«Ми можемо допустити, щоб травма нас проковтнула, щоб ми розслабилися, почали собі все пробачати через те, що травмовані. І маємо на це право. Ми маємо право пробачати собі і тим самим опускатися нижче і нижче через травму. Багато хто так і робить. Або травма може нам допомогти згрупуватися, консолідуватися і зробити ривок уперед», — заявив Кирило Говорун.
Як освіта може розвиватися у глибоко травмованих суспільствах, професор показав на прикладі країн Південної Америки — Колумбії та Чилі, які були ослаблені довготривалими громадянськими війнами і диктатурою.
«Мав особистий досвід викладання в цих двох країнах (у Боготі та в Сантьяго). Колумбія взагалі близька нам за низкою параметрів. Коли я був у Медельїнському університеті, мене вразила виставка малюнків доби громадянської війни, де були показані звірства ФАРК — угруповання повстанців. І це фактично про наші дитячі малюнки, коли діти малюють, як росіяни окуповують Україну. Сюжетні лінії, стилістика ті самі. Було таке враженні, ніби я дивлюся на український дитячий малюнок. І при цьому цей університет розвинувся до найкращих зразків, став одним із кращих у Колумбії, — зазначив Кирило Говорун. — У Чилі я викладав у Папському університеті. Це приватний католицький понтифікальний університет. Він вважається найкращим у Південній Америці взагалі. І от я побачив, з одного боку, травмоване суспільство, яке ще нещодавно було в злиднях через громадянську війну, з іншого — як вони змогли цю травму перетворити на суттєвий ривок в освіті».
Звісно, підкреслює професор, це не стосується всіх університетів, але демонструє, що шлях до розвитку освіти є й за найважчих умов.
При цьому він навів ще один приклад — Демократичної Республіки Конго, однієї з найменш розвинених країн Африки.
«Там узагалі небезпечно на вулицю виходити. І при цьому там чудові університети, просто разюча відмінність від того, що відбувається на вулицях. Наприклад, Національний університет у Кіншасі (столиця Конго. — Ред.) чи навіть кращі за нього Протестантський і Католицький університети.
І це теж приклад того, що країна, де до цього часу йде громадянська війна, яка травмована колоніальним звірством короля Леопольда II, якого я часто порівнюю з Путіним, тому що Леопольд II теж казав, що він проти колоніалізму, проти рабства, а сам створив найгіршу систему колоніалізму на початку XX століття. І, власне, в Африці про Путіна я розповідаю те саме. Попри це все, це дуже позитивний приклад того, як освіта може рухати суспільство вперед», — зазначив Кирило Говорун.
За його словами, за останні два десятиліття дуже сильно розвинулися університети в Китаї, і це контрастує з тим, що відбувається в освітньому середовищі Японії чи США.
«Мабуть, найбільше я викладав саме в китайських університетах, більш ніж у двадцяти. І це одна з найдинамічніших систем. Я приїжджаю в той самий кампус у Пекіні через рік-два і не впізнаю його: він просто шалено розвинувся, я просто гублюся в ньому. І на фоні цього університет Токіо (де в мене нещодавно теж був досвід викладання) має такий самий архаїчний вигляд, як у 30-ті роки, коли побудували основні будівлі.
Це не до того, що японські університети гірші, ніж китайські. Але в японських університетах, наприклад, не розмовляють англійською. У китайських — чи не всі. Коли я 20 років тому почав приїжджати в китайські університети, майже ніхто не розмовляв англійською. Студенти були пасивними. Модель для викладача в університеті була, що це мудрець на сцені, sage on the stage. Ти просто говориш, як неоконфуціанський учений, до тебе ставляться як до напівбожества і всі бояться спитати. Зараз студенти суперактивні, суперангажовані в дискусію. Усі чудово розмовляють англійською», — зауважив професор.
