Ця стаття написана з використанням даних зібраних через дев’ять місяців та рік після початку повномасштабної війни. Опитування не є репрезентативним та проводилося в межах якісницького підходу. Детальніше про результати та методологію у звітах: «Рік повномасштабної війни в Україні: думки, переживання, дії», «Дев’ять місяців повномасштабної війни в Україні: думки, переживання, дії».
Спільний ворог та спільний досвід
Описуючи своє розуміння єдності українського суспільства, учасники опитування висловлювали думку, що війна стала її причиною. Проте вони по-різному інтерпретували, який саме з аспектів чи наслідків війни став стимулом.
Найчастіше люди говорили, що консолідація стала наслідком появи зовнішнього спільного ворога та необхідності йому протистояти. На їхню думку, об’єднання проявлялося у згуртуванні зусиль для боротьби з ворогом, вірі в Збройні сили України, негативних емоціях до Росії. Така спільність мети та поглядів посилила тенденції до об’єднання представників різних соціальних груп і зменшення розбіжностей у політичних поглядах, цінностях різних груп населення.
«Більшість країни зараз – ніби як один організм, ми всі поєднані однією метою та йдемо до однієї точки – до перемоги».
Жінка, 29 років, Запоріжжя
«Люди різних політичних, релігійних, соціальних верств працюють разом – хто як може, і всі вони працюють проти одного зла».
Жінка, 39 років, Кривий Ріг, Дніпропетровська область
Учасники опитування говорили й про те, що суспільство наразі переживає багато спільних досвідів. Згадували про обстріли, втрату близьких, житла, складність знайти продукти, спроби підлаштуватися під відключення електроенергії, занепокоєння майбутнім країни, переживання через загибель військових і відчуття радості від звільнення територій. Ці ситуації створювали спільний контекст життя для людей незалежно від місця проживання, формували спільну історичну пам’ять, що сприяла появі відчуття єдності.
Ці тенденції ми зафіксували й в результатах опитування, яке проводили через рік після початку повномасштабної війни. З-поміж турбот, які найбільше непокоїли опитуваних, вираженими були ті, що пов’язані зі спільними переживаннями – щодо воєнних дій, міжнародної підтримки України, тривалості війни, невизначеності політичної та економічної ситуації, адаптації до графіків відключень світла.
«Спільний ворог, спільна мета і спільні труднощі (продукти, опалення), спільний досвід переживання обстрілів, відсутності електрики – згуртовують, підштовхують ставитися з розумінням до оточуючих».
Чоловік, 32 роки, Харків
Війна спричинила чимало втрат для суспільства, руйнувань інфраструктури, частина населення втратила джерела доходу, житло, мусила змінити своє місце проживання, відбудовувати пошкоджені домівки. На думку учасників нашого опитування, суспільство спільно намагається подолати такі наслідки. Люди об’єдналися для допомоги іншим через надання безкоштовного житла, підтримку у відбудові зруйнованої нерухомості, приготування їжі, пожертвування одягу та продуктів.
Окреме місце у відповідях займає фінансова допомога – участь у зборах коштів на потреби ЗСУ та постраждалого населення.
«Усі притомні жителі України роблять все (кожен, що може), аби наблизити Перемогу. В цьому єдність. Донатять військовим грошима, волонтерять, опікуються важкопораненими воїнами, допомагають переселенцям, один одному, просто працюють, аби не впала економіка. Навіть діти продають якийсь свій хенд-мейд або співають на вулицях, збираючи гроші на Перемогу. Український народ - унікальний, і його не здолати!».
Жінка, 55 років, Київ
Підтримували одне одного й емоційно, показуючи емпатію та небайдужість до переживань інших. Про взаємну допомогу говорили зокрема, ті, хто має досвід переселення за кордон чи в межах країни. Їхнє переміщення полегшила допомога, яку надавала місцева спільнота – як небайдужі мешканці, так і місцеві органи влади. Респонденти з досвідом переселення наголошували на необхідності самим долучатися до допомоги тим, хто цього потребує, строювати середовище взаємної підтримки.
«Погоджуюся щодо єдності. На роботі стали більше підтримувати один одного, турбуватися про колег».
Жінка, 57 років, Київ
Відчуття належності до українського суспільства
Повномасштабна війна вплинула на уявлення про зв’язок з Україною. За словами учасників опитування, вони почали більш виражено відчувати свою належність до українського народу, історії країни, розуміти себе як частину українського суспільства. Більш важливим для них стало й показувати свою ідентичність з українським суспільством, зокрема через вживання української мови.
«Мені здається, люди стали краще розуміти свою належність до українства. Уже не почуєш “какая разніца, лишь би чєловєк бил хороший”. Десь зараз справді народжується українська нація, чого не сталося за 30 років незалежності».
Чоловік, 43 роки, Київ
Про зростання відчуття себе громадянином України свідчать й результати опитування Соціологічної Групи «Рейтинг». За їхніми даними, середнє значення сили відчуття себе громадянином зросло з 7,9 бала у серпні 2021 року до 9,5 балів у серпні 2022 (вимірювання відбувалося за 10-бальною шкалою, де 0 – зовсім не відчуваю, а 10 – абсолютно відчуваю).
