ГоловнаБлогиБлог Cedos

Сьомий місяць війни: як змінилося спілкування та ухвалення рішень

Я добре пам'ятаю ранок 24 лютого: шквал повідомлень у месенджерах, нескінченний потік новин. Мені, до певної міри, пощастило, за тиждень до вторгнення Росії, разом з друзями я поїхала у відпустку, тому війна застала мене в іншій країні. Я пригадую, як надсилала близьким короткі повідомлення і раділа, коли отримувала від них хороші новини. Протягом перших днів таке спілкування – телеграфний стиль, постійне “як ти?” після кожної тривожної новини – було звичним. Тоді мені ще писали далекі знайомі, колишні колеги та одногрупники з різних куточків світу, вони пропонували допомогу, дехто щиро намагався зрозуміти, що сталося, для них все це було несподівано та неочікувано. Друзі, рідні та навіть малознайомі люди в соціальних мережах раптом стали ближчими – почалася велика війна.

Сьомий місяць війни: як змінилося спілкування та ухвалення рішень
Фото: Макс Требухов

Фото: Володимир Зеленський у Telegram

Згодом, я часто запитувала людей довкола: “Як ви дізналися про війну? Що відчували і робили?” Чим далі від 24 лютого, тим складніше їм було чітко пригадати послідовність дій, переказати весь калейдоскоп емоцій та думок. З кожним новим місяцем, я і сама помічала, як плутаються мої переживання і як непросто відокремити перший день війни від третього, а третій від десятого. Події, що, як мені здавалося потім, тривали тижнями, насправді всі відбулися протягом одного, дуже довгого лютневого дня.

Саме тому, коли я знову й знову повертаюся до тексту дослідження, який ми з колегами з Cedos писали на початку березня, я все більше переконуюся, наскільки важливо було тоді зібрати та зберегти ці унікальні, болючі та інколи страшні думки і переживання людей у перші дні війни.

На сьогодні нам вдалося провести вже три хвилі опитування, яке допомагає фіксувати, як українське суспільство переживає війну. Перше опитування пройшло у березні, друге – наприкінці травня, третє завершилося наприкінці серпня.

Під час дослідження ми ставили запитання про те, як війна впливає на побут, спілкування з людьми, прийняття рішень, роботу та інші сфери життя. Не всі запитання були однаковими у всіх хвилях дослідження. Наприклад під час першої, ми просили людей поділитися тим, як вони дізналися, що почалася війна та якими були їхні перші дії. Водночас під час третьої хвилі дослідження, ми додали запитання про те, що турбує людей сьогодні найбільше, які практичні уроки їм вдалося винести за час повномасштабної війни, як на їхню думку змінилося суспільство та яким би вони хотіли бачити майбутнє України.

У цьому тексті я спробую коротко розповісти на основі нашого дослідження, про те, які рішення доводилося приймати людям з початком війни і як змінилося наше спілкування з близькими після шести місяців війни.

Рішення

Протягом перших днів війни для багатьох людей головним стало рішення про переїзд. “Залишитися чи поїхати?” – саме так формулювали відповідь на запитання про найважливіші рішення деякі учасники нашого дослідження. Рішення “поїхати” для багатьох було пов'язане з розлукою з рідними, з необхідністю зробити складний вибір і попрощатися з домом. Ці переживання підтверджують і дані кількісних досліджень. Згідно з ними, всередині березня близько 44% людей довелося тимчасово розділитися зі своєю родиною, що вплинуло на психологічний стан і можливість адаптуватися до війни.

Поступово процес прийняття рішень загалом і щодо переїзду зокрема став більш складним, болісним і часто небезпечним. Якщо протягом перших днів великої війни мало хто міг оцінити весь масштаб катастрофи, то протягом наступних місяців багатьом довелося пережити окупацію та виїзд під обстрілами. Люди, яким вдалося покинути небезпечні зони – наприклад, Маріуполь чи містечка у Київській області – до початку окупації, згадували, що лише згодом вони змогли по-справжньому оцінити важливість власних рішень. У своїх відповідях ці люди іноді поверталися назад і в ретроспективі подій уявляли себе на місці тих, хто у їхніх містах загинув від російської армії.

