Гроші вчителям
Зарплатні пристрасті вщухли, бюджет ухвалили. Що зрештою маємо?
Для нас ця дискусія була очевидною, ми прогнозували таку реакцію. Тому і закладали в бюджет іншу логіку підвищення зарплат вчителів, яку, власне, зараз і будемо реалізовувати. Вона передбачає поступове збільшення окладу на 30% з 1 січня 2026 року і ще на 20% з 1 вересня.
Протягом трьох останніх років на освітню субвенцію виділяли 103 млрд. грн. У наступному буде плюс 58,6 млрд. грн. Ми неодноразово обговорювали з міністром фінансів, з прем'єр-міністеркою, в який спосіб знайти ці кошти. І попри всю очевидну складність, бо ми розуміємо, які величезні бюджетні потреби є в інших секторах, в тому числі в оборонному, інфраструктурному, їх таки знайшли. Я вважаю, це великий успіх.
Так, виникало питання, чому ми так багато говоримо про зарплати вчителів замість того, щоб говорити про зарплати військових, які ніхто не збирався підвищувати.
Є таке питання, безумовно. Але я міністр освіти і науки, тому моє завдання працювати в цьому напрямку. Це послідовна робота і ми тільки на пів шляху. У 2024 році, приміром, нам вдалося домогтися за підтримки уряду підвищення заробітної плати на 12 млрд. грн. Це не зовсім таке класичне підвищення, воно було у вигляді доплати за роботу в складних умовах — йдеться про так звану вчительську тисячу, яка потім збільшилась до двох тисяч гривень.
Чому тоді пішли саме шляхом запровадження чергової доплати замість того, щоб збільшувати базу? Бо зарплата і так нагадує клаптикову ковдру.
Тому що це була невелика сума. Щодо нинішньої структури заробітної плати, то, так, вона доволі складна і потребує певних змін. Це окреме питання. І наразі ми залишаємось в цій моделі, з січня підвищуємо оклади на третину, а далі виходимо на діалог з професійними спільнотами, з громадами пропонуємо їм певні рішення, які стосуються, зокрема зміни структури зарплати. Це та дискусія, яку всі чули, яку ініціював Комітет з питань освіти, і під ці рішення, власне, вже перед другим читанням бюджету депутати додали ще 4,8 млрд. грн.
Що це означає?
Якщо ми порозуміємось і дійдемо згоди щодо нової моделі, то тоді перейдемо на неї, зокрема з цими 4,8 млрд. грн. Але рішення будемо ухвалювати виключно через діалог. Вчителіителі — занадто велика соціальна група, щоб діяти невиважено, на ходу вносячи правки до державного бюджету і не прокомунікувавши таку реформу з усіма спільнотами. І йдеться не тільки про комунікацію.
Завдання ще й змоделювати, якими будуть ефекти для різних громад. Бо є громади багаті, бідні, густо населені, мало населені. Є різні типи закладів і багато інших аспектів необхідно врахувати. Бо ми не маємо права дискримінувати якусь частину освітян і не маємо права припуститися помилки і погіршити умови. Потрібно чітко розрахувати втрати, які можуть бути за тих чи інших умов. Приміром, та ідея, яку обговорювали, передбачала підвищення навантаження вчителя з 18-ти до 22 годин, що, очевидно, призвело би до вивільнення певної кількості ставок і, відповідно, людей. Ставок вивільнялося доволі багато, людей менше.
Звучала цифра 70 тисяч.
Були і наші розрахунки з Мінфіном, були розрахунки комітету, було багато дискусій щодо цього. І саме тому не можна було ухвалювати це рішення спонтанно, без дуже пильного обрахунку, моделювання всіх наслідків і, відповідно, обговорення та комунікації.
Але повторююсь, наразі ми маємо бюджет, який передбачає підвищення зарплат спочатку на 30%, а потім на 20%.
Давайте ще раз. Якщо до 1 вересня ви все ж розробите і узгодите нову систему оплати праці, то що буде тоді?
У будь-якому разі буде підвищення заробітної плати.
Добре, а які моделі у вас вже є, щоб запропонувати?
