Протитанкова міна проти пікапа
Ви пішли добровольцем 2022 року, були в теробороні.
Так.
Потім отримали поранення на Донеччині, біля Торецька.
Так. Серебрянський ліс.
Чи можете розказати, що сталося, яким був шлях лікування та реабілітації?
Питання і розмови про те, коли тероборону відпустять додому 2022 року — ми ж Київщину відстояли, ми, Київська тероборона, — закінчились, коли зайшли в Бучу й Ірпінь. Коли побачили закатованих людей, дітей, такі розмови просто…
Під обстрілами ти мрієш про свою сім'ю, щоб це все закінчилось. Але після кожного бою адреналін грає з тобою злі жарти.
Мені з початку 2022 року і до осені 2022 року не вистачило безпосередньої участі в бойових діях. Фраза «Не навоювався» є, і, на жаль, у моєму випадку важко повернутися на бойову посаду.
Я наїхав на протитанкову міну під час наступальних дій у Серебрянському лісі. Протитанкова міна проти пікапа. По моєму колесу. З відірваними кінцівками нижніми, з величезною кількістю осколкових поранень, сукупних поранень голови, рук. Пощастило. Хлопці зрозуміли, що можуть зіграти ва-банк: або побігти когось знайти, або все.
Зорієнтувалися, що немає сенсу мене героїчно нести на собі. Картинки, мабуть, були б класні, але останні для мене.
Є вислів «Сміливим, хоробрим доля усміхається». От нам вона усміхнулася в цьому лісі, в сіряку. Далі треба було їхати на стабілізаційний пункт за понад 20 км.
А тоді гра в карти зі смертю. Три тижні. Мабуть, найгірший період у моєму житті. Навіть не день підриву, який пам'ятаю, бо через пару хвилин отямився.
Приходити до тями без ніг, з крововиливом, без турнікетів дуже страшно. Але не це було найстрашніше. Найстрашнішою була реанімація, де треба було повоювати за життя.
Далі я вже був у повноцінній грі. Серйозний тон бесіди пішов, коли ми зрозуміли, що з реанімації буду виїжджати як той, хто переміг. Про що треба говорити молодому пораненому хлопцю? Про протезування, мабуть. А брак інформації зразка кінця 2022-го — початку 2023-го дуже сильний. Не розуміли навіть, що треба поговорити по-дорослому про фізичну реабілітацію. Про роботу, яка буде тривалою, і там з'явиться протезування.
Що не так в Україні з реабілітацією після ампутації
Три роки тому коли вперше побачили реабілітолога?
У госпіталі, але тут питання підходів. Після поранення тобі дають 20 хвилин посидіти, потім на прогулянку відправляють з нашатиром, починають піднімати твої руки, ноги — просто щоб рухались. Це одна стадія реабілітації, після гострого стану. Вона є. І проходить у ліжку.
Я говорю про більш професійну залученість. Коли почалася динаміка [покращення стану] — її треба було розвивати. На жаль, у госпіталі вона розвивалася на тому етапі, на якому розвивалася.
Мої вихідні дані: все було погано і зламано настільки, що тупо не міг сидіти. І через два місяці лікар у госпіталі каже: «Хочеш додому на Новий рік? У принципі, ми закінчили хірургічні втручання, можемо виписати». Я спочатку дуже зрадів. А потім розумієш: та я сидіти сам не можу! Я залежний від допомоги сторонніх. І це буде не хепіенд повернення додому, а чувак, який у 25 років залежний від батьків, від допомоги тата. Це не нормальний Новий рік, м'яко кажучи.
Так сталося, що з приватної київської клініки «Оберіг» тоді приходили в госпіталь, відбирали людей, з якими фізичний терапевт міг би працювати на базі їхнього інсультного центру. Відібрали мене і довели до стану, коли Новий рік може бути хепіендом. Я міг сам сидіти, сам вставати, сам ходити на протезах. Це вісім місяців роботи в них: два тренування на день, спортзал, бобат-столи (спеціальні реабілітаційні столи. — LB.ua), працювали досить важко, вертали м'язи до роботи. Не в ліжку. Фізкультура не реабілітація.
