колишній радник міського голови Маріуполя
Судна-примари. Фейкові номери. Старі корпуси під виглядом «нових». Російська нафта дедалі більше нагадує не товар, а контрабанду з високим екологічним ризиком.
Відповіддю Білого дому на вбивство співробітниками ICE Алекса Претті в Міннеаполісі стали не співчуття і не вибачення, а тиск на штат Міннесота.
Дрон у класі – тепер не гурток, а навчальний інструмент. Макет автомата – не символ, а «освітній матеріал». Граната без запалу – не абсурд, а елемент програми.
Якщо ми залишаємо окупації світло, то не варто дивуватися, що з часом вона починає виглядати привабливішою за наші прифронтові, але знеструмлені і спустошені громади.
Нам треба зробити так, як ми зробили в лютому 2022 року. Це дало нам змогу не просто встояти, але змінити дипломатію та правила гри. І тепер ми мусимо зробити це знову.
На тлі стагнації, втрат і відсутності будь-якого прориву Росія за рік домалювала собі територію розміром з велику агломерацію.
Прийшов час нагадати, що суверенітет України - не в Конституції. Він в громадянах. Тому втрата людей рівнозначна втраті суверенітету, що перетворює будь-яку угоду на капітуляцію. …
Де поділись всі ці сотні тисяч росіян, якщо і втрат нема, і на фронті їх нема?
Росія не веде діалогів про припинення війни. Вона веде діалог, щоб легітимізувати момент, коли збирається її посилити.
Чи вплине стрімке погіршення в тилу на фронт та на перемогу?
Якщо ми хочемо реалістично оцінювати перспективи переговорів потрібно зробити аналіз Росії, динаміки, внутрішніх конфліктів і здатності до ескалації.
Не соромно вчитись у ворога. Соромно не вчитись та наздоганяти. Поки - наздоганяють нас. Але ми маємо тримати темп, беручи до уваги досвід ворога.
Будь-яка публічна проукраїнська позиція на ТОТ в 2025 році перетворюється на кримінальну справу з реальною перспективою вироку.
Російська влада не руйнує систему - вона просто її оновлює, як старий софт: видаляє глючні файли, лишаючи той самий код.
Зростання чисельності строковиків і розширення «штату» виглядає радше спробою компенсувати втрати цифрами, ніж реальним посиленням армії.
Кремль сьогодні має безцінний актив — російську діаспору, яку тепер планують офіційно інтегрувати у зовнішню політику.
Як так сталось, що ми дозволили росіянам відновити спокій на ЗАЕС, отримуючи натомість щодня нові удари по власній енергомережі?
В Україні взагалі немає ні бачення, ні політики, ні стратегії, ні бажання повернути громадян додому. Якщо не почати діяти, — ми знову програємо Росії в битві за людей.
Українська держава створює паркан між собою і своїми ж дітьми. Дітьми, які народилися під окупацією або в депортації. Які хочуть бути українцями.
Кремль не чекає на дозвіл — він створює нову норму ризику і вимагає адаптації. Питання лиш у тому, хто першим відмовиться грати за правилами, які вже виписав Кремль.
Головний виклик для України — не в самих мігрантах. Він усередині країни. У відсутності стратегії, бачення та готовності працювати наперед.
Чи зможе новий генпрокурор очистити прокуратуру від саботажників і повернути цей орган на шлях справедливості.
Усі чудово розуміють, що політична інерція Європи сильніша за бажання діяти негайно. Але водночас ми побачили, що Європа вже зробила крок у напрямку де немає простору для відступу.
Час змін настав. Це не питання довіри чи недовіри. Це питання виживання й перемоги.
Потрібно сформувати перелік публічних осіб, які перебувають в потенційній небезпеці. Перелік тих, хто потребує уваги та захисту попри ставлення до влади.