У міністерстві розробили чотири сценарії, я про це неодноразово доповідав і в сесійній залі, на годинах запитань до уряду. Вони передбачали варіанти рівномірного підняття зарплат, нерівномірного, стимулювання, наприклад, молодих вчителів. Зі збільшенням навантаження, без збільшення навантаження. Ми їх обговорювали, в тому числі з комітетом, і, власне, одну з моделей певною мірою вони і використали.
В цьому контексті багато говорили про те, що в загальній зарплаті вчителя майже половину займають всілякі доплати і надбавки, і це створює великий розрив в оплаті праці молоді і старших колег.
Це також потребує змін, щоб модель була зрозуміліша і простіша з чітко визначеною лаконічною кількістю надбавок. Приміром, в одному з тих сценаріїв, які ми розробили, є п’ять ключових надбавок, прив’язаних до певних кваліфікаційних і мотиваційних критеріїв. Стаж теж впливає, не можна це нівелювати, але більшою мірою все ж інші кваліфікаційні критерії. Зберігаються надбавки за роботу в гірській місцевості або для прифронтових територій. Давайте ми все ж цю розмову винесемо в окрему, коли все відмоделюємо і будемо готові заходити в реформу оплати праці вчителів. Я не хочу спойлерити, щоб не викликати непорозуміння. Всі ці деталі ми будемо публічно обговорювати. Плануємо комунікацію зі спільнотами на перший квартал 2026 року.
За будь-яких обставин всі ці варіанти, по-перше, потребують додаткового фінансування окрім того, що ми маємо зараз. Вони передбачають зміну структури заробітних плат, що, очевидно, необхідно робити, і ми це абсолютно підтримуємо. І вони передбачають певні наслідки. Водночас реалізація будь-якого сценарію вимагає часу на підготовку системи освіти до його введення. Тому такі речі треба робити послідовно і виважено.
І де взяти те додаткове фінансування, бо який сенс в новій моделі і закликах підняти мінімальні оклади до трьох мінімальних зарплат, якщо це неможливо реалізувати фінансово?
Ми виходимо з того, що нам потрібно виконати закон. Ми знаходимо якісь кошти, які можемо знайти, і дивимося, наскільки вони нас наближають до цієї мети. Зараз ми розуміємо, що та сума, яку ми маємо, дозволяє нам підняти зарплату на кінець наступного року в сукупності вполовину. За умови, якщо ми застосуємо одну з наших моделей, це збільшення може бути іншим, але воно обов'язково потребуватиме додаткових коштів і частину з них депутати вже передбачили. Я про ті 4,8 млрд. грн. До того ж зберігається доплата за роботу в складних умовах у розмірі двох тисяч гривень. Це чистими на руки. Окремо зазначу, що ця доплата помножена на два для прифронтових громад, які знаходяться в зоні активних або можливих бойових дій. І в нас таких громад доволі багато. В перспективі, якщо буде реформування оплати праці, ці гроші вивільнять з цієї доплати і інтегрують до майбутньої зарплати. Тобто це ще один додатковий ресурс, який дозволить нам підтримати більш раціональні моделі для наших вчителів.
Є ще один момент. Зарплата вчителя у Києві і якомусь невеликому районному центрі може суттєво відрізнятися. І в спільноті, до речі, багато хто вважає, що міністерство розробляючи реформи, орієнтується саме на великі міста.
Зараз зарплата всіх педагогічних працівників системи освіти регулюється тарифною сіткою. Це оклад і набір надбавок, про який ми з вами вже говорили. Тому вона не може бути різною з точки зору того, як вона фінансується державним бюджетом.
Ну але ж ми розуміємо, що вона різна з огляду на доплати від громад, а це напряму випливає з їх спроможностей. Плюс години навантаження, наповнюваність шкіл, кількість класів на паралелі. У великому місті і маленькому містечку це будуть дуже різні цифри.
Це все, безумовно, впливає. І мої всі відрядження — це відрядження по таких місцях, де жоден міністр освіти не був. Ми їздимо в регіони з просто катастрофічною демографічною кризою, в ту ж Чернігівську область. В прифронтові. Ми бачимо цю картину і прекрасно розуміємо, що те, що лікує місто або багаті села Київської області, вбиває якусь Снігурівську громаду. Саме тому ми не пішли шляхом радикальної швидкої реформи. Може, хтось ображається на нас за те, що ми відклали її, але спочатку комунікація, моделювання, розрахунки. І тільки після того, як профспілки, професійні спільноти, різні громади приймуть це бачення як прогресивне, тоді рухатимемось далі.
