон, Гєра Грудєв, Ганна Місюк, Дар’я Пікалова, Анатолій Ковров та ін.).
Група працювала дуже інтенсивно, по три-чотири дні на тиждень, і в рекордні строки створила номінаційне досьє “Історичний центр міста-порту Одеси” — складний і розлогий документ, який обґрунтовує необхідність внести центр Одеси до охоронного списку за двома критеріями із семи можливих – відповідно до статуту ЮНЕСКО. Ґрунтовний аналіз досьє на прохання LB.ua зробила платформа "Минуле/Майбутнє/Мистецтво" — тож не вдаючись у деталі, зазначимо, що за першим критерієм документ наголошував на одеській мультикультурності, а за другим — на унікальності історичної забудови згідно з планом кінця ХVIII ст. Франца де Волана, що збереглася досі.
У жовтні 2022-го досьє направили на розгляд Комітету ЮНЕСКО. За нормальних умов він триває роками, адже є черга номінантів, та й сама процедура непроста. Але обставини України і близько не нагадують нормальні — тож відповідно до 161-162 параграфів статуту ЮНЕСКО (які дозволяють скликати позапланове засідання Комітету та подати документ поза чергою, якщо об’єкт номінації є під загрозою руйнування через війну або стихійне лихо), одеське досьє розглядали за прискореною процедурою.
Російський протест і міжнародна підтримка
Отже, 18-та позачергова сесія Комітету ЮНЕСКО почала розглядати одеське питання 24 січня 2023 року. Представники Росії відразу ж спробували заблокувати його та видалити з порядку денного — через це розгляд довелося перенести на наступний день. 25-го росіяни обрали іншу тактику — намагалися довести невідповідність одеського номінаційного досьє вимогам ЮНЕСКО. “Це найбільше знущання, яке я витримував за останній час, адже два дні був змушений слухати про порушення процедур від росіян, які самі порушили всі можливі світові конвенції. Нам дали слово лише насамкінець, хоча росіянам дозволили вільно нести нісенітниці два дні поспіль”, – прокоментував LB.ua міністр культури Олександр Ткаченко. “Вони казали, що в документі помилки, адже "Одеса" написано з однією “с”, казали про неточності в досьє, посилаючись — на що б ви думали? — на вікіпедію”. — розповів мер Одеси Геннадій Труханов, який також був у складі українського представництва.
Окремо росіяни наголошували на невідповідності Одеси статусу пам'ятки ЮНЕСКО через “руйнування пам’ятника засновниці міста Катерині ІІ” — хоча його не зруйновано, а перенесено на територію Одеського художнього музею, та й на розгляд Комітету подали не окремі об’єкти, а історичний план міста, до якого монумент не має стосунку, на що і вказали українські представники. “Вони [росіяни] співали нам “У Черного моря” Утьосова, а коли ми заговорили про російські обстріли, відповіли з посмішками — та що там у вас, якісь вікна повилітали, сподіваємося, ви вже повставляли їх? Це було дуже цинічно”, — прокоментував Труханов.
Також російська делегація намагалася довести, що досьє не розкриває тему мультикультурності, адже не говорить про єврейську спільноту міста. Але валідність тези про мультикультурність відстояли представники Греції, Болгарії й Італії, які згадали численні прояви культури цих країн в одеському урбаністичному середовищі. “Від початку в Комітеті з нами пліч-о-пліч стояли п’ять країн: Італія, Греція, Болгарія, Бельгія, Японія. Ми дуже вдячні їм за підтримку”, — зазначив мер Одеси.
“Із 21 країни, що входила в Комітет, переважна частина — саме ті, які влаштовують нам обструкцію в ООН. Тож не дивно, що на голосуванні 14 країн утрималися, зокрема: Південна Африка, Малі, Ефіопія, Індія, Єгипет. За проголосували лише 6 країн. Але згідно з процедурою, цього було досить для позитивного рішення”, – наголосив Ткаченко.
Що далі?
“Головне – це сталося. Над Одесою можна вивішувати блакитний щит. Мені здається, ми ще самі не до кінця усвідомлюємо, наскільки це важлива та безпрецедентна подія. І ми дуже вдячні посольству й усім нашим партнерам”, – каже міністр.
Отже, Одеса отримала омріяний статус. Та цей радісний факт є лише частиною тривалого процесу, де нам доведеться чимало попрацювати. “Це був складний дипломатичний бій з РФ та її сателітами в міжнародних організаціях. Українська дипломатія вийшла з нього переможницею. Попереду ще багато боїв, але і вони завершаться перемогою: вигнанням РФ з ЮНЕСКО, ООН та інших міжнародних організацій”, — зауважив після завершення сесії Комітету ЮНЕСКО посол України у Франції та постійний представник України при ЮНЕСКО Вадим Омельченко. “І, звичайно, це результат командної роботи. Президент особисто контролював процес; важко переоцінити роль Міністерства культури, мерії Одеси, команди українських дипломатів”, – додав він.
Процес не завершився і для самої Одеси, адже статус пам’ятки не лише сприяє поки що гіпотетичним репараціям, але й накладає цілком конкретні обов’язки: прибрати із центру міста чужорідні елементи, установити поверховість будівель, створити пішохідні набережні та припинити стихійну забудову берегової лінії. “Будемо працювати, — обіцяє мер Труханов. — Думаю, що статус ЮНЕСКО стане важелем, який дозволить міській владі діяти більш жорстко в питаннях регулювання стосунків із забудовниками, з Одеським портом. Адже зупинити, наприклад, високоповерхову забудову владі не так просто, а новоприйняті закони це ще більше ускладнюють”. Що ж, і меру, і нам усім варто пам’ятати: якщо не забезпечити належних умов, ЮНЕСКО може скасувати статус пам’ятки — як це було, наприклад, у 2021-му з Ліверпулем.
Та нагальним для одеситів залишається, мабуть, питання безпеки. Чи справді статус ЮНЕСКО вже зараз може збільшити шанси міста на нормальне життя? Адже ми пам’ятаємо, що той самий статус не захистив від бомбардувань сирійське Алеппо. Утім варто зауважити: якщо росіяни руйнуватимуть Одесу після набуття нею статусу ЮНЕСКО, це може стати додатковим важелем для наших дипломатів, щоб домовитися з приводу протиповітряної оборони або додаткової підтримки для армії. Тож статус усе ж таки здатен сприяти безпеці — у непрямий спосіб. А прямо захистити нас можуть лише ЗСУ.
