Доброзвичайність
«Доброзвичайність» — нова конструкція, яку проєкт Цивільного кодексу пропонує як наскрізний принцип. Шоста стаття визначає це поняття як «сукупність моральних норм та принципів, стандартів етичної поведінки та загальновизнаних уявлень про належну поведінку, усталених у суспільстві».
Адвокат компанії Gracers Ярослав Малік каже, що запровадження цього терміна у правове поле — «це принципова проблема, бо жоден закон чи підзаконний акт не містить переліку того, що вважається доброзвичайним».
Це слово вживають у кодексі багато разів не лише щодо майнових відносин, а й сімейної сфери, чинності договорів і заповітів.
Як доброзвичайність працюватиме на практиці? «Суддя на власний розсуд вирішуватиме, що є морально прийнятним, і на підставі цього оцінюватиме правочини й поведінку сторін», — попереджає Ярослав Малік.
Адвокатка компанії Eternix Вікторія Гаврилкіна вважає поняття «доброзвичайність» оціночним і попереджає, що це може «призвести до необмеженого трактування, врахування різних чинників залежно від ситуації».
Судове примирення
Ще одна новела сімейного блоку — механізм судового примирення подружжя, який нардепка Інна Совсун з фракції «Голос» назвала «радянським домостроєм».
Ярослав Малік пояснює: якщо суддя, керуючись власним розумінням доброзвичайності, вирішить, що розлучення є аморальним рішенням, то може ініціювати примирення. «Таке повноваження суперечить статті 8 Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує кожному право на повагу до приватного й сімейного життя. Примусове втручання держави в рішення дорослих людей про припинення шлюбу без їхньої згоди та на підставі оціночного судження судді, на моє переконання, порушує це право», — каже юрист. На його думку, примирення можна пропонувати як опцію, але воно не повинно блокувати розлучення, «оскільки це вже примушування людей до певних дій».
Вікторія Гаврилкіна вказує на важливі обмеження примирення: «По-перше, до заходів примирення не вдаються, якщо вчинено домашнє насильство або була інша протиправна поведінка (частина 5 статті 1513). По-друге, метою є не примус жити разом: встановлений строк до шести місяців для досягнення згоди щодо наслідків розлучення, якщо є діти (частина 2 статті 1513). По-третє, для примирення суду пропонують допомогу медіаторів або центрів соціальних служб (стаття 1553)». Адвокатка вважає, що норма більш виважена, ніж видається на перший погляд, хоч існує ризик її розширеного застосування.
Компенсація за розірвані заручини
Проєкт запроваджує поняття заручин (стаття 1488) і передбачає відповідальність за порушення зобов’язань, що виникають у зв’язку з ними. Зарученими є люди, які усно або письмово дали взаємну обіцянку укласти шлюб. Той, хто відмовився від шлюбу після заручин, зобов’язаний відшкодувати другій стороні витрати на підготовку до весілля, а також компенсувати моральну шкоду.
Схожа норма є в чинному сімейному кодексі (стаття 31), тож принципової новації тут немає, крім прямої вказівки на можливість компенсації моральної шкоди.
«Особисто я не вірю в дієвість компенсації моральної шкоди, хоча часто практикую заявляти її. Це більше зумовлено необхідністю встановити факт завдання шкоди, ніж отримати компенсацію», — коментує керуюча партнерка компанії «Прилуцька & партнери» Ніна Прилуцька. За її словами, чинний закон не пропонує критеріїв визначення розміру компенсації, і проєкт нового ЦК їх теж не встановлює. Тому «заявити вимогу про відшкодування моральної шкоди на мільйон гривень зовсім не означає отримати навіть сто тисяч гривень, незалежно від ситуації», каже юристка.
Вікторія Гаврилкіна звертає увагу на іншу небезпеку цієї норми — не процесуальну, а змістовну. На її думку, положення про заручини «на практиці може стати інструментом психологічного тиску, оскільки запроваджує штрафні санкції за відмову від шлюбу», а також «може знівелювати принцип добровільності укладення шлюбу», закріплений у статті 1480 Кодексу. А перелік обставин, які звільняють від відшкодування: тяжка хвороба, наявність дитини, судимість, зміна статі, попередній шлюб тощо — також не є вичерпним, «оскільки для кожної людини будуть свої істотні обставини».