Разом з тим ми бачимо такі кейси, як от Близнюківська громада. Це Харківська область. Там вчителі отримують 25 тис. грн. Як вони цього досягають? За рахунок місцевих надбавок. Може, в них там близнюківський автомобільний завод стоїть чи міжнародний логістичний центр? Ні. Але чомусь їхній бюджет це дозволяє. Просто там голова громади, до речі, колишній директор школи, вважає, що освіта — це головне. Він їздить по всіх інших громадах, забирає до себе сім’ї ВПО з дітьми. Бо реалії такі, що є діти в громаді, є для неї майбутнє. І їхня школа серед переможців у конкурсі на сучасні шкільні лабораторії, які вони будують чітко з дотриманням принципів дослідницького навчання. Ну і відіграє роль світогляд голови громади і спільноти, яку він там формує. Вони, приміром, створюють центр ментального здоров'я в школі, який працює на всю громаду. Тобто перетворюють школу на щось більше. Тому багато залежить від активності самих людей. Ми будуємо у них підземну школу, тому що там є діти. І туди йдуть інвестиції, бо кожна гривня, яку вкладаєш, проростає результатом. Це питання, в тому числі, і в свідомості органів місцевого самоврядування і в бажанні. Тільки одне лише ПДФО з тих субвенцій, які держава заводить в громади, — вже достатньо великі кошти. Але ми підходимо до того, що не вчителі єдині називаються освітянами.
Освітяни чи бруківка
Останні тижні фокус був саме на них.
Певна хороша новина є і для інших. Якщо ми говоримо про вищу освіту, то в бюджеті поправкою депутатів заклали додаткові 6,6 млрд. грн., що дозволяє підвищити заробітну плату для науково-педагогічних працівників і педагогічних працівників закладів вищої освіти. Таким же чином на 30% з січня і 20% з вересня.
Нинішнє підвищення, передбачене в бюджеті, поширюється і на викладачів закладів профтехосвіти і фахової передвищої освіти.
Виключення становлять лише ті ланки освіти, які відносяться до сфери управління органів місцевого самоврядування. Це, зокрема дошкілля, позашкілля, непедагогічні працівники закладів загальної середньої, фахової передвищої освіти.
До речі, в дискусіях про зарплати вчителів постійно спливали коментарі типу “про дошкілля знову забули”. Для них хоч якісь хороші новини є?
Ми поступово тиснемо в напрямку важливості дошкілля і необхідності державної підтримки. Тим паче, що ми проводимо реформу, яка передбачає зміну концепції з доглядової на розвиткову. І вперше ми маємо, наприклад, субвенцію на дошкілля в частині будівництва укриттів для прифронтових регіонів. На це виділили один мільярд гривень.
По-друге, уже сьогодні новий закон про дошкільну освіту передбачає, по суті, вихід з тарифної сітки. Тобто тарифна сітка, за якою фінансується вся система освіти, встановлює для дошкілля тільки нижню планку, а органи місцевого самоврядування мають можливість її підвищувати. Проте наразі цим скористались, якщо я не помиляюсь, тільки чотири громади, які дійсно збільшили оклади.
Чомусь не дивуюсь.
А ще 17% громад збільшили заробітну плату шляхом встановлення певних надбавок, премій і всього іншого. Чому ми вважаємо, що це не дуже добре? Бо це тимчасова історія. Надбавка є, якщо є бюджет, а завтра її зняли. Вона не дає відчуття стабільності, а це в свою чергу негативно впливає на залучення молодих фахівців до закладів освіти. Тому ми дуже наполегливо рекомендуємо громадам збільшувати саме оклади. Ця свобода у дошкілля є.
Але ж рекомендації — це лише рекомендації. Які у вас є реальні важелі впливу?
Перше, що треба було зробити, і це зроблено, — зняти перешкоди. Друге, це знайти ресурси. І я вам скажу, що ресурси знайшли. Яким чином? Те підвищення заробітної плати, яке ми зараз приносимо в органи місцевого самоврядування через державну субвенцію, ті майже ще 59 млрд. грн., дадуть місцевим бюджетам додаткові понад 6 млрд. грн.
