«Офіційні дані: 70 % українок працездатного віку, які виїхали з війни в Польщу, працюють. 70 %! Жодна діаспора такої цифри не дає. То поляки будуть зацікавлені в тому, щоб їх там лишити? Будуть», — каже Елла Лібанова.
Те, що в Україні буде депопуляція, демографи знали ще в 60-х роках минулого сторіччя, зазначає соціологиня, просто війна її шалено пришвидшила. Але депопуляція характерна для всієї Європи, тому, звісно, Старий світ зацікавлений у припливі молоді, зокрема української.
Чи буде достатньо Україні сьогоднішньої населення, якщо емігрантів не вдасться повернути?
«Усе залежить від того, для чого саме, — зазначає Елла Лібанова. — Для того, щоб жити непогано? Ну слухайте, у Норвегії живуть 14 осіб на квадратний кілометр. Дай Боже нам так жити, як у Норвегії. Це не критерій.
Критерій інший: чи вистачить нам робочої сили? Якщо почнемо відбудовувати промислові гіганти, які зараз зруйновані — один сценарій... Ми їх мусимо чимось замінювати, і якщо ми їх замінимо сучасним виробництвом, технологіями, сучасною продуктивністю праці, вистачить нам людей. Це перше.
Друге — я категорично не погоджуюся з оцінками Міністерства економіки, що нам потрібно 4,5 млн додаткової робочої сили. Не знаю, звідки це взяли. Ту методику, що я бачила, вона мене не переконує абсолютно. Чи зможемо ми працювати взагалі без міграції? Ні, не зможемо. Наші люди будуть виїжджати за кордон і після війни. І це нормально. До нас будуть приїжджати люди після війни і вже приїжджають. Це також нормально. Питання в тому, як держава вибудує міграційну політику, щоб не було такого жаху, який стався в багатьох країнах Європи. Тому смертельних проблем я не бачу».
Більше непокоїть, за словами науковиці, щоб населення мало «відповідні цінності, не було амбівалентним, не хиталося між Радянським Союзом, Європою, "тому що там краще жити", і Росією, "бо там порядок"».
І отут вирішальну роль, акцентувала Елла Лібанова, відіграє освіта. Без неї росіяни дуритимуть нас в інформаційних війнах, як захочуть.
«Інколи мені страшно читати інформацію в соціальних мережах. Не всі здатні зрозуміти, як відокремити правду від брехні», — зауважила Лібанова.
Тому, на її думку, великі університети повинні стати центрами освіти, науки і формування нової української ідентичності.
«Є дуже поганий тренд, який поширюється Україною: мовляв, у нас забагато людей з вищою освітою, а треба готувати простих робітників. Але вища освіта — це взагалі не про ринок праці. Вища освіта — це про людський розвиток. Про ринок праці — це skill. Skill і education. Так от, education мають дати університети.
І це дуже добре, що наша молодь хоче отримувати цю вищу освіту. Скільки я не намагалася проаналізувати елементарні речі: рівень безробіття за різними рівнями освіти; рівень зайнятості за різними рівнями освіти; рівень доходів за різними рівнями освіти — не треба мені казати, що можна стати мільярдером, не маючи вищої освіти. Хтось, може, і стане, але доходи переважно прямо пропорційні рівню освіти, зайнятість прямо пропорційна рівню освіти, безробіття зворотно пропорційне рівню освіти. Це статистика, і вона доволі об'єктивна», — каже директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи.
***
Які зміни необхідні вищій освіті, на думку Елли Лібанової?
Реформування ще із середньої школи. Саме там, на думку соціологині, обов’язкове викладання належного рівня, бо у школі дитину мотивують до подальшого навчання.
Університети, крім декількох класичних, мають бути профільними.
«Ніколи в житті не зрозумію, чому в КПІ має бути факультет соціології. Ну хоч убийте, не розумію», — каже академік. Однак додає: декілька дисциплін треба викладати на кожній спеціальності кожного університету. Наприклад, статистику. Бо коли міністри й депутати починають віднімати чи додавати відсотки, відзначає Елла Лібанова, це просто неможливо слухати.
Синтез науки і освіти. Наука сьогодні — переважно окремий вид діяльності, каже Лібанова, але вкрай потрібна схема співпраці науки і освіти. Якщо науковці не прийдуть до університетів, молодь не почує того, що знають науковці. Така співпраця, на думку академіка, має бути в КНУ ім. Шевченка, Львівській політехніці, ЛНУ ім. Франка, КПІ тощо.
Підхід до закриття університетів має бути зваженим. На думку Елли Лібанової, серед українських закладів вищої освіти є ті, які варто об’єднати з потужнішими, але є й ті, які слід ліквідувати. Однак невеликі університети теж мають свої завдання.
Дискусія у відеоформаті:
Цей матеріал можна прочитати англійською.