Демографічна прірва
Якою нині є ситуація в дошкільній освіті? Раніше, щоб потрапити в садок, треба було ставати в чергу ледь не з народження. Враховуючи всі обставини, які тенденції маємо зараз?
Зараз у нас 750 тис. з хвостиком дітей, які отримують дошкільну освіту. З них 168 тис. — у змішаному або онлайновому форматі. Чому я наголошую на останній цифрі? Бо фактично більшість цих дітей не відвідують садочок. І як би сильно не старалися вихователі, але в дистанційному форматі важко реалізувати одну з ключових функцій дошкільної освіти — розвиток соціально-емоційного інтелекту дітей. Хоча, звичайно, дуже важливо, щоб ця послуга існувала бодай у такому форматі.
Звісно, соціалізуватися можна не тільки в закладі дошкільної освіти, а, приміром, надворі в пісочниці. Проте це все ж зовсім інша історія. Тим паче, що дуже часто діти, які навчаються онлайн, не граються у дворі, бо перебувають під постійними обстрілами. Вони в принципі не контактують з однолітками. І тому, на жаль, дослідження показують, що в дітей у прифронтових регіонах саме оці навички, соціально-емоційні, просідають уже сьогодні. А далі вони йдуть до школи, яка теж онлайн. І до неї вони не готові, у тому сенсі, що не розуміють, що є правила, що є різні діти, що іноді треба почекати в черзі тощо. Це такі начебто очевидні штуки, які формуються в дитячому садочку й у колективі.
А яка загалом частка дошкільнят зараз охоплена дошкільною освітою?
Це важке і болюче для нас питання, яке має кілька аспектів. За даними Мін’юсту, у нас нині 881 тис. дітей віком від 1 до 6 років. Тобто загалом відсоток охоплення виходить непоганий. З іншого боку, з такими цифрами в нас начебто ще має бути черга в заклади. Але виїжджаєш за межі Києва — і садочки вже сьогодні недозаповнені.
У Києві ще зберігається черга в конкретні заклади. Але якщо вам усе одно і ви готові дитину, приміром, везти, то сьогодні подасте заяву, а завтра підете в садок, навіть якщо не належите до пільгових категорій. І насправді така ситуація в Києві, напевно, вперше за історію. Звичайно, дуже допомогла київська програма «Гроші ходять за дитиною» (грошова компенсація від держави батькам на оплату перебування дитини в приватному садочку. — LB.ua). Тому що відкривали багато приватних садочків, вони на себе забрали трошечки цей тягар. Тобто послуга стала доступнішою в приватному секторі для батьків. На кінець 2022 року було майже пів сотні закладів у приватній і корпоративній власності (131 у Києві). Але як я вже казала, нині проблема не в тому, щоб знайти місце.
А якою зараз є комунальна мережа?
У нас 11 804 заклади, які працюють у тому чи іншому форматі (на початок лютого зруйновано 129 закладів дошкільної освіти, пошкоджено 1 237). Водночас треба зважати на те, що укриття з них мають 8 181 садочок. Ми щороку просимо субвенцію на їхню побудову. Минулого року дали тільки на школи, цього року теж попросимо.
Але дадуть тільки на школи.
Слухайте, а може, і на школи не дадуть, розумієте? Ми теж маємо усвідомлювати реальність, у якій живемо. У чому проблема побудови укриттів у садочках? Якщо ти це робиш для школи, то риєш дірку в землі і вкопуєш туди гроші десь для тисячі-півтори дітей. А якщо в садочку риєш дірку, тільки трошки меншу, то витрачаєш щонайменше $200 тис. для 150 дітей. А в тебе ще й садочки, які постійно зменшуються.
За прогнозами, у 2027 році дітей у віці 1–6 років в Україні буде вже 570 тис. Цей показник поступово знижується не перший рік, але такої катастрофи в нас ніколи не було. Тобто зараз у садочки пішли діти, які народжувались під час пандемії COVID-19 і повномасштабної війни. А народжували в цей період такі завзяті родини. І слава Богу, що вони в нас є. Але оця демографічна прірва вимагає від системи великої гнучкості, щоб ми змогли зберегти сервіс і мережу. Раніше цієї гнучкості не було, і от саме її має додати реформа дошкільної освіти. І Закон «Про дошкільну освіту», який набув чинності з 1 січня 2025 року.