Сукупно ж всі державні інвестиції в громади через заробітні плати викладачам, вчителям всіх категорій, які фінансуються з державного бюджету, приносять через ПДФО (а сьогодні у складі місцевих бюджетів залишається 64% податку) 21 млрд. грн.
Тобто ви сподіваєтесь, що це їх спонукатиме збільшувати зарплати вихователям? Але ж на практиці воно трохи інакше виходить. Приміром, міністерство запроваджує надбавку вчителям за складні умови. Що робить одна з громад? Знижує надбавки за престижність, яку виплачують з місцевого бюджету, з 20% до мінімуму, тобто до 5%.
Ми відстежуємо такі кейси, і одразу попереджали про такий ризик, мали дискусії про те, що треба зафіксувати надбавку за престижність на рівні 30% і не дозволяти нею маніпулювати. Подібну інформацію ми збираємо, вживаємо заходів, бо це такий обман.
Йдеться про те, що завжди щось ламається по дорозі.
Дивіться, законодавчо можливість збільшувати оклади ми зробили. З'явився ресурс, і він зайшов у громаду, тож треба усвідомлювати, що з цього моменту це політична відповідальність органів місцевого самоврядування, які є виборними. І від їх свідомості і розуміння буде залежати, як вони використають цей ресурс — на освітян чи на бруківку. І це ми будемо дуже чітко комунікувати.
Третій інструмент, який ми зараз підготували, — це постанова Кабінету міністрів, яка зобов'язує органи місцевого самоврядування підняти заробітну плату освітян, які належать до їхньої сфери управління, пропорційно на ті ж 30% і 20%, як і вчителям. Він у процесі погодження з центральним органом виконавчої влади і з органами місцевого самоврядування. І дуже важко проходить.
Тобто на інструмент примусу, для тих, хто сперечатиметься, все ж розраховуєте.
Вони сперечаються, але не всі. Є певні регіони, які кажуть: ні, ми не будемо підвищувати зарплати. Для цього є об'єктивні причини, коли йдеться, скажімо про прифронтові регіони. Або дуже мало спроможні громади, які вважають, що їм не вистачить того притоку грошей, що ми забезпечили їм через ПДФО. Вони наголошують, що кошти нерівномірно розподіляться між населеними пунктами, бо десь це обласний центр зі школами й університетами, а десь село, де крім однієї школи нічого немає. Ми це все обраховуємо по кожній громаді і покажемо їхні можливості. Думаю, зрештою переконаємо і до кінця поточного року забезпечимо і цей інструмент такого собі спонукання. Загалом усі ці три інструменти мають позитивно вплинути на ситуацію.
Є питання непедагогічних працівників, якими так само опікуються органи місцевого самоврядування. І тут теж можна по-різному вирішувати питання. Є міста і громади, які, наприклад, зменшують кількість інженерних, технічних працівників через утворення одного центру, комунального підприємства, яке обслуговує всі школи громади чи навіть кількох громад або міст.
Але найголовніше для нас — це педагогічні працівники і поетапне, поступове наближення до ключової мети — трьох мінімальних зарплат в якості мінімального окладу.
Проте при всій цінності і повазі до них, але не може бути так, щоб зростала зарплата у вчителя чи викладача університету, а в науковця — ні.
Полікувати все
Навесні ваш профільний заступник Денис Курбатов розповідав нам про додаткове формульне фінансування кращих інституцій на основі атестації.
Так. Загалом наука отримає плюс понад 6 млрд. грн. на грантові програми до тих 1,5 млрд. грн., що мала. І в цих коштах зашиті зарплати теж. Ми вже провели атестацію всіх наукових установ і університетів, які здійснюють наукову діяльність. Ті, які показали високий результат, (це категорії А і Б), отримають додаткові гроші до базового фінансування. Цього разу таких установ половина, бо раніше, коли проводили атестацію, високий результат чомусь отримували майже всі. Ті ж установи, які потрапили в категорію В, залишаються на своїй зарплаті.
Це перший крок до нового підходу — фінансування за результат. Сукупно академічній сфері він принесе 1,1 млрд. грн. додаткових коштів тільки на оплату праці. Бо там ще є кошти на обладнання, публікації, відрядження. Атестація проводиться раз на 5 років і ця сума буде передбачена у бюджеті протягом цього часу до наступної атестації. Тож люди можуть планувати, залучати молодь.