Він погоджується, що китайські університети — невдалий зразок через великі інвестиції держави, яка при цьому блокує непатерналістичне мислення у студентів, бо не зацікавлена в ньому, і це свого роду потужний гальмівний фактор для освіти. Але це, каже Говорун, теж можна вважати прикладом того, як країна, суспільство, якась система освіти, починаючи в низькій точці, де існує травма, використовує її для потужного моменту руху.
На противагу цьому, вважає вчений-богослов, у розвинених країнах бачимо застій системи, її апатичність.
«В американських університетах я теж багато викладаю, скрізь поїздив, і особливо останні рік-два спостерігаю велику стагнацію, параліч просто. Таке враження, що університети паралізовані через внутрішню цензуру. І це йдеться про ліберальний єзуїтський приватний університет у Лос-Анджелесі. Я бачу стагнацію, якої не бачив, наприклад, у Південній Америці. Там, навпаки, все дуже жваво, динамічно.
Є стереотип, що, умовно кажучи, гроші, державна політика і вмотивованість самих університетів (тому що agency, так би мовити, в американських університетах усе ж таки залишається досить високою) забезпечують розвиток, але є фактор самовпевненості, самодостатності, який насправді гальмує. А фактор неповноцінності і меншовартості, якщо він не знищує людей і суспільство, може стати потужною точкою зростання», — відзначив Кирило Говорун.
У реформуванні освітньої галузі доктор філософських наук вважає важливим перетворити її на систему освіти цілісної людини. Йдеться про те, щоб людина мала можливість не просто спеціалізуватися на чомусь, а й вивчати широкий спектр дисциплін.
«Щоб, наприклад, уникнути синдрому Путіна. У чому проблема Путіна? Він навчався на юрфаці Ленінградського університету. Але очевидно, що в нього завжди був інтерес до історії. Оскільки в нього все ж таки спеціалізація була вузька — юридична, він не міг реалізувати себе як історик. І зміг тільки тоді, коли в нього з'явилося трошки більше часу, коли став диктатором. Але став він істориком-аматором з відповідними наслідками.
Якби Путін навчався в єзуїтському університеті (просто для прикладу, це стосується багатьох інших університетів), він мав би можливість обирати не лише юриспруденцію, а й історію, богослов'я. Не те богослов'я, яке йому проповідує Кирило, у нього було б своє критичне ставлення до богослов'я. Тоді вже "русскім міром" не обдуриш.
Коли є можливість вибору, як це роблять у Liberal Arts College, людина не стає апріорі ідеальною або уникає тих сценаріїв, за якими почав розвиватися Путін. Але можливість такого сценарію мінімізується. Мені здається, для нас, для України, дуже важливо мати можливість отакого формування студента — з правом вибору не лише спеціалізації, а й різних дисциплін. Тоді, можливо, не було б і Путіна», — каже Кирило Говорун.
Крім того, професор називає гуманітарний компонент в освіті (абсолютно в усіх дисциплінах, зокрема в STEM) тією основою, що здатна склеїти суспільство, академічну, університетську спільноти. У США, зазначає Говорун, майже в усіх університетах викладають філософію чи релігієзнавство, що забезпечують професійні вчені, об’єднані у відповідні асоціації (наприклад, в Американську академію релігії з 10 тисячами членів. — Ред.).
«Знаєте, зараз учені почали розуміти, як давні римляни будували свої будівлі без цементу — Колізей, акведуки тощо. Річ у тім, що для цеглин вони використовували спеціальний розчин з вкрапленням крейди, і коли потрапляє волога, ця крейда реструктуризується всередині розчину і дозволяє тримати, попри зміну структури, всі навантаження, які бере на себе ця споруда. Без будь-яких технологій цей розчин скріплює оці всі елементи. От я за те, що, щоб гуманітарна освіта, елементи гуманітарного знання були такою сполукою для українського суспільства», — висловив думку Кирило Говорун.
Відеоверсія дискусії:
Цей матеріал можна прочитати англійською.