Адаптуйся або...
Завдяки чому вона має з’явитися? Про що йдеться насамперед?
Ця реформа про те, як система зможе адаптуватися, щоб не просто вижити, а щоб розширити доступ дітям до якісної освіти. Тобто це про те, що система не змінювалася 30 років, не змістовно, а саме організаційно. І так не може бути.
Як у нас було: або є великий садочок, або його нема, а між цим нічого, максимум дошкільний підрозділ при школі. Тепер є дуже багато нових типів садочків. Це з одного боку. З іншого, закон надає можливість додаткового залучення фінансів через платні послуги й додаткового підвищення зарплат у секторі. Навіть коштом того бюджету, який в нас зараз є. Бо громади витрачають 54 млрд грн на рік на дошкільну освіту. У середньому на дитину це 5300 грн. Але куди йдуть ці гроші? Вони йдуть на оплату роботи фахівців, які безпосередньо працюють з дітьми? Чи їх спрямовують на те, що ми маємо гарні клумби в садку? Чи діти отримують достатньо методичної підтримки? Що ми фінансуємо? І оця реформа ставить пріоритетом фінансування педагогів. Тому в законі є такі важливі нововведення, які регулюють навантаження на вихователя. Далі буде новий штатний розпис. Це першочергове.
А громада для себе вже вирішує, чи їй, наприклад, зробити аутсорс якоїсь послуги, як зараз, приміром, робить Кривий Ріг. Вони не мають сторожів у садочках, натомість зробили систему відеоспостереження і сигналізацію. Або є дуже ефективні приклади, коли кухня працює на декілька закладів і розвозить їжу. На цьому теж можна десь зекономити, щоб підвищити оклад вихователю.
Давайте докладніше по всіх пунктах. Якщо говорити про типи садків, у новому законі додалися мінісадок, сімейний, мобільний. Що це означає?
Так, дуже часто наголошують на тому, що саме поява мінісадків, сімейних чи мобільних — основне нововведення реформи. Ні, абсолютно ні.
Просто це те, що кидається в очі й найзрозуміліше, напевно.
Так, в Україні з'являться мобільні садочки. Це спеціально обладнаний автобус, який має всі необхідні матеріали для навчання дошкільнят й активного дозвілля. Він регулярно відвідує населені пункти, де не працюють садочки, зупиняючись у безпечних місцях поблизу укриттів. Але це таки остання соломинка, і про це ми пишемо в положеннях про цей тип організації дошкільної освіти: якщо у вас нічого не виходить узагалі, ну тоді робіть мобільний садок до того моменту, як спроможетесь відкрити хоча б дошкільний підрозділ, приміром, при бібліотеці. Мобільний садок — це вихід там, де немає вихователів, бо всі, скажімо, повиїжджали. І тоді можуть працювати мобільні команди. Чому це важливо було прописати? Щоб дорогу враховували в педагогічне навантаження, а не так: вихователі три години їдуть, щоб годину попрацювати з дітьми, і оплачують їм тільки цю годину, я умовно кажу.
А що таке дошкільний підрозділ у контексті нового закону?
Дивіться, як раніше було і чому не працювало. Раніше в нас міг бути дошкільний підрозділ, але тільки при школі. Тоді школа міняла статут, робила окрему структуру. Тепер що це? У якомусь населеному пункті громади був садок, який по суті закрили, бо там умовно лише шість дітей. Але працює бібліотека. І тоді для цих шістьох дітей відкривають групку, а бібліотека надає під це приміщення в оренду, чи безоплатно, чи, наприклад, громада фінансує комунальні послуги. Сама ж група функціонує фактично як філія іншого садка, що працює в громаді, він може бути і за 10 км.
Або в нас є садок, який функціонує дистанційно, бо в ньому немає укриття. І тоді він може створити філії на базі бібліотеки або іншого закладу, де є укриття. І діти, які на дистанційці, зможуть відвідувати садок.