Тобто цей формульний розподіл грошей передбачає не просто фінансування установи, яка отримала високий результат, вона передбачає фінансування і установи, і лабораторії, і кафедри, і фахівця, які дали цей результат. Кошти на обладнання розподіляються так само. Ми витратили два роки на відпрацювання цієї системи. Перший рік розробляли методологію, дискутували, що важливо. Ви бачите, що в цій сфері не було скандалів і конфліктів. Потім ще рік тестували понад 500 установ, які претендують на державний бюджет. Це хороший інструмент, який має бути і буде.
Але все ж необхідно збільшувати і базове фінансування, зокрема тим, кому поки що не вдалося пройти успішну атестацію. За нашими розрахунками, для цього потрібні 2,6 млрд. грн. Ми поки що не маємо цих коштів у бюджеті і шукаємо їх джерела.
Ми зараз добиваємося якості в освіті і науці в усіх ланках і вимагаємо щось від кожного. Реформа вищої освіти вимагає величезної роботи від людей. Ми реформуємо профтех і вимагаємо від них інших підходів. Вимагаємо інших підходів від школи, від дошкілля. Вимагаємо якості і результативності від науки. Насправді ці підвищення мали б відбутися вже давно. Але то ковід, то війна відкидали нас від цього. І найголовніше, що насправді нас зупиняло — це відсутність ресурсів.
То звідки ж ви їх взяли зараз?
У Сергія Марченка запитайте (сміється). Але якщо повернутися до вчителів, то всі розуміли, що їм потрібно забезпечити підвищення заробітної плати. По-перше, вони молодці, що тримають цей удар. Дуже важко працювати, коли ти сам виснажений, в умовах постійних інформаційних атак, плюс енергетика, плюс постійна біганина в укриття, а на прифронтових територіях взагалі робота одразу в укриттях. Навантажень багато і попри це ми говоримо: друзі, давайте змінюватися. Ось вам нові модельні навчальні програми, давайте відпілотуємо, ось вам старша профільна школа, давайте відпілотуємо.
І це одне з питань до вас, як до міністерства, що забагато всього одночасно. Ресурс обмежений — ваш людський, як міністерства, фінансовий, і вчителів теж. Чи не треба за таких умов розставляти пріоритети. Ось наші основні слабкі місця, ось такі вимоги воєнного часу, і туди спрямовувати зусилля, а не розпорошувати. Ми маємо освітні втрати, про які говоримо вже не знаю скільки років. Ми маємо проблеми з математикою, і дітей, які не йдуть в природничі науки, про що говоримо вже не знаю, скільки років.
Давайте про це подискутуємо. Ви знаєте, що ми розробили нові концепції освітніх галузей. Зокрема, залучали прекрасних математиків з вчительської і не вчительської спільноти, лідерів галузі з наукової сфери, з приватної освіти, з державної. Зібрали цю експертизу і опрацювали. Але перед тим у мене був один такий цікавий діалог в одній з груп. Мені кажуть: “Ви бачили результати PISA з математики?”. Я кажу: “Ну очевидно, що бачив”. — “Ви знаєте, що це взагалі катастрофа?”. Я кажу: “Та, власне, так, ми ж про це і говоримо”. — “А ви ще хочете реформи”. І от скажіть, як це може поміщатися в одній голові?
Уся система освіти — єдиний організм. Якщо ми маємо проблеми в дошкіллі, то вони потягнуть за собою певні проблеми в початковій школі. Їх або виправляєш, або маєш наслідки в базовій школі. Далі питання профорієнтації. Чи свідомий це вибір навчатися в 10-11 класі, чи ми просто по інерції переходимо в старшу школу? Якщо переходимо, то для чого? Як ми себе бачимо? І ми вже пропонуємо зміну цієї траєкторії: ось є професійна освіта. І тоді хтось вже замислиться, а чи потрібен йому або їй університет, чи не потрібен. Ця усвідомленість формується. А переходи між кожною ланкою в освіті потребують якості на кожному етапі.
Чи можемо ми полікувати школу, а залишити такими, як є, профтех, садок, університет і вважати, що ми досягли результату? Та ні, так це не працює. Бо якщо один орган хворий, то організм не може називатися здоровим.