Як довести саму обіцянку? Новий ЦК передбачає, що заручини проходять «в урочистій обстановці або за звичаєм»; Ніна Прилуцька трактує це як публічну подію за участю батьків, родичів і свідків, «що створить достатню базу доказів обіцянки одружитися». Адвокатка вважає, що право на компенсацію моральної й матеріальної шкоди — це спосіб захиститися від шахраїв або підступів партнера, «не можна ототожнювати компенсацію шкоди з примушуванням до укладення шлюбу».
Примусова зміна прізвища
За проєктом нового Цивільного кодексу, колишній партнер може через суд вимагати від іншого повернути дошлюбне прізвище, якщо той скоїв «аморальний вчинок». Перелік таких вчинків містить текст: зрада, домашнє насильство, кримінальне правопорушення. Але, за словами Ярослава Маліка, він не є вичерпним. Які вчинки поза цим списком аморальні, знову ж таки, вирішуватиме суд на власний розсуд. При цьому процедура зміни прізвища в документах тривала й коштує грошей.
На думку правника, норма про позбавлення прізвища — це потенційний інструмент тиску в майнових і опікунських спорах. Сторона, яка захоче ускладнити позицію колишнього партнера, може отримати додатковий важіль: ініціювати процес про повернення прізвища, що ускладнить паралельні провадження. Без чітких нормативних критеріїв аморального вчинку такі процедури стануть «не захистом гідності, а правовим ресурсом для зловживань», попереджає Ярослав Малік.
Вікторія Гаврилкіна також вважає, що дозвіл одному з подружжя вимагати позбавлення іншого прізвища за негідну поведінку можна тлумачити надто широко, через що виникає «системний ризик, прямо закладений у конструкцію норми».
Нотаріальне розлучення
Проєкт передбачає можливість нотаріального розлучення без участі суду. Він дає нотаріусу право робити актовий запис про розірвання шлюбу, а стаття 1511 дозволяє розірвати шлюб за спільною заявою без тривалих судових процесів.
На думку Ярослава Маліка, це розумний крок, щоб розвантажити судову систему. Зараз для пар з дітьми цей шлях закритий: навіть якщо подружжя цілком узгодило всі умови розлучення, наявність дітей повертає справу до судово-медіаційного треку.
Правник каже: «Ідея захисту інтересів дитини при розлученні важлива, однак без чітко прописаних строків цих процедур і меж повноважень медіатора норма перетворюється на механізм затягування, а не захисту».
Інакше оцінює ситуацію Ніна Прилуцька. На її думку, нотаріальне розлучення захистить інтереси дитини «відносно, але точно краще, ніж чинний Сімейний кодекс».
Важливо, що законодавець прямо зобов’язує батьків, які мають намір розлучитися, попередньо узгодити й нотаріально засвідчити свої домовленості про розподіл батьківської відповідальності й утримання дитини. При цьому нотаріус зобов’язаний перевірити угоду і з’ясувати, чи враховує вона «найкращі інтереси дитини». Це поняття частково розкрите у статті 1476, що має допомогти нотаріусові.
Вікторія Гаврилкіна вважає, що можливість розлучитись у нотаріуса значно ефективніше захищає інтереси дитини, ніж тривала судова тяганина, адже вона відразу передбачає домовленість між батьками.
Безпліддя як підстава для розлучення
У процесі підготовки проєкту № 15150 з нього вилучили норму, яка в попередній версії (№ 14394) встановлювала «небажання мати дитину» або «нездатність до зачаття» як самостійну підставу для розірвання шлюбу.
«Це правильне рішення, — коментує Ярослав Малік. — Прив’язка юридичних наслідків до фізіологічних характеристик людини є прямою дискримінацією за ознаками стану здоров’я і несумісна зі статтею 14 Європейської конвенції з прав людини». Він застерігає: важливо стежити, щоб ця логіка не повернулася через розширене тлумачення доброзвичайності.
Вікторія Гаврилкіна застерігає: питання стану здоров’я нікуди не зникло з кодексу, а лише змінило форму. За її словами, кодекс зобов’язує наречених бути взаємно обізнаними про стан здоров’я (стаття 1487), а приховування обставин, що мають істотне значення, зокрема про стан здоров’я, може бути підставою, щоб визнати шлюб недійсним (стаття 1497). На думку юристки, цю норму можуть використовувати для тиску в майнових справах.