Є чіткий період: реанімація, хірургія, реабілітація, протезування. І на більшості цих етапів у нас щось починає ламатися. Щоб ми з вами зараз пішли прогулялися, у моєму житті мали бути:
-
Гарна хірургія, за що я вдячний лікарям і Мечникова, і Військового центрального госпіталю;
-
Гарна реабілітація, щоб я підійшов до протезування і протезист побачив, що є м'язи і є про що говорити;
-
І класний протезист.
З нюансами, та в моєму житті це все відбулося, тому можемо піти прогулятися. Часто думають: якщо хірургія вдалася і є класний протезист, усе ОК. Але якщо випадає фізична реабілітація, робота протезиста і хірурга буде нівельована.
Страшно у 2025–2026 роках приймати дзвінки не просто порадити протезування, а «ми нічого не можемо, не рухаємо кінцівками, як ти, і нас виписують додому, що робити?». Це взагалі правильно? Ми мріємо про протези, але він у такому стані, що на ці протези не може стати.
Що змінилося в протезуванні за останні роки
На рівні системи є розуміння того, про що ви говорите? Чи з'явилося воно за три роки?
Багато чого змінилося порівняно з 2022 роком. Ви бачите один з найтехнологічніших протезів колінних модулів. Це Genium X3, про який мріють усі, хто опинився в таких ситуаціях. Я його у 2022 році отримав, бо побратими не писали сльозних постів про мою реанімацію, а писали, що в мене мають бути протези. Ще коли я за життя боровся. Називаю їх «народні ноги». Тут п'ять мільйонів гривень. Десятки тисяч людей закинули сюди гроші.
Але український військовослужбовець заслужив, щоб на державному рівні оплачували це протезування за новітніми технологіями, мікропроцесорний протез. Ми витратили кілька років, були причетні до цих змін, і зараз цей протез доступний.
Є прогрес на багатьох напрямках:
-
Фізичні терапевти стали крутішими. Дивлюся на дівчат, яких знав у 2022 році. Хтось ще студентками прийшов. Зараз це топспеціалісти. Вони вже попрацювали з такою кількістю складних важкопоранених, що мають у своєму скромному віці дуже крутий досвід;
-
Побільшало закладів професійної фізичної реабілітації. Лікарні пробують підтягуватися;
-
Хірурги набили руку, high level. В Україні зараз можна знайти хірурга, який зробить диво для кінцівок, голови, ще чогось;
-
Коли питають: «А в Україні протезують нормальними протезами?», уже можу сказати: «Так».
Є нюанси з операційними. Не може в операційній жити щось (деталі можна почитати тут). Я був в операційних, де не живе нічого. А був і в операційній госпіталю, де казали, що тут ми дуже швидко і тут бажано оцю операцію не робити, бо тут живе все. Не може бути такої розмови. ОК, у мене це був 2022-й, але у 2026-му те саме.
Не ОК, коли дивляться на кількість моїх операцій, кількість перелитої крові (майже 6 л влито) і кажуть: «Яке чудо, що в тебе нема гепатиту. Унікальний тип». Чуваки, я радий. Але це ненормальна розмова.
Усе це точкові речі на неякісному фундаменті, на старій, гнилій, корупційній системі. Воно не їде, бо немає розуміння нормальної єдиної системи.
Яка найбільша проблема протезування в Україні
Що означає, коли система не працює? Скажімо, класний хірург класно прооперував, зберіг ногу, наскільки це можливо, щоб запротезувати. А далі має включитися реабілітолог. А якщо не включається?
На пальцях. Як мене питають: «А вони самі ходять за таку ціну?». Вони не ходять самі. Дуже незручно мати цю вазу на нозі, важить 8 кг одна частина. Не приносить задоволення, але треба [ходити]. Для цього потрібно бути фізично підготовленим: закачати м'язи, фізично готуватися, займатися в брусах і так далі.
Як це називається? Реабілітація під час протезування. І після протезування треба займатися. Уже коли я сміливо по вулиці розсікав на протезах, їздив на тренування щодня. Це реабілітація. Її держава не оплачує, її в законі немає.