Поступки і партнери
Влітку міністерству довелось піти на поступки і відмовитись від деяких інструментів “Школи офлайн”, через які могли закритися чимало шкіл з прифронтових регіонів і тимчасово окупованих територій. Були певні вимоги до наповнюваності дистанційних класів. І до дітей, які переїхали в безпечніші регіони, переходити зі своїх дистанційних шкіл на очне навчання за місцем проживання. Тоді ви казали, що насправді це питання розподілу субвенції за ці 121 тисячу учнів, яку всі хотіли отримати.
Ми домовились не застосовувати жорсткі інструменти.
Вони суперечили законодавству.
Абсолютно не суперечили. Недаремно накази пройшли і Міністерство юстиції, і все інше. Але питання не в тому. Ми досягли певний політичний консенсус щодо цього. І, відповідно, переключились на ті складові політики “Школи офлайн”, які можна реалізувати, і вони сприймаються добре суспільством.
Але давайте подивимося на ситуацію на віддалі. Коли ми говорили, що дітям треба виходити в місцеві школи, нам казали: об'єктивно, у нас дуже хороша школа нашого міста, на жаль, воно зараз окуповане, але ми хочемо її зберегти. І от зараз в умовах відключень електроенергії, як ми навчаємося? Рішення, які ми мали ухвалити, ми відклали, але тим не менше зараз життя нас ставить в ситуацію, коли знов же онлайн-навчання стало перед викликом.
Так чи інакше ми пішли шляхом комунікації, роз'яснень, спонукання одних громад забирати до себе ВПО, а інших — відпустити зі своїх шкіл дітей, які давно перемістилися на безпечніші території. І це певний ефект дає. До того всього ми проводимо дуже багато навчань щодо використання цифрових інструментів. Тут же питання не в тому, що онлайн-освіта не є бажаною. Вона насправді має великі недоліки, але і певні переваги, якими треба користуватися. І ця освіта буде тим якіснішою, чим краще оснащений цей освітній процес і більш підготовлений вчитель. Тому ми стараємося вирівняти можливості дітей, які навчаються онлайн, хоча все одно наполегливо рекомендуємо і спонукаємо повертатися до очного навчання всюди, де це можливо.
Проте найважливіше для нас — це діти на прифронтових територіях, які нікуди не виїжджали зі своїх регіонів або перемістилися з тимчасово окупованих недалеко в межах своєї області або кількох областей. І тут політика спрямована на будівництво підземних шкільних укриттів. Оці понад 11,5 млрд. грн., які виділили в попередньому бюджеті і плюс 5 млрд. грн. в цьому та один мільярд на дошкілля насправді дозволили нам створити національний феномен, який не створювала жодна країна, яка переживала війну. І це та частина політики “Школа офлайн”, на якій ми зосередилися.
Так само міністерство пішло назустріч і в питаннях малокомплектних шкіл та укрупнення мережі. З 1 вересня 2026-го без освітньої субвенції могли залишитися заклади, в яких вчиться менше 60 учнів, але цю норму послабили. Що спонукало до цього?
Це насправді абсолютно раціональний крок, тому що перша модель була достатньо жорсткою, негнучкою для різних ситуацій в різних громадах. Після консультацій з місцевими депутатами, громадами, нашим профільним комітетом ми досягли консенсусу, що в розрахунках треба відштовхуватися від мінімальної кількості дітей в класі, визначеної в законі про освіту, — це п’ять учнів. Тож ми провели переговори зі Світовим банком і змінили ці індикатори (субвенцію не надаватимуть школам з 1-12 класами, де навчається менше 60 учнів, школам з 1–11 класами, де менше 55 учнів, школам з 1–9 або 5–11(12) класами, якщо менше 45 учнів — LB.ua). І тільки в 2030-му році, коли ми вийдемо на 12-річну школу, ось тоді будемо впроваджувати норму про мінімальний поріг у 60 дітей в школі. Це природно і правильно. І в будь-якому разі це не стосується початкових шкіл. І ще принагідно хочу нагадати, що 12-річну школу не нав'язує Міністерство освіти, як деякі кажуть, це вже давно ухвалений закон і цю реформу ми імплементуємо.