Знов же, тепер у садочку можуть бути дві групи дистанційні, три групи очні або три групи працюють за одним графіком, а дві за іншим. А загалом комунальний садок, як парасолька, може мати різні типи у своєму складі залежно від ситуації в громаді: ясла, садок, мінісадок, який десь працює як підрозділ, або цю мобільну команду. І от саме це і є суттю реформи. А не те, що в нас тепер масово їздитимуть автобуси, ні.
Але один такий, до речі, функціонує на деокупованій території. Приїжджає і паркується біля укриття, всередині відбуваються якісь активності з дітьми або назовні на майданчику. Цей автобус надала Фінляндія, щоб показати нам, як цей формат має працювати. Ми на базі того автобуса намагаємося написати державні санітарні норми для мобільних садочків, але це не буде масовою історією. Це формат для якихось надзвичайних ситуацій. Як тимчасове рішення воно круте. Але воно не буде повноцінною заміною садка. І в нас основними формами залишатимуться ясла і садок. І так само дошкільні підрозділи типу ясла і типу садок.
Ще в законі фігурує центр педагогічного партнерства.
Мені подобається ця ідея, і ми зараз пілотуємо такий центр у Запоріжжі. Але оскільки ніхто не розуміє, що це, то я розповідаю. Скажімо, мама ще в декреті, в неї дитинка від року до трьох. Але мама може працювати дистанційно. І от вона приходить у такий центр, у неї є робоче місце, а дитина в цей час перебуває під наглядом вихователя. Тобто мама може видихнути, може повернутися до роботи, просто в соціум повернутися. Ця практика нам ще не знайома, але вона дуже круто працює в Австралії.
А на базі чого цей центр можна відкрити?
Дивіться, абсолютно де завгодно це можна реалізовувати.
І це теж буде підрозділом комунального садочка?
Так.
Це ж які проактивні мають бути керівники садочків.
Вони суперпроактивні. Просто єдине, що їм треба пояснити, що це можна і як робити. І тут ми всім МОНом просіли. Бо ми не встигаємо. А не встигаємо, тому що дуже важко писати те, чого не існує. Звісно, нікого наша спітніла сорочка не цікавить і не має цікавити. Ми маємо прискоритись і вибудовувати процеси.
Якщо багато чого ще не готове на рівні нормативних документів, то в чому був сенс пришвидшувати введення закону в дію? Адже він мав би набрати чинності тільки з липня 2025-го.
Були об'єктивні причини, які змусили так зробити. І це рішення не тільки міністерства, нас підтримав парламент. Відбулося це у зв'язку з нагальною необхідністю виконати індикатори, визначені Планом України (Ukraine Facility). Від того напряму залежало отримання наступного траншу для фінансової підтримки України.
Також відтепер садки мають бути доступні для дітей з трьох місяців. Про це теж багато говорять у контексті реформи.
Так, і нас дуже часто питають завідувачі закладів: «Якщо завтра принесуть тримісячну дитину, то я маю її взяти?». Я дуже сподіваюся, прямо всім серцем вірю, що в нас усе ж таки з трьох місяців дітей у садочках не буде або буде дуже мало, і це мають бути такі якісь виняткові випадки. Але ця опція передбачена законом, тому що бувають справді різні ситуації, бувають батьки-одинаки тощо. І більшість таких дітей на себе заберуть не великі комунальні садки, а все ж якісь приватні мінісадки, напівдомашні. І для цього тепер теж є можливості, бо законом ввели таке поняття, як мінісадок.
З іншого боку, вже з року садки мають і можуть брати дітей. Чому раніше майже не було ясел? Ну бо місць не було. Умовно: якщо мама до трьох років може залишатися у відпустці з догляду за дитиною, то в ситуації браку місць ми пріоритезували дітей від трьох років.
Тепер ситуація протилежна. Заради збереження мережі маємо за тих дітей боротися, щоб вони з року-півтора йшли в садочок, який надавав би якісний сервіс, а мама могла повернутися на роботу.
Чи готові всі садочки відкритися для однорічок?
