Сьогодні Зеленський у ході брифінгу відповів на погрози угорського прем’єра Віктора Орбана «зламати» нас та «примусити» відновити постачання нафтопродуктів по нафтопроводу «Дружба». Так. Відповісти було треба, але. Стендап-хід з «я передам дані нашим хлопцям в ЗСУ» – це рівень поганого стендапу, який уже сприйнято як хамство та поганий стендап. Гірше за все – це за місяць до виборів додасть нашому ворогу Орбану плюсів до рейтингу. А нам – мінусів при отриманні допомоги у 90 мільярдів. Без якої ми нікуди.
Проте як треба було відреагувати так, щоб форма посилила зміст. Ба більше – змусила Орбана відступати або програвати, погіршуючи ситуацію.
Треба одразу після заяви Орбана про примус: закрити кордони з Угорщиною через загрозу вторгнення та привести прикордонні підрозділи до бойового порядку. Публічно.
Оголосити на Закарпатті особливий стан (будь-якого загрозливого формулювання).
Це показало б нашу реальну стурбованість та серйозну оцінку потенційної загрози.
Далі – офіційне звернення до Угорщини, ЄС та НАТО щодо роз’яснення суті погрози, повноважень на таку погрозу та щодо офіційної реакції. Нехай би вони тепер думали, як відповідати і що робити з Орбаном.
Ну й фінально – звернення до нації. Що ми не очікували погрози вторгнення від нашого партнерського народу. Але один політик вирішив, як Путін, побудувати рейтинг на окупації України. Не вдалося Путіну. Не вдасться нікому. Народ – тримайся, ми готові.
Все це – правильна доросла форма реакції. Коли всі розуміють, що ти блефуєш, як Орбан, але. Але змушений відповідати. Тому що так працює політика та дипломатія.
Проте маємо що маємо. Замість зважених рішень – емоційні. Замість результатів – проблеми. Замість перемог – затяжна війна. Традиції влади, які давно пора було змінити. Поки не пізно.