У нас дуалізм законів:
- закон про реабілітацію в медичній сфері, де є пакет НСЗУ;
- і закон про реабілітацію людей з інвалідністю, парафія Мінсоцу, де прописані допоміжні засоби реабілітації, які мені мають видати, засіб для реабілітації, для відновлення моєї ходи, протез у цьому випадку. І крапка, більше нічого немає.
[Залучені сюди] різні міністерства. У моїй історії: Міноборони і заклади охорони здоров'я МОН, МОЗ як головний орган, який реалізує державну політику і його заклади, Мінсоцполітики, яке фінансує протезування, і так далі. Як вони живуть? Кожного разу, коли бачу міністрів на нараді, знаєте, що хочу сказати? «Давайте я вас у гості покличу, познайомитеся».
Бо вони кожного разу дивляться як на нові ворота і кажуть: «Ну, у нас тут така експертиза, такий досвід, тут ми не хочемо». Я кажу: «Тут узагалі реабілітація випала». МОЗ: «Так її мав фінансувати Мінсоц». Мінсоц: «А ми фінансуємо тільки засоби реабілітації. Ми саму медичну послугу не фінансуємо, бо ми не МОЗ». Кажу: «Боже, я, мабуть, піду».
Є розірваність послуги. Це коли держава дивиться на моє протезування: ага, кусок кукси, він молодий красивий, пришпилити [протез] треба якось, якісь зробити заміри. Протезист зробить, одягнути і — щасливо. Красиво і дорого. Ти просив дорогий, він ще й дорогий. Що ти ще хочеш?
Подружити це все. Щоб ходити, треба пахати. Не знаю жодного пацієнта, який навіть на найлайтовішій ампутації (Боже, які я фрази використовую! Професійне вже) одягнув і сказав: «Усе, я додому, а до вас не прийду більше ніколи в житті».
Пацієнт працює з цим переважно в приватних закладах?
Або з протезним центром, що бере на себе це навантаження. Тобто людина приїжджає і не має питання до виробу, який держава профінансувала: стопа влаштовує, коліно працює коректно, гільзоприймач сидить прекрасно. Він каже: «Я далі вчитись хочу». Це рік може продовжуватись. І хлопці, я, ми шукаємо реабілітацію, де можна позайматися.
Що таке протезування? Ми зустрічалися з Всесвітньою організацією охорони здоров\'я. Протезування — це частина реабілітації. Просто комусь потрібні певні засоби. Мені, щоб отримати мобільність, потрібен протез — допоміжний засіб реабілітації. Моя робота на цьому засобі, моя підготовка — це реабілітація в медичній сфері, медична послуга.
Наскільки я знаю, ви були нещодавно на нараді в МОЗ. І я так розумію, була розмова про протезування.
Є два треки. Є трек Офісу Президента, пані Верещук, яка це очолює в контексті реформи протезування і проблемних історій протезування. Це триває роками. Ми там багато чого точково позмінювали. Дуже багато профнепридатних людей на посадах.
Бо під кого будували систему? Писали старе радянське законодавство під людей… Хто був пацієнтом? Ми недавно із Superhumans годинники звіряли. Зараз наш середній пацієнт — до 40 років. 20–40 — наш основний відсоток пацієнтів з ампутаціями. Раніше пацієнт був 60–70+ років. Втрачали кінцівки внаслідок діабету, онкозахворювань тощо. Тоді вихідні дані були інші: яка активність пацієнта, який його запит активності. І ставлення держави було інше, що це «люди, які доживають». Ми отримали у спадок це законодавство.
У нас є дуже весела ситуація з ціноутворенням. Кажуть: «Олеже хотів протези, відстояв, хлопці отримали, як ти хотів». Дивлюся калькуляцію. Вибачте, різниця між тим, що зараз сплачує держава, з моїм протезним центром за кордоном, у моєму кейсі — 1 млн грн. Здається, хтось поплутав береги. «Усе законно, у нас є гранична ціна, ми встановили».