Зараз 187 тис. дітей цієї вікової категорії. Відповідь — ні, не готові. Ми маємо підтримати вихователів, надати їм методики, сказати закладам, чим дітей годувати, який режим роботи має бути. Зараз у нас виходять професійні стандарти няньки. Не люблю цього слова, але, на жаль, воно є у класифікаторі професій. І будемо випускати стандарти помічника-вихователя, де, власне, пропишемо, що ми очікуємо від людини, яка є помічником-вихователя або від вихователя в цій віковій категорії. Раніше садочки працювали з такими дітьми, ми зараз не вигадуємо велосипед. Просто, по-перше, така економічна ситуація, що в нас колосальна нестача на ринку праці людей. А по-друге, в нас заклади стоять із закритими кімнатами. Тому, звичайно, треба допомогти їм розширити свою діяльність.
А батьки віддаватимуть дітей так рано в садок, як думаєте? Усе ж тут є певні батьківські установки.
Минулого року дитячий фонд ООН — ЮНІСЕФ проводив дослідження, що загалом про садки думають батьки. Якщо раніше вони в садках бачили в першу чергу можливість вийти на роботу, то тепер 68 % опитаних батьків вважають, що садочок потрібен для розвитку дитини. Ми до того прийшли, і це успіх: люди розуміють, що садочок — це не камера схову, а місце для розвитку дитини. Водночас у батьків дуже чітко сформоване розуміння якісного сервісу. Умовно кажучи, українська мама не спихне свою дитину будь-куди, щоб піти працювати. Такого не буде. Також дослідження показує, що батьки дітей від двох років готові віддавати їх у садочки, але немає, наприклад, ясел. Батьки дітей до двох років відповідають, що дитина замала. Але, на жаль, дослідження було побудоване так, що ми не зрозуміли, чи замала, тому що так вважають батьки, чи тому що їм так кажуть у садочках. Тому буде новий раунд дослідження, де ми уточнимо цей момент. Але наразі відповіді немає.
Єдине, що ми точно знаємо, що, в принципі, дитина з року, і це міжнародний досвід, може відвідувати садок з користю для свого розвитку, якщо отримує якісні послуги. А в нас насправді унікальна не тільки мережа закладів, але й вихователів. Бо більшість мають освіту на рівні бакалавра. І це те, чого немає в багатьох європейських країнах. І тому це люди навчені, це люди з вищою освітою, які знають, що робити з дітьми, розуміють вікову періодизацію тощо. Єдине — треба трошки довчити, освіжити ці знання.
Якщо ми вже зачепили тему якості. У 2020/2021 році мала проходити оцінка якості дошкільної освіти. Які результати?
Я зараз порівнюю нас з європейськими країнами і Євросоюзом. Ми, в принципі, всюди посередині й вище від серединки. При тому що конкуруємо зі скандинавськими країнами. У нас є багато проблем, і в якості також є, але в нас дуже солідний рівень надання послуги дошкільної освіти: і розвиткової компоненти, і компоненти догляду. І ми маємо його зберегти і, звичайно, підвищувати. Я завжди казала і буду казати: дошкільна освіта в нас сьогодні на високому рівні, але ця послуга недостатньо оплачувана.
Слабке місце
Ви вже згадували про регулювання навантаження на вихователів. У що на практиці це має втілитися?
Зокрема, ми унормували мінімальну й максимальну кількість дітей у групі. І це надзвичайно важливо, тому що в нас усе ще є переповнені садочки. Водночас якщо група маленька, то завжди було так: «Що робимо?» — «Розформовуємо». Що це означало на практиці? Перекидаємо дітину в інші групи 28-ю або 29-ю за списком. І аргументували це тим, що такий закон. Тепер же громада може організовувати групу, якщо є п’ять дітей. Максимальна кількість залежить від віку. Якщо це три плюс, то не більш ніж 20 дітей у групі, два-три роки — не більш ніж 15 вихованців, а від одного до двох років — максимум десять. Це ми говоримо про звичайні групи, не про інклюзивні.
Що буде з тими групами, де вже зараз перебір?
Це дуже важливо прокомунікувати, щоб усім було зрозуміло: приміщення не дорівнює групі дітей. Умовно кажучи, якщо наш санітарний регламент й інфраструктурні норми дозволяють мати велику кількість дітей у групі, то супер. Але тоді мають бути два вихователі. Тобто вводять додаткову ставку вихователя. І це, звичайно, покращення умов праці. Бо тоді один і той самий вихователь може працювати за суміщенням, якщо ставка залишається вакантною, і отримувати більшу зарплату. Або з’являється додатковий вихователь, який виходитиме на зміну. Ця норма, звичайно, ляже додатковим навантаженням на громади. Це важливо розуміти. Бо наразі в нас немає субвенції.
