Ефект «розбитого дзеркала»: чому ми більше не ті, ким були до 24 лютого

Війна - це не лише зміна кордонів на карті чи зведень Генштабу. Це, перш за все, тектонічний зсув усередині кожної людини. Сьогодні, на чергові роковини повномасштабного вторгнення, ми часто чуємо: «Я вже не та людина, що була раніше». Але парадокс у тому, що більшість із нас не відчуває себе ані «кращою версією» (як обіцяли мотиваційні спікери), ані «гіршою». Ми просто стали… іншими.

Як психолог, я бачу цей процес як вимушену перезбірку ідентичності. Давайте розберемося, куди зникли «старі ми» і хто прийшов їм на зміну.

Фото: EPA/UPG

1. Смерть ілюзії контролю

До 2022 року наше життя трималося на концепті «передбачуваного завтра». У психології (когнітивно-поведінковій терапії) ми називаємо це базовими переконаннями про безпеку світу. Ми будували кар’єри, планували відпустки в лютому на серпень і вірили, що наші зусилля прямо пропорційні результату.

Війна розбила це скло. Коли «прильот» може статися в будинок айтішника, вчителя чи пенсіонера незалежно від їхніх моральних якостей чи планів, мозок входить у стан когнітивного дисонансу. Старий образ «себе успішного і контролюючого» помер, бо він більше не функціональний.

2. Замороженість та «функціональна депресія»

Багато хто скаржиться: «Я не став злим, але я перестав відчувати радість так, як раніше». Це не завжди класична депресія. Це стан, який у психоаналізі можна порівняти з захисним розщепленням. Щоб витримати щоденні новини про Бахмут, Маріуполь чи Авдіївку, наша психіка виставила «запобіжники».

Ми стали іншими, бо навчилися відсікати зайві емоції. Це як у новинах: ми бачимо цифри втрат і продовжуємо пити каву. Це не черствість, це нова форма адаптації. Але за цю адаптацію ми платимо втратою яскравості життя.

3. Криза ідентичності: Хто я без моїх атрибутів?

Багато українців втратили те, що визначало їхнє «Я»: дім, професію, соціальний статус. Коли людина, яка була успішним менеджером у Харкові, стає біженцем у Німеччині і миє підлогу, її «старе Я» розпадається.

Ми стали іншими, бо пройшли через деконструкцію. Це боляче, але саме в цій точці народжується нова самоцінність, яка базується не на тому, що у мене є, а на тому, хто я є, коли у мене нічого не залишилося.

Чому ми не стали «кращими»?

Існує міф про посттравматичне зростання - нібито страждання обов'язково роблять нас мудрішими. Але правда в тому, що травма може просто виснажити.

  • Гіперпильність: Ми тепер автоматично скануємо небо чи шукаємо очима укриття.
  • Сексуальність та вітальність: У стані війни лібідо часто «засинає», поступаючись місцем інстинкту виживання. Багато пар відчувають кризу, бо їхні «старі ролі» коханців замінилися ролями «партнерів по виживанню».

Практичний інструментарій: Як жити з «новим собою»?

Якщо ви відчуваєте, що «стара версія» вас безповоротно втрачена, не намагайтеся її воскресити. Це як намагатися склеїти розбиту вазу, шви все одно будуть помітні. Краще опануйте мистецтво кінцугі (японське мистецтво реставрації кераміки золотом).

Вправа 1: «Інвентаризація втрат і набутків» 

Візьміть аркуш паперу та розділіть його на три колонки:

  • Що я втратив назавжди? (Наприклад: наївність, звичку планувати на рік, спокійний сон). Це треба оплакати.
  • Що залишилося незмінним? (Мої цінності, любов до близьких, почуття гумору). Це ваш фундамент.
  • Що з’явилося нового? (Стійкість, здатність приймати рішення в хаосі, вміння цінувати момент). Це ваша нова сила.

Вправа 2: Робота з образом

Уявіть себе як дім. Яким був цей дім до 2022 року? Можливо, з великими скляними вікнами та незачиненими дверима? А який він зараз? Можливо, на вікнах з'явилися віконниці, а стіни стали товстішими?

Важливо: Не оцінюйте «краще/гірше». Просто визнайте: «Цей дім інший. Він тепер пристосований до зими та обстрілів. У ньому можна жити».

Замість висновку

Ми не стали гіршими, навіть якщо стали менш терплячими чи більш тривожними. Ми не стали автоматично кращими, навіть якщо задонатили мільйони. Ми стали гартованими.

Стара ідентичність була «цивільною», нова - «кризова». Головне завдання зараз - не картати себе за те, що ви не відчуваєте того натхнення, яке було «до». Дайте собі право бути цією новою, можливо, трохи втомленою, але живою людиною. Справжня самоцінність сьогодні - це здатність сказати: «Я не знаю, ким я буду завтра, але я є у себе сьогодні».

Олена Бортнікова Олена Бортнікова , психолог, доктор філософських наук, керівниця психологічного центру «ДіЛенД»
Генеральним партнером розділу «Здоров'я» є медична мережа «Добробут». Компанія розділяє цінності LB.ua щодо якісної медичної допомоги, та не втручається у редакційну політику LB.ua. Усі матеріали розділу є незалежними та створеними відповідно до професійних стандартів.