Ще наш біль — діти. Діти, які втрачають кінцівки внаслідок бойових дій. Ця система викидає їх. Протезування дитини специфічне. Треба приділяти більше уваги, часу (з досвіду нашої організації). Гільзи міняємо декілька разів на рік. І цін, які заклала держава, просто недостатньо. Особливо якщо складний кейс протезування, якщо дитині треба поставити колінний модуль, не вистачало цін. Бо що зробили?
Я Міністерству соцполітики не втомлююся дякувати за те, що воно мені з громадським суспільством риє яму. Нас усіх у прірву штовхають. Відкрийте ціноутворення протезування. У потрійному розмірі протезують мене — я військовий. Звісно, держава має ставитися до людей нормально і в нас мають бути якісь збільшені соцгарантії. Але це історія про те, коли всі живуть достойно і просто ветерани мають більшу підтримку. У мене — коліно, у цивільного — палка. Цивільний не винен, що йому міна відірвала ногу.
У звичайної людини, умовно, 1х суми, у дитини — 2х, у вас як військового — 3х?
Так. Вибили на початку цього року на нараді про дітей, зробили подвійний розмір. І цих коштів зараз плюс-мінус вистачає.
Коли ти перед цивільним стоїш у протезному центрі, як казала колишня міністерка, на «бентлі», а в нього вибір — палка... Не побудуємо ми так суспільство, де ветеран почуватиме себе комфортно. Цивільний же мені не чорною заздрить заздрістю, а білою, бо він хоче ходити, чорт забирай. Ми намагаємося в цій ситуації щось зробити.
«Ну, ти ж ветеран, у тебе має бути». Ходити в цій державі мають усі. Бюджет слід використовувати на це. Не вистачило — ну, не перекладати десь мармур. Будете думати, як вам заливати пальне в автівки.
У зоні бойових дій жив цивільний чоловік, досить молодий, приліт. Висока ампутація. Ми не можемо за чинними програмами державного фінансування його нормально запротезувати. Там палка, там дно — він не буде активною людиною. Він плакав, тому що ми йому колінний протез дали за підтримки міжнародних партнерів.
Деякі пацієнти проходять класну реабілітацію приватну, отримують протез за державною програмою, кажуть: «Олеже, що тобі не подобається? Ти хотів Genium, нам тепер його дають».
Хлопці, ми так далеко не заїдемо. 1 млн грн у кишеню — це не розвиток, це крадіжка і заробляння на крові українських військових. Ще й легальне. Міністерство соціальної політики своїми постановами визначило на мій конкретний кейс граничну ціну виробу.
Тобто скільки максимум держава може дати за нього?
Так. З однієї сторони, вони вигрібають граничну ціну і ні за що не виходять.
А далі дивлюся калькуляцію. Ціна на коліно завищена, далі адмінвитрати, зарплата і так далі взяті з повітря. І копійка в копійку [до дозволеної державою граничної ціни].
Кажу Мінсоцу, Фонду осіб з інвалідністю: не викликають питання, що там прописані адмінвитрати 90 000 грн на одному протезі, на одному пацієнті? Ставили це під сумнів? Якщо не ставили, яка калькуляція? А у нас Дикий Захід. Не існує калькуляції. Я от розповів, як працює недобросовісне [протезне] підприємство з Міністерством соціальної політики. Я коли на це дивлюсь, знаючи калькуляцію протезних центрів за кордоном, де цей протез дорожче мав би коштувати, бо він з Австрії, — не клеїться. У Міннесоті протезувати дешевше на мільйон гривень.
У нас була купа трешових історій. Коли, наприклад, ВЛК пише, що потрібне протезування, і пише назву конкретного підприємства в одній лікарні. Цей ринок такий «прозорий». Або коли когось допускають з протезних підприємств до пацієнта, а комусь кажуть: «Ми вас на поріг не пустимо».
Саме медзаклад каже?
Так, тому що де пацієнт приймає рішення про протезування, про своє майбутнє? У медзакладі, на етапі гарної реабілітації, ще в палаті.
Хто конкретно відповідає за погане або відсутнє протезування?
Зараз є відповідальний за те, аби ви не просто отримали коліно і вам сказали: «Далі сам вчися», а щоб був результат протезування?