Майнові ризики фактичних союзів
Вікторія Гаврилкіна звертає увагу на те, що проєкт поширює режим спільності майна на людей, які живуть разом, не реєструючи шлюбу (стаття 1474). І це «створює ризики неочікуваних майнових претензій після завершення стосунків».
Тобто пари, які спеціально не розписуються, щоб у разі розриву не ділити спільного майна, за новим Цивільним кодексом, можуть опинитись у ситуації, коли майнові наслідки настануть автоматично. Адвокатка каже, що це принципова зміна логіки регулювання, яка потребує широкого публічного обговорення.
Як законно не платити аліментів
Стаття 1623 передбачає, що суд може звільнити платника аліментів від такого обов’язку, якщо дохід одержувача аліментів перевищує дохід платника і повністю забезпечує його потреби». Інна Совсун, виступаючи в парламенті, змоделювала ситуацію: мати, з якою живе дитина, влаштовується на дві роботи, щоб забезпечити дитині їжу, лікування, одяг, садочок чи школу. Батькові ж, якому «дитина байдужа, достатньо буде влаштуватися на роботу на мінімальну зарплатню, а решту, наприклад, отримувати в конверті». Формально його дохід виявиться меншим, і суд звільнить його від аліментів. «Матері дитини лишається лише шукати третю чи четверту роботу», — сказала Совсун.
Також вона критикує рішення законодавців скоротити термін, за який можна стягнути не сплачені в минулому аліменти, з теперішніх десяти років до одного. Тобто якщо людину, яка багато років ухилялася від сплати аліментів, вдасться притягнути до відповідальності, стягнути з неї борг можна буде тільки за один рік.
Спадкування цифрових активів
Новий закон закріплює право спадкування цифрових активів, наприклад, криптовалюти. «Це правильне і прогресивне рішення — реальність давно обігнала законодавство», — каже адвокат Ярослав Малік. Однак без супутнього регламенту ця норма залишається радше декларативною.
«Відкриті питання, хто і за якою методологією оцінює криптогаманець на момент відкриття спадщини, якщо курс волатильний? Що відбувається, якщо спадкоємці не мають доступу до приватного ключа? Без відповідей на ці питання нотаріуси опиняться у правовому вакуумі в кожній такій справі», — попереджає правник.
Ще одна хороша норма, яка потребує уточнення — визнання права на репарації спадковим. Закон не встановлює, з кого стягують репарації, в якому міжнародно-правовому механізмі, яким документом фіксують первісне право на них і як це корелює з майбутнім режимом компенсацій. «Доки ці питання не врегульовані, норма не інструмент, а лише намір», — констатує Ярослав Малік.
Заповіт щодо біоматеріалу
Проєкт передбачає право скласти заповіт щодо репродуктивного біологічного матеріалу. Ярослав Малік називає це «гуманітарно важливою новелою, особливо в контексті втрат людей під час війни». Однак застерігає, що без змін до законів, які встановлюють біоетичні норми, це не запрацює як слід.
«Залишаються відкритими питання щодо строків зберігання матеріалу, дієздатності заповідача в момент волевиявлення, правового статусу дитини, народженої після смерті біологічного батька чи матері, зокрема щодо черги спадкування», — каже адвокат.
Штучне запліднення «за медичними показниками»
Стаття 305 передбачає, що штучне запліднення можливе лише за медичними показниками: коли лікарі підтвердили, що людина безплідна й інші методи лікування не дали результатів. Юристка й депутатка Київради Вікторія Пташник критикує цю ідею, особливо те, що до «медичних показників» входить підтверджене безпліддя та вік жінки до 41 року (за державними програмами). Мова про право на перше ЕКО для жінки до 40 років включно саме за державні кошти .
Чимало пар, які користуються опцією екстракорпорального запліднення після сорока, за державні кошти й надалі не матимуть такої змоги. Вікторія Пташник припустила, що цю норму запровадили, щоб «створити бізнес на торгівлі “довідками про безпліддя”» або змусити репродуктивні клініки «домовлятись».
Майнова революція
Якщо сімейний блок спровокував найгучніший резонанс, то, на думку Ярослава Маліка, «майновий блок несе значно серйозніші системні наслідки». Проєкт пропонує кілька нових механізмів, які діятимуть як взаємопов’язана система. І вона здатна докорінно змінити логіку набуття і захисту права власності в Україні.
