Підтримка прифронтових і переміщених ЗВО — украй важлива, але водночас у формулі зберігається принцип справедливості: ефективні отримують більше. Формульне фінансування складається з трьох частин: базового компонента (стабільність освітнього процесу), варіативної або мотиваційної частини (розподіл за показниками результативності та пріоритетів держави) і коригувальних коефіцієнтів. Саме варіативна частина визначає, «хто і скільки»: що вищі результати навчання і науки, попит з боку вступників, якість управління, партнерства та залучені позабюджетні ресурси, то більша частка державної підтримки. Збільшити фінансування можна лише зростаючи за показниками — поліпшуючи програми, дослідження, сервіси для студентів і спроможність команд. Коефіцієнт 1,1 для прифронтових і переміщених — це корекція «на складні умови», а не «на привілеї»: плюс 10% до вже розрахованої суми покриває вищу ціну безпеки й інфраструктури, але не скасовує конкуренцію за результат. Так система одночасно підтримує тих, кому важче, і винагороджує тих, хто ефективніший.
Університет, який тримає освітній процес під обстрілами, змушений платити за дві адреси (оренда або комунальні послуги «старого» й тимчасового приміщення), будувати дублікати лабораторій в укриттях, утримувати резервні канали зв’язку та електроживлення, оплачувати додаткові зміни для персоналу укриттів і транспорт для викладачів та студентства. До цього додається ризикована логістика закупівель: будь-який простий принтер або спектрофотометр тут стає дорожчим і складнішим у постачанні. Тому коефіцієнт 1,1 — це не привілей, це спроба вирівняти вихідні умови.
Додатковий ресурс університети зможуть спрямувати на першочергові потреби — передусім на заробітні плати педагогічним і науково-педагогічним працівникам та на стабільне забезпечення освітнього процесу. Головне — це передбачуваність: коли команда нарешті знає, що не треба буде кожного місяця латати бюджет за рахунок секвестру ставок чи експериментувати з розкладами, які залежать від роботи генератора. Міністерство освіти і науки вже готує роз’яснення щодо порядку застосування коефіцієнта в межах бюджетних призначень для кожного закладу. Раніше ми спрямували 330 млн грн на інституційну підтримку прифронтових ЗВО — тепер логіку підтримки закладено в сам механізм формульного розподілу. Замість разової допомоги це стає системою, яка працюватиме постійно.
Це також підтримка студентів. Я не раз бачив аудиторії в укриттях, де лабораторний практикум із хімії «живе поруч» з камерами зберігання інструментів цивільного захисту; чув, як гуркоче генератор під час екзамену. Ці «плюс десять відсотків» — це реальні зміни в розкладі й побуті: більше очних модулів навіть у складних умовах, швидший ремонт пошкоджених аудиторій, оплачені чергування в укриттях, підʼєднані резервні канали інтернету. А ще — це менше причин переводитися «кудись подалі». Для багатьох молодих людей рішення залишатися вдома залежить не від патріотичних гасел, а від стабільності розкладу.
Чому саме прифронтові й переміщені мають отримувати таку підтримку. Бо вони сьогодні утримують для країни найуразливіший сегмент людського капіталу — молодь 17–22 років — там, де ризики найвищі. Якщо ми прагнемо, щоб економіка відновлювалася не лише в центрі й на заході, а й у східних та південних областях, нам потрібні університети-магніти. Коли університет тримає навчання вдома, місто не порожніє: працює гуртожиток і студентська їдальня, з’являються замовлення для малого бізнесу, місцеві школи отримують молодих практикантів-вчителів, лікарні — інтернів. Це мультиплікатор для розвитку, відновлення та підтримки. І держава має компенсувати додаткову ціну цієї присутності.
Ми працюємо над тим, щоб підтримка прифронтових і переміщених ЗВО була не лише фінансовою, а системною: спеціальні грантові лінії на лабораторне обладнання в укриттях, швидші погодження на зміни освітніх програм (там, де безпечніша реалізація потребує іншої логістики практик), гнучкі графіки для викладачів, які змушені переміщатися, цільова підтримка студентських сервісів психосоціальної допомоги.
Модернізація мережі ЗВО триватиме — чесно і відкрито, з повагою до регіонів і з пріоритетом якості. Коефіцієнт — це не «замінник» реформ, це запобіжник від несправедливості під час їхньої реалізації.
Для мене ця тема не абстрактна. Я добре знаю, що означають слова «переміщений університет», як складно зберігати колектив, студентство, традиції й лабораторії, коли твій рідний кампус зруйновано. Я знаю, що таке збирати університет з нуля на новому місці — з коробок, списків і серверів, з безкінечних розмов з людьми, яких неможливо залишити на самоті. Тепер, на посаді в МОН, я бачу обов’язок перетворювати цей досвід на політику, яка працює для багатьох. Коефіцієнт 1,1 — невеликий за цифрою, але важливий за змістом крок: він сигналізує, що держава бачить і цінує зусилля університетів там, де важче. Повномасштабна війна не скасувала права молоді на якісну освіту і не зняла з університетів їхню місію — бути центрами освіти, науки і громадянської стійкості.
Ми не просимо для прифронтових і переміщених ЗВО «більше, ніж іншим». Ми повертаємо їм шанс змагатися чесно — і перемагати там, де на мапі проходить межа добром і злом.