Розкажу кейс і внутряк. Його знають усі в тусовці. Господи, у нас є протезна тусовка! (усміхається) Так називаю всіх людей, які намагаються змінити цю систему. Ірина Верещук була у відрядженні в Одесі. І включила в нараду кейс військового, у якого з протезуванням все було погано. Йому напартачили з гільзою, зробили абияк. Він не міг ходити, втрачав час, було негідне ставлення до важко пораненого. Муткарі хотіли отримати бабло. Потім його нормально запротезували. І на нараді ми доходимо до не дуже веселої картини. Кажу: за логікою, має ж за це бути відповідальність. Це ж ганьба.
Єдиний орган, який може прийти з перевіркою на протезне підприємство — Держлікслужба. Згідно з повноваженнями, знаєте, що вона може перевірити в протезній сфері? Чи сертифікований виріб. Доповідаю: слава Богу, нема відвертого шлаку, усе сертифіковано: це Німеччина, Британія, Америка, Японія.
То яка відповідальність в Одесі? Ну, вони гроші вернули потім державі. А відповідальність яка? Ніяка. Кажу, що, Ірино Андріївно, то я беру двох бомжів з вулиці, відкриваю протезний центр і працюю. З десяти компенсацій держави дві поверну, вісім заберу. Знаєте, яка відповідь була? Тиша. Нещодавно чуваку видали в селі коліно [колінний протез]. Він ходити не може, уперше в житті його бачить. І вже акт підписує, післязавтра держава кошти перерахує. Це треш.
Тут важливо пояснити, що самі люди, коли їм дають колінний протез, мають підписати акт, що приймають роботу протезного підприємства.
Це означає автоматично якість і гарантію від пацієнта: задоволений. Протезні центри це підсовують. Коліно, стопа є? Гільза надівається. Це як акт прийому-передачі. А це не акт прийому-передачі. Це акт, коли ти як пацієнт кажеш: протез ОК. Ти завтра прийти переробити його уже не зможеш. Учора ж було все нормально, а завтра не надягається. Куди ти дивився? І цим користуються.
Ампутацій дуже багато. Мова про тисячі людей. У мене є статистика за кожен рі. Кожного року вона плюс-мінус стала, але нижче від 2022 року ми ще не пішли. Очевидно, що важливо мати адекватну державну регуляцію . Бо протез — це технологічний медичний виріб, який впливає на здоров'я. І держава за це платить великі кошти.
Ми третій рік про це говоримо, результат точковий. Де дописались мені чи ще комусь, я обматюкав, скинув у чат нарадки, ми провели нараду. «Ай-ай-ай, там вашого військового вже обіжать не будуть, у нього буде хороше протезування». Ну що це? А скільки людей недописалися?
Я вже не можу ходити на ці круглі столи, робочі групи. Робоча група по робочій групі. Знаєте прикол? «Алло, пане Олеже, будьте на нараді з протезування?» Знаєте, що питаю? На котрій саме цього тижня? Обличчя ті самі, формати різні. Результат — я задовбався.
Як покращити протезування в Україні?
Я вперше за багато років бачу таке об'єднання громадського сектору саме у сфері протезування, тому що об'єдналися ви, Unbroken, Superhumans, імениті організації, «Здорові рішення» і Esper Bionics. Ви об'єдналися, щоб що?
Ми були одразу, мабуть, союзниками. Тому що основний принцип, який є в Superhuman, Unbroken і Protez Foundation — пацієнт. В один момент ми розуміємо, що або стрибаємо всі з вікна, або робимо щось глобальне. Вивчили досвід іноземних країн, порадилися з ВООЗом, зрозуміли, що ми взагалі не там, послуга протезування не визнана частиною реабілітації.
Це все лягло в основу законопроєкту, який ми обговорювали уже з патронатними службами, з людьми, які працюють у сфері. Вони давали свої пропозиції. Не зазіхаю на те, що все вийде зробити ідеально. Я, мабуть, головний песиміст у нашій асоціації. Ми залежні від системи всередині держави, від судової системи.
Коли ви кажете, що в центрі пацієнт — це велика зміна. Тому що наразі в центрі системи протезування пацієнт-військовий чи ветеран. А ви кажете, що насамперед має бути гідно для всіх, а потім ще зверху привілеї для ветеранів.