Через рік після початку повномасштабної війни ми помічали продовження цих тенденцій. Вони, зокрема, пов’язані зі змінами відчуття свого зв'язку з країною. Опитувані говорили про те, що їхній зв’язок з Україною став міцнішим, більш стійким, а розуміння своєї належності до українського суспільства викликає відчуття гордості, стимулює інтерес до глибшого пізнання країни, її історії, культури.
Досвід переселення за кордон також позитивно вплинув на зміну ставлення до України. Учасники нашого дослідження зазначали, що після взаємодії з інституціями та суспільствами інших країн, вони усвідомлювали що раніше недооцінювали або занадто критично ставилися до України.
Динаміка єдності та загострення відмінностей
Водночас частина респондентів говорила, що помічає поступове зниження рівня єдності. На їх думку, на початку війни суспільство було більш згуртованим та активніше залучалося до спільної діяльності. Висловлювали й занепокоєння тим, що рівень консолідації суспільства може різко впасти після закінчення війни. Таке переживання здебільшого було властиве тим, хто описував консолідацію суспільства лише як наслідок протистояння спільному ворогу і зазначав, що не помічає спільності українців в інших сферах життя. Їх турбувало питання, навколо чого населення буде гуртуватися після зникнення зовнішньої загрози.
«Не певен, що ця єдність зберігається в тій же формі, що була в перші місяці війни, але загальний досвід війни об’єднує – це правда. Просто це скоріше спільні теми для розмов, аніж єдиний порив, якого якраз уже не вистачає».
Чоловік, 31 рік, Київ
Ми також прагнули з’ясувати, які відмінності між людьми загострилися з початку повномасштабного вторгнення. Найбільш гостро учасники нашого опитування відчували різницю у можливостях і фінансових ресурсах для реагування на спричинені війною труднощі. Зокрема, згадували нерівну спроможність для відновлення житла, переселення в безпечніше місце, підтримки рівня життя у разі втрати роботи. Гостро відчували й нерівномірний негативний вплив війни на людей, відчували, що мали більше за інших знижувати рівень витрат, економити кошти, відмовлятися від бажаного комфорту, шукати розв’язання для більшої кількості проблем.
Водночас згадували про обмежену спроможність бідніших груп населення «підготуватися до зими» в умовах масових відключень електропостачання – придбати генератори, зовнішні акумулятори, зробити запаси продуктів та води. Опитувані помічали й те, що становище вразливих груп загалом було погіршено, й через наслідки війни для них стало ще тяжчим підтримувати життєдіяльність. Тоді як люди з вищими доходами легше долали труднощі.
Сильніше сприймали відмінності між людьми й через різницю пережитого досвіду. Учасники опитування згадували про посилення відчуття несправедливості у тих, хто проживають ближче до лінії фронту, де серед іншого відбуваються частіші обстріли, вимушено змінили місце проживання, втратили житло або близьких людей. Це зумовлювало складність у розумінні життєвої ситуації й обставини прийнятих рішень людьми з різним досвідом.
Відмінності також проявлялися в емоційній залученості у війну, здатності співпереживати чужому досвіду, висловлювати емпатію, готовності допомагати іншим. На думку учасників опитування, більш різко люди реагували на відмінності в політичних поглядах, що стосуються війни та ставлення до Росії, російського суспільства, російського контенту та російської мови. Вони висловлювали своє однозначне небажання спілкуватися з людьми, що мають неоднозначне ставлення до Росії.
Запит на участь у житті суспільства
Поруч зі зростанням вираженості єдності суспільства збільшується й запит людей на участь у житті громади. Значна кількість опитуваних займається волонтерством, долучаються до діяльності доброчинних організацій, допомагають фізично на місцях, долучаються до зборів коштів. Частина учасників нашого дослідження говорили, що в майбутньому хотіли б долучитися до волонтерської організації або вже перебувають в пошуку такої організації.
«З першої ж неділі приїзду до села ми волонтеримо. Плетемо сітки, крутимо закрутки на передову».
Жінка, 45 років, Миколаїв
Розуміння залученості до життя громади не обмежувалася доброчинністю. Учасники нашого опитування розповідали про бажання долучитися до суспільних ініціатив та соціальних проєктів, більше впливати на процес прийняття рішень і брати участь в облаштуванні території біля власних будинків та в мікрорайонах.
«Мати право голосу в електронній формі, вільній комунікації з органами влади, долучатись фізичною участю до робіт облаштування життя, висловлювати рекомендації».
Чоловік, 36 років, Харків
З результатів нашого дослідження бачимо, що українське суспільство по-різному відчувало єдність, розуміло її динаміку. Частина висловлювала занепокоєння через поступове падіння рівня консолідації або її залежності від наявності зовнішнього спільного ворога. Але більш поширеними у відповідях є думки, що згуртування охопило чимало сфер життя суспільства і є досить стійким. Респонденти трактували об’єднання населення не лише як результат протистояння Росії, але і як спробу подолати спричинені війною наслідки, долучитися до допомоги та підтримки одне одного, наслідок переживання спільного досвіду та зростання вираженості ідентичності. З-поміж відповідей зустрічався й запит на більш постійні форми долучення до допомоги, волонтерства, спільної діяльності, зокрема, приєднання до громадських організацій, соціальних проєктів, бажання залучатися до розвитку та процесів прийняття рішень у громадах.
Аліна Хелашвілі, аналітикиня Cedos