І її не буде? Тобто реалізація реформи фінансово залежатиме від спроможності громад?
Ми дуже сподіваємось, що ні. Але наразі я не можу про це говорити. Можу лиш сказати, що ми працюємо над тим, щоб з’явилася цільова допомога на дошкільну освіту. Механізм буде зовсім новий, проте поки що без деталей. Якщо ж ситуація залишиться, як зараз, то це кошти громади.
І це, наскільки я розумію, найслабша ланка в усій цій історії. Якщо візьмемо садочки, які вже стикнулись із суттєвим недобором, що буде з ними?
Якщо є садочок, у якому було 150 дітей, але тепер через війну тільки, скажімо, 12, то, звичайно, будьмо реалістичні: громада такий великий садочок утримувати не зможе. Вона також не зможе його продати, приватизувати, щоб не було спекуляцій, та й навіщо він приватниками, якщо там немає дітей? А ця будівля все одно може використовуватися тільки для надання послуг освіти. Водночас там можуть бути якісь інші освітні послуги, позашкілля, наприклад. Або це консервація. Ми все одно чекаємо післявоєнного бебі-буму, у нас прийнята демографічна стратегія для його стимулювання.
А є якісь оцінки, скільки садочків можуть законсервувати в найближчі роки?
Не даватиму вголос оцінки. Це не буде якась рівномірна історія. Десь садочки закриватимуть другий поверх, і вже сьогодні такі є, десь два-три групових приміщення.
Я хотіла б наголосити, що жодна європейська країна не надає такого повного пакету, як у нас — 12 годин безкоштовного перебування в садку. Плюс соціальні педагоги, фізичні інструктори, музпрацівники. Це розкіш, і ми боремося, щоб це зберегти. А потягнути весь пакет важко, тим більше, що відбувається це коштом тільки місцевих бюджетів. Тобто це мало б бути до чогось прив'язано. Наприклад, ми стимулюємо батьків виходити на роботу, і тоді дитина йде на повний день у садочок. У нас зараз і цього немає.
І з огляду на це повторююся: у вас є укриття в бібліотеці — робіть там дошкільний підрозділ, є в університеті можливість — робіть там. Новий закон про дошкільну освіту, і власне такою є політика держави, говорить про те, що сервіс має йти до дитини. Громада може відкрити дошкільні підрозділи будь-якого типу не тільки при бібліотеках, школах чи університетах, а на підприємствах, при якомусь бізнесі. Зараз у нашому міністерстві відкривається комунальний садочок, у який ходитимуть діти співробітників і не тільки. Тут поблизу немає садочка, хоча в Шевченківському районі і є вільні місця в дошкільних закладах. Буде маленька група — на 12 дітей. Це одна кімната, майданчик, адаптований туалет. А Київ забезпечує ставки вихователів.
Знаєте ще якісь подібні приклади?
Є пілотний проєкт, який мені дуже подобається. Зараз буду рекламувати. Це мультимаркет «Аврора». У них уже функціонує садочок для дітей співробітників у Полтаві. Це була дитяча кімната, і вони оплачували роботу педагогів. Тепер переходять на повноцінний освітній процес, громада забезпечить ставки вихователів, які зараз працюють онлайн, і вони виходять очно. І в принципі громада від цього нічого не втрачає, тому що в них люди сидять у дистанційці, діти від того тільки отримують, тому що будуть з професійним вихователем, який займатиметься з ними за програмою, і ми виводимо дітей офлайн.
І бізнесу це теж вигідно. Бо чому бояться відкривати садочки, наприклад, компанії? Вони хотіли б, оскільки і мами швидше поверталися б на роботу; і мамам спокійніше, коли дитина під боком, особливо під час війни. Але вони не наважуються, бо це не їхній вид діяльності, вони не знають, що робити з дітьми. І тут громада бере організацію освітнього процесу на себе. Тобто це фактично комунальний заклад, просто приміщення дає бізнес, а громада оплачує зарплати вихователям.
