Перше з них полягає в тому, щоб робити людей більш відкритими до рішення про повернення. А друге — в організації процесу повернення для тих, хто прийняли таке рішення, зокрема через надання їм соціальної підтримки.
Ці два завдання взаємопов’язані, але потребують окремої уваги та розрізнення. Їхній взаємозв’язок полягає зокрема в тому, що наявність надійної системи соціального захисту в країні може впливати на відкритість людей до повернення. Але йдеться саме про загальну систему соціального захисту, тоді як з адресними програмами підтримки такий взаємозв’язок працює не завжди.
Програми допомоги, які доступні лише тим, хто повертається, скоріше не можуть суттєво повпливати на рішення людей повертатися. Так стається внаслідок декількох моментів:
- Загальна довіра до соціальної підтримки не є високою. В дослідженнях Cedos люди наголошували на тому, що вони почуваються більш захищеними в країнах перебування. Це пов’язано з їхньою впевненістю, що у випадку складних обставин чи втрати житла вони отримають підтримку. Також деякі люди згадували про те, що ще до початку повномасштабного вторгнення вони мали негативний досвід звернення за державною підтримкою. Це стимулювало їх недовірливо ставитися до ідей уряду України щодо програм допомоги по поверненню.
- Наявна система підтримки ВПО слугує для людей прикладом того, на яку підтримку можна розраховувати після повернення. Наразі вони мають занепокоєння щодо того, як виглядає система підтримки ВПО. Учасники та учасниці досліджень наголошували на тому, що вважають таку підтримку недостатньою. Крім цього, вони звертали увагу на те, що не довіряють програмам підтримки ВПО через недовготривалість деяких з них.
- Проблеми, які можуть виникати після повернення з-за кордону, не унікальні. Зі схожими викликами стикаються ВПО й інші люди у вразливих ситуаціях. Наприклад, труднощі в пошуку житла через високу вартість та незахищеність оренди у приватних осіб. Пріоритизація потреб людей, які повертаються, може спричинити зростання відчуття несправедливості щодо розподілу підтримки. Це ж своєю чергою може вплинути на зростання у людей страху зіштовхнутися з осудом та негативом після повернення.
Зважаючи на це, систему соціальної підтримки потрібно планувати не як таку, яка покликана стимулювати до повернення, а як гарантовану надійну систему соціального захисту, доступну для всіх людей.
Доступність для всіх людей є важливою характеристикою. Адже спостереження за тим, що у разі потреби усі люди отримують підтримку на гідному рівні, допомагатиме відновити впевненість в соціальному захисті населення. Про доступність підтримки для всіх людей йдеться і через те, що повертаючись з-за кордону люди мають здебільшого не унікальні потреби. Ці потреби є подібними до тих, що їх мають люди, які пережили переміщення в межах країни, або опинилися в складній життєвій ситуації. Це, зокрема, можливість скористатися соціальним житлом, отримати якісні соціальні послуги у громаді проживання, мати інклюзивні простори та сервіси, могти звернутися за освітніми можливостями, які б допомогли у подальшому працевлаштуванні, мати можливості для участі в житті спільноти тощо.
Плануючи таку систему підтримки потрібно зважати на те, як ситуація з поверненням людей з-за кордону може повпливати на можливості держави надавати цю підтримку. Тому потрібно зважати на декілька речей:
- Кількість людей, яка повертаються, залежить не лише від бажання цих людей, але й від політик країн, в яких вони перебувають. Зокрема, наразі немає публічної стратегії дій країн Євросоюзу після закінчення війни — чи матимуть українці можливість залишитися в цих країнах, на яких умовах та протягом якого часу. Тому може статися ситуація, коли в короткий часовий проміжок в Україну повернеться значна кількість людей, які потребують соціальної підтримки. Це створить додаткове навантаження на установи соціального захисту у громадах, тоді як і зараз існують суттєві проблеми в цій сфері. Тож важливо розвивати спроможність громад забезпечувати соціальний захист населення.
- Важливим є те, як люди самі описують допомогу, яка їм потрібна. Не всі люди очікують на значну і довготривалу підтримку від держави. Переважно люди хочуть могти самостійно забезпечувати свої потреби. Тому соціальну підтримку розглядають як тимчасову, яка б радше розвивала їхні спроможності, ніж робила їх залежними від допомоги. Переважно люди говорять про тимчасову підтримку — на перший час, після їхнього повернення. Зокрема, йдеться про житло, де люди могли б розміститися по приїзду. Фінансові виплати також можуть цікавити людей як підтримка до моменту, коли вони зможуть знайти роботу.
- Чи достатніми є можливості надавати заплановану підтримку. Наш досвід досліджень показує, що люди досить гостро реагують на несправедливість в розподілі підтримки. Тому однакова підтримка має бути доступною для всіх людей, які мають однаковий досвід. Тож небажаною є ситуація, коли ті, хто повертатиметься раніше матимуть кращу систему допомоги, ніж інші люди. Також до занепокоєнь може призводити відмінності обсягів підтримки залежно від громади, в яку людина повертається.
Розбудова системи підтримки, доступної для всіх людей, які її потребують, — не є простим завданням. Проте, саме така система відновлюватиме впевненість людей в отриманні підтримки та відчуття захищеності. Тому потрібною є спільна дія різних сторін: національного уряду, місцевих органів влади, громадських організацій всеукраїнського та локального рівнів, міжнародних організацій та донорів.
Автор: Аліна Хелашвілі, керівниця відділу досліджень та аналітики Cedos