колишній радник міського голови Маріуполя
Скільки українців проживає в окупованому Маріуполі? Статистика без оцінювання та емоційних висновків.
Те, що відбувається зараз навколо історії з ВПО, має увійти до переліку випадків класичного провалу комунікації.
Мотивація мобілізованих та зниження кількості добровольців – факт, який вже ніхто не приховує. Як можна владнати цю проблему?
Повернення в окупацію триває. Страшна тенденція продовжується через байдужість офіційної Батьківщини до своїх громадян.
Дивно чути від депутатів про проблеми з мобілізацією та відключеннями електрики, якщо вони не додають, що треба робити.
Єдиний варіант врятувати себе на ментальному рівні – перестати жити емоціями, якими нас годує інформаційний потік.
Ми продовжуємо евакуацію тисяч співгромадян. Та в цей же час продовжуємо виштовхувати їх назад в окупацію на радість російській пропаганді.
Не будуть наші діти в Польщі, Чехії, Франції навчатись у місцевих школах та одночасно повноцінно в українській. Це – утопія і самообман.
У пенсіонерів почався новий етап повернення в молодість. А російська та українська пенсія забезпечують їм сталий дохід для яскравого життя.
Держава вкотре демонструє, що переселенці не просто не цільова аудиторія для турботи, а дратівливий фактор, від котрого постійно намагаються позбавитись.
Відсутність безробіття – пряма ознака кризи. Коли немає кому працювати, це точно не про добробут та розвиток.
Якщо розібрати ризики життя в 10 км від лінії фронту або кордону з Росією, стає очевидно, наскільки ідея виплат на дрова не просто безглузда, але небезпечна.
Критика одних прізвищ зміниться критикою інших, при тому що сенс, наповненість та направленість критики залишиться та сама.
Якщо ми розуміємо кордони власного "можна" та "треба", то маємо право вимагати відповіді від влади у всіх її проявах і називати речі своїми іменами.
Мільйони українців залишаються проблемою для уряду, яку він створив сам через ігнорування проблеми та небажання ухвалювати неприємні, але точно ефективні рішення.
Попри всі офіційні заперечення, саме Курський рубікон відкрив двері для можливості задіяти строковиків на повну.
Нарешті війна прийшла в росію. Війна, як вона є. І вони це не сприймають.
Чи можливий дипломатичний мир тут і зараз? Чи ми в тій позиції зараз, щоб думати про це? Чи росіяни в тій точці, щоб готуватись до перемовин?
Замість чергових пустих розмов варто почати робити, що мусимо. Виховувати українську націю в дітях за кордоном тут і зараз.
Що ми будемо робити, якщо американська допомога зупиниться? Якщо раптом від нас почнуть вимагати відмови від нашого дому?
Досить ігнорувати власний народ. Це саме ми забезпечуємо успіх перемовин тим, що фронт досі не під Львовом. Що ми не питаємо, де взяти і що робити, а беремо та робимо.
Через окупацію в руки росіян та зрадників потрапили величезні бази даних. І тут комусь прийшла думка, чому це не використовувати для викачування грошей.
Слуги живуть на гроші своїх господарів. Не просто краще - вони живуть у той час, коли іншим немає де жити. Буквально та без перебільшень.
Сьогодні ми дійсно в цікавій точці зміни правил та сигналів “свій - чужий” для влади. Можливо, це початок справжніх змін. Можливо - ні.
Тисячі внутрішніх біженців були позбавлені допомоги держави. Проігноровані, забуті та виштовхнуті в окупацію.