Якщо ж громада хоче зберегти свою маленьку школу, то нема проблема, вона може це зробити і фінансувати її самостійно. І такі громади є.
Ба більше, якщо є логістичні проблеми і ще не всі забезпечені автобусами, то в наступному році ми вирішимо це питання остаточно. Бо на ці потреби маємо 2 млрд. грн. Якщо дітям важко добиратися до опорної школи, то ми утворюємо філію, і щонайменше ці діти вже можуть користуватися певною інфраструктурою великої школи. Можна, приміром, розвивати футбольну команду або шкільний хор, — те, чого не можна зробити в маленькій школі. Бо маленька школа обмежує можливості дітей, це очевидно.
Але водночас ми ж розуміємо реальність, виходимо з того, що маємо, проводимо переговори з тим же Світовим банком. Треба не забувати, що зараз освіта фінансується повністю нашими партнерами, кількома інструментами Світового банку. Це, приміром, програма Peace, програма Learn. В них закладені свої індикатори. Якщо ми маємо неефективні мережі, наприклад, університетську, то очевидно, що ми не дуже хороші власники, як держава. Ми повинні попрацювати спочатку зі своєю ефективністю, а потім просити на це гроші і інвестувати в те, в чому ми вже навели порядок, що є дієздатним і продуктивним, працює результативно з мінімальним відсотком якихось неефективних витрат.
Нещодавно ви анонсували “зимовий вступ”, який вже встиг збурити принаймні деяких людей: мовляв, тепер університети переберуть на себе репетиторство і будуть натаскувати абітурієнтів на здачу НМТ.
Дивіться, яка логіка. Є категорії людей, які з певних причин не змогли здати НМТ і не змогли вступити. Я зараз не кажу, наприклад, про дітей з ТОТ, для яких передбачений вступ взагалі без НМТ через центри “Донбас-Україна”, “Крим-Україна”. Все це працює.
Разом з тим є ті, хто не потрапляє в ці пільгові категорії. Наприклад, діти, які хочуть вступити в українські університети, повертаючись з-за кордону. Вони могли навчатися або одночасно в двох школах, або випадали з української системи освіти, або ще щось. Їм потрібен час на адаптацію. І таким чином ми хочемо їх забрати в наші університети.
Що більше, у нас є дорослі, яким необхідно змінювати освіту. Наприклад, ВПО, які виїхали з Донбасу і сьогодні шукають для себе нову професію в новій економічній реальності, в новому регіоні. Вони навчались в школі давно і скласти тест їм буде важко. До цього треба готуватися. Або, приміром, військові, які відслужили і списалися. Вони можуть вступати без НМТ. Але їм треба прокачати себе і бути готовим навчатися.
Або ж дитина перенервувала і не пішла на тестування чи зірвалась під час іспиту та не склала його. До нас з цим звертаються багато батьків, особливо таких, знаєте, тривожних, які мають схильність до гіперопіки, бо для них це здебільшого катастрофа. Тому ми пропонуємо, будь ласка, якщо ви вже обрали університет, спеціальність, ідіть на нульовий курс. Така практика існує в усьому світі, це так звані програми Foundation (насамперед розраховні на іноземних студентів — LB.ua). Заспокоюйтесь, готуйтесь, здавайте НМТ. Я про те, що є цілий перелік категорій людей, яким потрібен такий підхід.
Тобто ми повертаємось фактично до підготовчих курсів. Я теж на такі колись ходила. Правда, вони були платні.
Є ті, хто буде за свої кошти навчатися на цьому нульовому курсі, а є певні пільгові категорії, які ми будемо фінансувати.
У випадку із “зимовим вступом” ми насамперед закладаємо логіку повернення людського капіталу. Але насправді цей інструмент дуже багатофункціональний. Він не лише для того, щоб повернути, перенавчити і дати новий шанс людям, які мають неактуальну професію. Але в тому числі і не допустити ситуації, коли дитина чи її батьки кажуть: “Все, їдемо вступити в Словаччину”, через те, що хлопець чи дівчина не здали тест.
Що важливо, це питання ми прокомунікували з університетами і вони підтримали ідею. Подивимося, як воно запрацює. Сподіваюся, що дійсно досягне тої мети збереження українців в Україні. І, відповідно, пошуку ними, знаєте, більш адекватної, більш успішної своєї самореалізації тут.