У нас є садочки при університетах, вони давно започатковані, але їх нарешті зможуть легалізувати, бо вони фактично функціонували як дитячі кімнати і були в такій сірій зоні. Юридично це буде дошкільний підрозділ комунального закладу дошкільного освіти. Тобто в нас виходить така квіточка з центром у комунальному закладі й вихователями, які працюють у різних місцях — у групах-філіях садочка.
Зарплатні реалії
Тільки-но запрацював новий закон про дошкільну освіту, освітній омбудсман почала отримувати багато запитів щодо зарплат. Бо виходило так, ніби в результаті нововведень вихователі мали більше працювати за ті самі гроші.
Спочатку на місцях справді коїлися дивні речі. Хтось казав: «О, клас, усе закриваємо» (такого вже немає). У багатьох практиків і, на жаль, громад склалося враження, що збільшився обсяг роботи при тому самому рівні зарплат. Це не так.
Йдеться про те, що закон уперше регламентував робочий час і навантаження педагога. Тепер тривалість робочого часу педагогічних працівників закладів дошкільної освіти на тиждень на одну тарифну ставку включає години роботи безпосередньо з вихованцями й час на методичну роботу. У цьому і був камінь спотикання. Вихователі й педагоги завжди виконували цю організаційну, консультаційну, методичну функцію. Але вона ніколи не враховувалась, і ми це впорядкували. Тому виникли питання.
І пані Надія Лещик нас спасала, надавала всю інформацію. У лютому ми вийшли з відповідними роз’ясненнями. Наголосили на тому, щоб заклади користувалися наявним штатним розписом, поки не вийде новий. Тобто наразі нічого не має змінитися. Гірше нікому не стало. Працювати більше ніхто не мусить. Єдине, і тут чітко треба роз’яснити, іноді виходило так, що працювали менше. І навіть не знали, що мусять більше, бо попередній закон дозволяв різночитання. Тому оцей перехідний період виходить болючим, плюс ще нема нормативки, оскільки для нас ключовим документом у цій всій історії, над яким ми ще працюємо, є новий штатний розпис. Він тільки нещодавно вийшов на публічне обговорення.
Виходить, знову наступаємо на ці граблі?
Такого ще не було, повірте...
Що буде в новому штатному розписі?
Раніше вихователь працював у групі шість годин на день, тепер має бути п'ять. Водночас тарифні коефіцієнти хочемо підняти з 1,8 до 2,17. Так вихователь або отримуватиме більше за ту саму роботу, або вводитиметься додаткова ставка на зміну, або скорочуватиметься режим роботи групи. Але ми не тільки це змінюємо. Насправді ми будемо намагатися, щоб усім стало краще. Приміром, спробуємо підвищити розряди музпрацівникам, фізпрацівникам, а це відповідно підвищення посадового окладу. Граємося зі ставками асистентів вихователів, помічників. Це не означає, що нам це пропустять. Зараз громадське обговорення. Мінфін каже: «Це бюджет громади, тому погоджуйте з ОВА». Ми погоджуємо. Кожна обласна військова адміністрація має відписатися.
І вони пишуть: грошей нема, у нас усе забирає держава.
Так... Приміром, підвищення розрядів більшість громад погодило. Кілька відповіли: грошей нема. І ми йдемо до Мінфіну, кажемо: більшість погодила. Але це нагадує таке постійне перетягування каната. У будь-якому разі радикально ми не змінимо зарплати, але ситуація все ж має покращати.
Бо зараз середня зарплата вихователя — 12 тис. грн. Але насправді багато хто отримує мінімальну — 8 тис. грн. Ну це катастрофа. І так не має бути. Те, що люди працюють на ентузіазмі, це абсолютно нечесно. Тому я ще раз кажу: перше — нічого не можу обіцяти, але оплата праці — це пріоритет. Бо ми чудово розуміємо, що розроблятимемо новий державний стандарт дошкільної освіти, переглядатимемо програми. Але якщо я на голову вихователям буду надягати новий стандарт, при тому що матеріальне становище ніяк не зміниться, то як це робити?
А загалом, чи вистачає зараз вихователів з огляду на те, що до всього хтось, приміром, міг виїхати?