Перший механізм — набуття права власності на нерухомість через десять років фактичного володіння.
Набувальна давність існує в чинному Цивільному кодексі і в більшості європейських правових систем. Її сенс — узаконити тривале добросовісне користування майном у ситуаціях, коли правовий титул із об’єктивних причин не оформлений чи не існував. Ключова умова — добросовісність.
Загроза не в самому інституті набувальної давності, а в його поєднанні з інститутом посідання і пріоритетом реєстрового запису. Юрист описує можливу протиправну схему: людина незаконно захоплює майно, через корупційні чи технічні механізми реєструє речове право на нього, перепродає «добросовісному набувачу». Далі спливає позовна давність і повернення стає неможливим. «Цей ланцюжок дій є реальною загрозою для лісових ділянок, прибережних смуг, земель культурної спадщини, які роками перебувають поза реєстровим контролем держави», — каже Ярослав Малік.
Друге: механізм «посідання» — фактичний контроль без права власності. «Це найбільш суперечлива новела майнового блоку», — каже Ярослав Малік.
Статті 568–591 проєкту запроваджують інститут «посідання», відомий з римського права: юридичний захист фактичного контролю над річчю незалежно від наявності правового титулу. При цьому стаття 583 на початковому етапі майнового спору надає пріоритет саме фактичному контролю, а не правовстановлювальним документам. На думку Ярослава Маліка, людина може збудувати огорожу навколо чужого будинку, поставити там охорону і вже на цьому етапі отримати правовий захист як «посідач». А законний власник, який не міг контролювати майно через евакуацію, окупацію, хворобу або перебування за кордоном, гіпотетично опиняється у гіршому правовому становищі, ніж людина, яка заволоділа його майном.
«Такий інститут хоч і може бути ефективним, проте лише в умовах незалежних судів і прозорих правових інструментів», — зауважує Ярослав Малік.
Третє — механізм позбавлення права власності через «публічний інтерес». Стаття 404 замінює конституційний стандарт «суспільної необхідності» на ширший — «публічний інтерес», який охоплює інтереси держави, суспільства, територіальних громад тощо.
На думку Ярослава Маліка, це пряма колізія з частиною 5 статті 41 Конституції, оскільки примусове відчуження допускається лише як виняток і лише за умови суспільної необхідності. Розмите формулювання без закритого переліку підстав, без обов’язкової попередньої компенсації і без незалежного судового контролю до моменту відчуження — це, на думку юриста, «потенційна підстава для системних звернень до національних судів та Європейського суду з прав людини».
Права ЛГБТ поза законом?
Новий проєкт Цивільного кодексу, як і чинна редакція, визначає шлюб як союз жінки і чоловіка. Ніна Прилуцька наголошує, що і новий проєкт, і чинні редакції Цивільного й Сімейного кодексів заперечують можливість одностатевих шлюбів або шлюбних відносин між людьми однієї статі.
Інша справа — сім’я. За словами адвокати, сім’я — це люди, які спільно мешкають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права і обов’язки. «За загальним правилом, для створення сім’ї не обов’язково перебувати в шлюбі», — наголошує Ніна Прилуцька. Вона нагадує, що Деснянський районний суд торік встановив факт спільного проживання однією сім’єю (фактичних шлюбних відносин) між двома чоловіками з 2013 року. Втім суд не визнав одностатевого шлюбу попри те, що ці чоловіки уклали його 2021 року за законом американського штату Юта.
«Отже, одностатеві пари не визнаються сім’єю, оскільки це суперечить основним принципам українського законодавства. І новий Цивільний кодекс не усунув цієї прогалини», — каже правниця. На її думку, така практика суперечить основоположним правам та інтересам, визнаним міжнародними нормами, «але, мабуть, українське суспільство ще не готово до таких змін».
Наступ на свободу слова?
Юристи компанії YouControl звернули увагу на інший пласт проблем, який створює цей проєкт — цифровий. Чотири норми, розпорошені по різних статтях кодексу, у сукупності формують загрозу, яка стосується свободи слова, роботи журналістів та доступу громадськості до публічної інформації. LB.ua вже писав про те, як ці норми можуть заблокувати журналістські розслідування. Попри критику, вони залишились у редакції першого читання.