Серед важливих рішень протягом перших днів варто також виокремити вступ у лави Збройних Сил України. Це також підтверджується даними з офіційних джерел, які зазначали, що вже до 5 березня близько 100 тисяч людей записалися в Територіальну оборону. Для багатьох вступити в ЗСУ також означало розлучитися з рідними, повністю змінити своє життя, побороти переживання і страх. Опитані наголошували, що саме таке рішення вважають єдино правильним для себе, що війна поставила на паузу їхнє звичайне життя і тепер своє місце вони бачать на фронті.

Фото: Генштаб ЗСУ у Facebook

Водночас під час війни зросла важливість будь-яких рішень. Щоденні справи, наприклад, похід у магазин за продуктами або вихід на вулицю, раптом стали значущими і небезпечними. Особливо це стосується людей, які живуть на територіях, які часто атакує російська армія. Крім цього, загальна невизначеність та нестабільність вплинули на можливість планувати майбутнє та приймати рішення загалом. Протягом перших днів війни опитувані згадували, що їх охоплювало відчуття апатії, заціпеніння та дереалізації. Опитані описували це відчуття так, наче вони замкнені в певному перехідному просторі між вигадкою та реальністю, в якому жодне рішення не має значення.

Проте однією з ключових тенденцій, що проявилася наприкінці весни, і яку можна помітити й досі – це бажання повернути власну суб'єктність і контроль над своїм життям. Три місяці для багатьох людей стали певним рубежем, з настанням якого потрібно було приймати нові рішення щодо майбутнього. Саме в цей період з'явилося чітке розуміння, що війна не завершиться швидко і потрібно підлаштовувати власне життя і побут до нової реальності. Для когось таким кроком було оформлення документів закордоном. Для інших поворотним моментом стала купівля нового одягу, яка довго відкладалася. Декому також допомогло те, що вони повернулися до роботи, почали облаштовувати побут на новому місці або поїхали назад додому з іншого міста або з-за кордону.

Поступово люди почали поверталися до звичних щоденних справ, наприклад, до перегляду серіалів чи прогулянок у парку. Вони зазначали, що намагаються подолати “синдром відкладеного життя” і саме це часто допомагає впоратися з емоційними переживаннями. З іншого боку, багато опитаних вказували на те, що відчувають провину за “нормальне” життя. Такі переживання підтверджують і дані кількісних опитувань. Наприклад, всередині червня близько 59% людей вважали, що потрібно обмежувати себе у розвагах і покупках.

Спілкування з близькими та стосунки з людьми

В періоди високого рівня соціальної напруги у суспільстві може проявлятися бажання бути разом з іншими (Cohen, & Dotan, 1976, 142). Звідси потреба підтримувати постійний контакт з рідними та близькими, адже це є одним зі способів подолати стрес і підтримати емоційну стабільність. Початок повномасштабної війни в Україні став об'єднуючим досвідом для багатьох людей. Він збільшив потребу в спілкуванні, дозволив переоцінити і налагодити стосунки з рідними, друзями та навіть відновити давно втрачені контакти. Жахливі події останніх місяців підштовхнули багатьох написати давнім знайомим і розпочати спілкування заново. Люди стали комунікувати частіше, і це також відображено у результатах інших опитувань. Наприклад, у квітні цього року порівняно з 2020 роком, майже втричі зросла кількість людей, які постійно на зв'язку з рідними та друзями. В нашому дослідженні ми також помітили, що тенденція підтримувати регулярний контакт з близькими зберігається і досі, після пів року повномасштабної війни.