У нас 101 тис. вихователів. А вакантних ставок 5489. Тобто п’ять тисяч вихователів не вистачає, і це багато. Але так, питання в тому, чому саме їх не вистачає. І ми зараз збираємо таку статистику. Перша очевидна причина — маленькі зарплати. І через це, на жаль, нові не приходять. Дуже мало молоді обирає цю професію. Три роки тому середній вік вихователя був 54 роки. Тому, думаю, зараз уже 54 плюс три.
І що довше ти в професії, то хоч трохи вищі зарплати, бо є надбавки, приміром, за категорію, за вислугу років. Усього цього позбавлені молоді працівники. Тобто, з одного боку, система начебто налаштована, щоб зберігати людей в професії. І вона зберегла насправді, хоча й рівень оплати праці в секторі дуже низький.
Ну а щоб був наплив нових зараз, треба просто платити більше. І це абсолютно непросто. Я походила по МОНу, ніде не лежить мішок з грошима (сміється). Шляхом субвенції вже намагалися йти. Її просили і до мене. 30 років просили. Оскільки дошкільна освіта в нас офіційно обов’язкова з п'яти років, то йшло до того, що субвенцію мали б запровадити з цього віку. Ми рухалися в тому напрямку. Але потім увійшли в ковід, далі повномасштабна війна — і не встигли зробити це. І в такому стандартному розумінні ми субвенцію не отримаємо і цього року. Але придумали інший механізм. Поки що не скажу який. Подивимось.
І що про нього сказав Мінфін?
Він погодив. І ми ще ніколи так далеко не заходили.
Чому, власне, склався такий підхід до дошкільної освіти?
Коли почалася децентралізація, усі вирішили, що оскільки садочки дуже потрібні, бо ж це дозволяє батькам працювати, то громади самі попіклуються про свої заклади.
Але сталося не так, як гадалося.
Насправді є громади, які дуже круто піклуються про свої садочки.
Які, наприклад?
Ну от Житомир. Коли приїжджаю в їхні заклади, вони завжди викликають у мене захват. Бо вони вкладаються, там нормальна матеріальна база, купа безкоштовних гуртків і видно, що це реально в пріоритеті. Або є громада, яка ще до прийняття закону виплачувала премію 107 % щомісяця працівникам садочків. А є такі, що тільки й чекають, щоб закрити свої заклади.
А як за таких умов реформа може вирівняти ситуацію в регіонах?
Якщо в нас вийде з фінансуванням, то це вирішить проблему. Якщо не вийде, будемо шукати нові можливості для фінансування. Загалом нерівність так чи інакше закладена в самій децентралізованій системі. Це і шкіл до певної міри теж стосується, бо держава дає субвенцію, але утримання, наприклад, закладів усе одно на громадах. Не знаю, на жаль чи на щастя, але в нас величезна країна і без децентралізації ми не зможемо розвиватися. Проте і люди на місцях мають знати свої права, вони є виборцями. Мають розуміти, що не Міністерство освіти фінансує дошкілля, а громада. І можна, звичайно, писати в міністерство: «Дайте зарплату». Але те саме потрібно писати і громаді. У принципі це роблять. У нас є батьківські комітети.
Які часто й досі збирають гроші з батьків.
Десь збирають, а десь вирішують питання з місцевою владою. Різне є. Ну і знов же, усі гроші, які заробляє країна, вона витрачає на війну, а весь соціальний сектор фінансується донорськими коштами. Цього теж варто не забувати.
А коли зараз спілкуєтеся із закладами, то який від них чуєте фідбек?
Ну, по-перше, звичайно, їм не вистачає розуміння, а що міняє закон, є таке. І це те, з чим ми будемо працювати. Далі зарплати й матеріально-технічна база — це все ж основне. По програмах у нас немає такого, що ми просто помираємо, дайте нам нову круту програму з європейськими стандартами. Ми все одно будемо переглядати їх, але, в принципі, у нас академічна автономія в закладах, хороший педагог має бути гнучким і орієнтуватися на потреби дітей. Тобто зміст дошкільної освіти так чи інакше постійно оновлювався. А от організаційно ми дійсно змінювали мало, і це, зокрема, призвело до катастрофічно низьких зарплат у секторі. Новий закон дозволяє нам насправді заземлитися до реальності.