По-перше, «право на забуття». Стаття 328 дозволяє людині вимагати видалення інформації з пошукових систем і баз даних, якщо вона «втратила суспільний інтерес». Ідея сама по собі не нова: аналогічний механізм існує в європейському праві. Однак там він супроводжується чіткими критеріями і процедурами. У проєкті цей критерій «суспільного інтересу» залишається розмитим і невизначеним.
На практиці будь-який чиновник, бізнесмен або політик зможе вимагати видалення незручних публікацій, посилаючись на те, що інформація «більше не актуальна». Журналісти-розслідувачі, архіви медіа, антикорупційні бази даних опиняться під прямим юридичним тиском. YouControl наполягає: видалення або знеособлення даних із відкритих джерел має бути можливим лише у разі їх незаконності або недостовірності — відповідно до статті 8 Закону «Про захист персональних даних», а не на підставі суб’єктивної оцінки «суспільного інтересу».
По-друге, право на «приватність» юридичних осіб: коли бізнес фактично отримує право ховатися від перевірки. Статті 345 і 353 запроваджують поняття «цифрового образу» компанії і передбачають вимогу її згоди на обробку даних. YouControl застерігає: це може суттєво ускладнити перевірку контрагентів і обмежити прозорість бізнесу. Ця норма ускладнить роботу журналістів, які досліджують корпоративні структури і зв’язки компаній. Також вона загрожує роботі аналітичних платформ і реєстрів відкритих даних. Норма надає організаціям (юридичним особам) рівень захисту, який у демократичних суспільствах зазвичай зарезервований для людей (приватних фізичних осіб).
По-третє, статті 321, 332 та 336 запроваджують поняття цифрової приватності в такому широкому трактуванні, що це «може обмежити доступ до публічної інформації та роботу OSINT-інструментів». Зокрема створення аналітичного досьє на основі відкритих даних без згоди людини може кваліфікуватися як порушення. Це пряма загроза для журналістики даних, розслідувань і моніторингових організацій, які працюють із публічною інформацією. Збір відомостей із відкритих реєстрів, соціальних мереж, публічних документів — усе це потенційно підпадає під нову заборону. YouControl пропонує чітко обмежити поняття «цифрового простору» акаунтами і профілями, створеними самою людиною, щоб не блокувати обробку публічних даних.
Четверте — «право на інформаційний спокій». Воно покликане захистити працівника від обов’язку відповідати в робочих чатах у неробочий час. Ідея гуманна і зрозуміла. Однак формулювання настільки широке, що, як застерігає YouControl, «може застосовуватися ширше — зокрема для тиску на журналістів та обмеження публікацій». Політик, посадовець або бізнесмен, який не захоче коментувати незручне розслідування, отримує потенційний правовий інструмент для відмови від будь-якої комунікації, посилаючись на «право на спокій». Редакції, які звертаються по коментар до посадовців, можуть зіткнутися з тим, що мовчання стає юридично захищеним. Тому YouControl наполягає: норму необхідно чітко обмежити сферою трудових відносин, щоб вона не впливала на доступ до публічної інформації та роботу медіа.
Що далі?
За словами народної депутатки Інни Совсун, парламентарі до 19 травня можуть подати свої правки до другого читання проєкту Цивільного кодексу.
Деякі народні депутати вже звернулись до Національного агентства з питань запобігання корупції з вимогою перевірити проєкт на корупційні ризики, а Міністерство юстиції повідомило, що не встигло опрацювати текст нового проєкту ще перед ухваленням у першому читанні.
«Це саме по собі є тривожним сигналом», — каже адвокат Ярослав Малік. До другого читання він пропонує, зокрема, повернути конституційний стандарт «суспільної необхідності» замість «публічного інтересу» у майнових правах, встановити пряму заборону набувальної давності щодо майна, яке вибуло внаслідок правопорушення, запровадити спеціальні гарантії для власників майна на окупованих територіях, вимушених переселенців і мобілізованих, а також відмовитися від надмірного держрегулювання особистого життя громадян.
Ніна Прилуцька позитивно оцінює об’єднання цивільного й сімейного права в одному кодексі. Але передбачає, що права одностатевих пар у фінальній редакції закону навряд чи будуть захищені.
Вікторія Гаврилкіна вважає ключовою проблемою використання оціночних понять. На її думку, до другого читання потрібно прописати чіткі межі понять «доброзвичайність», «негідна поведінка» й «обставини, що мають істотне значення». Без цього кодекс ризикує стати не інструментом захисту прав, а простором для їх порушення.