Абсолютно. Якщо цивільному треба відновити мобільність і це найдорожче рішення, його треба шукати. Чи може бути у військового ще активніший протез? Коли ми виконали програму мінімум і людина ходить, чи можемо військовому, який отримав поранення при захисті Батьківщини, зробити щось найкраще? Так. Але в нас усі ходити мають. Усі, хто може. Зараз є цивільні, які користуються колісним кріслом, а могли б ходити. Це жахливо.
Хто зараз несе відповідальність за якість протезування пацієнта?
Абсолютно ніхто. Ти і твої батьки, твоя жінка, чоловік, кого ви загуглили, якісь відоси подивилися і пішли, як подали документи в ЦНАП. Тобто я ще й винним залишусь, що треба було голову включати, їхати у Львів, а ти захотів поекспериментувати в Одесі. Умовно зараз кажу, не ображаючи міста, бо знаю і там, і там нормальний рівень є.
Що пропонуємо ми? Пряма, чітка відповідальність ще на стадії, коли ми починаємо говорити про протезування. На стадії, коли я обираю протезний центр. Вибір за пацієнтом, але люди оцінюють твій стан, роблять стратегію, план реабілітації: як будемо ходити, на чому.
Це буде робити мультидисциплінарна команда (МДРК), яка і зараз є. Простими словами, консиліум людей з різних сфер. Бо коли ампутація, це і хірург, і фізичний терапевт, і протезист, і лікар-терапевт.
Ми в законопроєкті прописали, щоб вони реально мали важелі, повноваження і відповідальність. Це люди, які працюють у закладі охорони здоров'я, ведуть пацієнта, залучають протезне підприємство, але пацієнт може вибрати його.
Але! Протезне підприємство співпрацює з МДРК, вони мають відносини. І якщо щось не вийшло, мої права порушили, за мене відповідає МДРК. І ми дивимось, чи так працювала МДРК і чи понесуть відповідальність, чи мають взяти підприємство за жабра. Ти кого намагаєшся надурити? Ти звик, що в акті підписувався пацієнт? Ми — лікарі — несемо відповідальність і бачимо, що ти халтуриш. Я не до кінця пішов, ви сказали вже акт підписувати. Куди дивилися МДРК?
Лідер має бути один.
Маєте на увазі, що від Мінсоцу треба забрати функції?
Мінсоц навіть може оплачувати вироби протезні і так далі. Хай Мінсоц сплачує, але послуга протезування має бути реабілітаційною. Це все МОЗ. Я не знаю, чи зможуть вони виконати це. Якщо не зможуть, прямо про це буду кричати. Я задовбався. Ми не в ідеальних умовах, і я не ідеальний реформатор. Але лідерство має бути чітко зафіксоване. Міністре, що у тебе з протезуванням? І це невід'ємна частина, починаючи від хірургії, реабілітації, закінчуючи протезуванням й інформацією про ціноутворення.
Ціноутворення ми зробили взагалі дуже просто. Ключові виробники — у Європейському Союзі, де ми асоційована країна за економічною угодою. Аналізуємо їхній ринок і укладаємо рамкові угоди на рік. Фіксуємо ціну ключових (почати хоча б з ключових найдорожчих виробів, де найбільше грошей осідає).
За допомогою урядів цих держав, наприклад Німеччини, беремо ціну, сідаємо з виробником і кажемо: «Друже, в мене не може бути дорожче, ніж у Польщі й Німеччині. У мене у 20 разів більше пацієнтів. Або я піду на зустріч з канцлером, як лідер держави, і скажу: «Твоє підприємство веде себе не як підприємство Європейського Союзу, а як підприємство з РФ». Називається це рамковою угодою. Ми її накреслили в законопроєкті.
Виходить, що ветерани знову стають локомотивом змін для всіх.
Ми готові.
Я радий, що людей на протезах почали сприймати на вулицях. Я починав 2023 року, коли таких людей було дуже мало. Зараз вони на роботах, на посадах, на «холостяках» — і це круто. Ми відбулися вже.