Відчуття єднання проявилося не лише у стосунках з рідними чи друзями, але і з малознайомими людьми і навіть незнайомцями. З одного боку, опитані наголошували, що частково зникло хвилювання, яке для них зазвичай супроводжує нові знайомства. З іншого боку, вони згадували про те, що звертатися за допомогою до малознайомих людей стало простіше, адже тепер можна уникати довгих “передмов” і пояснень, які раніше були необхідними. Війна стала спільним викликом для українського суспільства і посприяла підвищенню згуртованості та відчуття солідарності. За словами однієї з учасниць нашого дослідження бар'єри, які раніше стояли між незнайомими людьми, наче "потоншали" внаслідок війни.

Фото: Катерина Петренко

Це також заохотило людей познайомитися зі своїми сусідами та частіше контактувати з тими, хто живе неподалік. Вже протягом перших днів війни, виникло безліч сусідських і районних волонтерських об'єднань, які взяли на себе відповідальність за допомогу літнім людям, купівлю і роздачу їжі та ліків тим, хто живе поруч. Дослідники й раніше звертали увагу на те, що під час війни люди частіше, ніж у мирний час, спілкуються та взаємодіють з сусідами, ходять у гості і позичають побутові речі одні в одних. Крім того, у воєнний час люди позитивніше, ніж у мирний, ставляться до такого спілкування (Cohen & Dotan, 1976, 145). Попри те, що в нашій роботі ми поки детально не аналізували, як змінилася взаємодія з сусідами, це може бути одним із напрямків для подальших досліджень. Адже спілкування з сусідами може сприяти формуванню низових сусідських спільнот і рухів, що є важливою складовою активного громадянського суспільства.

Для багатьох війна стала досвідом, який фізично розлучив їх з рідними та близькими. Безперечно, це вплинуло на формат і частоту їхнього спілкування. Через те, що друзі та рідні виявилися “розкидані по світу” кола спілкування зменшилися або змінилися. Комусь вдається підтримувати зв'язок на відстані, інші ж навпаки зазначають, що дзвінки та листування не можуть замінити зустрічей і розмов наживо. Саме через це люди інколи відчувають самотність та ізольованість. Водночас розлука, стрес і тривожні події підштовхнули людей переосмислити стосунки і спілкування з близькими. Для багатьох будь-яка розмова стала більш цінною і важливою, вони відзначають, що стали більш уважними та чуйними до рідних, друзів і навіть до незнайомих людей.

Переживання війни також супроводжується високим рівнем тривожності та стресу в суспільстві. Безперечно, це має негативні наслідки для спілкування як всередині родини, так і з друзями та малознайомими людьми. Для декого війна стала досвідом, який підвищив рівень недовіри до інших. Зокрема дехто з наших опитаних боялися, що їхній травматичний досвід і почуття можуть бути знецінені людьми, які не пережили схожих подій. Це часто стосується обстрілів, життя в окупації, переїзду з небезпечних територій. Через це люди не завжди можуть поділитися своїми думками і змушені обмежувати своє коло спілкування.

З іншого боку, люди, чиї життя зазнали меншого безпосереднього впливу війни, відзначають, що відчувають сором і провину. І через це їм інколи складно спілкуватися, зокрема на “звичайні” теми, зі знайомими, які воюють або покинули свій дім через війну. “Не маючи їхнього досвіду чи можу я бути достатньо коректною у стосунках з ними і достатньо ефективною коли допомагаю?” – зазначила одна з учасниць опитування і, мені здається, це добре описує переживання, з якими сьогодні стикаються багато з нас.

Війна також привносить у наше життя безліч правил і регуляцій. Деякі з них чітко прописані в нормативних документах, наприклад, комендантська година, до якої потрібно обов'язково повернутися додому. Інші встановлюються неофіційно і виходять з певних уявлень про те, що доречно або недоречно робити під час війни, наприклад, чи можна купувати одяг, їздити у відпустку або святкувати день народження. Кожна людина визначає це для себе самостійно, зважаючи на особистий досвід, бажання і можливості. Проте у момент, коли уявлення різних людей про дозволене і недозволене під час війни стикаються, можуть виникати непорозуміння та навіть конфлікти. Деякі з наших опитаних зазначали, що засуджують людей за неприйнятну, на їхню думку, поведінку Такі розбіжності стають причиною того, що люди припиняють спілкуватися з друзями чи знайомими.

Спілкування з близькими — один зі способів підтримувати емоційну стійкість в часи війни та масового насильства. Дослідники звертають увагу на те, що соціальна ізольованість може негативно впливати психологічне та навіть фізичне здоров'я. І навпаки, соціальна підтримка може зменшувати негативний вплив війни (MacDermid Wadsworth, 2010, 551). Спілкування важливе як на особистому рівні, так і на рівні спільнот і всього суспільства, адже визначає його можливість організуватися та об'єднуватися (ibid., 552). Різні досвіди проживання війни можуть стати певними лініями розмежування для українського суспільства, з якими нам доведеться працювати в майбутньому та попри які потрібно буде знаходити шляхи для порозуміння і підтримки.

Висновки

Ми точно знаємо, що найголовніші події сьогодні відбуваються на фронті, від їхнього успіху залежить, чи залишимося ми живими, вільними та незалежними. Від того, наскільки сильною буде підтримка України на міжнародній арені, як швидко ми зможемо отримати зброю та наскільки гучно звучатимуть наші голоси, залежить чи вдасться нам перемогти у цій загарбницькій та імперіалістичній війні.

Водночас дослідники вже певний час звертають увагу на те, що будь-яка війна є не лише політичною та історичною подією, але й глибоко особистим досвідом (Sylvester, 2013; Väyrynen, T., & Puumala, 2015). Для кожної людини, яка так чи інакше переживає війну, вона має також тілесні та емоційні наслідки. Цей вплив може бути безпосереднім і досить очевидним, як у випадку тих, хто фізично страждає від воєнних дій. Однак, війна може проявлятися опосередковано та інколи непомітно для нас самих, зокрема у нових побутових практиках, звичках, стилі та форматі спілкування.

Мені досі складно це прийняти і зрозуміти, але війна стала частиною життя і одним із завдань на сьогодні є фіксувати та осмислювати ці зміни. Щоразу, коли ми з колегами готуємо анкету для наступної хвилі дослідження, я ставлю кожне запитання собі. На деякі, наприклад “які важливі рішення вам довелося ухвалити?” я досі не можу підібрати відповідь, адже все, що я можу сказати здається дріб'язковим і непотрібним. А коли формулюю відповідь на запитання про спілкування і стосунки, як і багато інших учасниць опитування, використовую слова “ізольованість” і “самотність”. У цьому полягає одна зі складнощів і водночас переваг цього дослідження. Ми, як авторки і дослідниці, є включеними в українське суспільство, нам складно відокремити власні переживання від того, чим з нами діляться інші люди, аналізуючи відповіді, ми аналізуємо і самих себе.

Джерела:

  • Cohen, A. A., & Dotan, J. (1976). Communication in the family as a function of stress during war and peace. Journal of Marriage and the Family, 141-148.
  • MacDermid Wadsworth, S. M. (2010). Family risk and resilience in the context of war and terrorism. Journal of Marriage and Family, 72(3), 537-556.
  • Sylvester, C. (2013). War as experience: Contributions from international relations and feminist analysis. Routledge.
  • Väyrynen, T., & Puumala, E. (2015). Bodies of war, the past continuous, and (ar) rhythmic experiences. Alternatives, 40(3-4), 237-250.

Анастасія Боброва, аналітикиня Cedos

Cedos Cedos , громадська організація, що займається дослідженнями і проектами у різних сферах соціальної політики
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram