На початок 2026 року понад 30 мільйонів Українців уклали декларації з сімейним лікарем. Цей лікар координує маршрут, відповідає за профілактику і перші клінічні рішення. Реформа фінансування системи охорони здоров’я змінила логіку руху грошей, щоб забезпечити універсальне покриття медичною допомогою — тобто доступ до базових послуг для кожної людини без фінансових бар’єрів. У цій моделі саме первинна ланка стає точкою входу і основою системи.
І це відповідає реальній структурі потреб. Приблизно 90% звернень за медичною допомогою, за даними ВООЗ, пов’язані з типовими запитами: підвищений тиск, біль у животі, хронічний кашель, сезонні інфекції. У країнах із розвиненою первинною ланкою саме вона покриває ці звернення. Це означає, що фундамент системи — не вузькоспеціалізовані центри, а лікарі загальної практики.
Сімейний лікар першим бачить зміни у стані здоров’я, відстежує динаміку, координує допомогу і приймає рішення, які визначають раннє виявлення хвороби або її діагностування на стадії ускладнень. Його робота — це управління здоров’ям людини в довгостроковій перспективі. Лікар забезпечує експертизу, навігацію та підтримку, а пацієнт — дотримується рекомендацій, стежить за своїм станом і вчасно звертається по допомогу. Саме така взаємодія дозволяє не лише лікувати, а й запобігати хворобам.
І саме тому первинна ланка — це також про профілактику і раннє виявлення захворювань. Це дозволяє уникнути ускладнень і дороговартісного стаціонарного лікування. Фактично це профілактика самої потреби звертатися до високоспеціалізованих клінік уже на стадії кризи.
З погляду управління ресурсами в охороні здоровʼя, це означає, що найбільша частина лікарів у країні має бути підготована до широкого спектру клінічних ситуацій, а не лише до вузької спеціалізації. І саме до цієї ролі українська медична освіта готує недостатньо.
На рівні первинної ланки формується безперервність допомоги. Навіть коли до лікування долучаються вузькі спеціалісти, сімейний лікар залишається тим, хто тримає цілісну картину. Послідовність догляду, координація між різними рівнями системи та довготривалі стосунки з пацієнтом впливають на результат не менше, аніж окремі клінічні втручання.
Ця роль вимагає від лікаря широкої клінічної підготовки, системного мислення й уміння працювати з людиною в її соціальному та життєвому контексті. Саме тому дизайн процесу здобуття освіти майбутніми медиками має враховувати цю реальність: ставити акцент в освіті на координації, інтеграції й відповідальності за цілісність допомоги.
Але що відбувається у системі медичної освіти?
У 2019 році Україно-швейцарський проєкт «Розвиток медичної освіти» дослідив, як студенти й викладачі медичних університетів сприймають сімейну медицину. У дослідженні взяли участь п’ять українських медичних університетів. Результати були показовими: лише третина студентів вважали курс загальної практики обов’язковим для всіх і приблизно 20% випускників розглядали сімейну медицину як можливий професійний вибір.
Це не дивно, якщо врахувати, що загальну практику тоді викладали лише на шостому курсі — і тривало це всього один-два тижні. Для більшості студентів це вже запізно: рішення про майбутню спеціальність, зазвичай, ухвалюють раніше.
Повторне дослідження 2023–2024 років (звіт готується до публікації) показало незначне зростання інтересу до сімейної медицини, як професійного вибору — до близько 25%.
Прогрес є, але він повільний. І це свідчить про системну інерцію: освіта продовжує орієнтуватися на вузьку спеціалізацію, тоді як реальні потреби населення насамперед покриває первинна ланка.
Тому зміни мають починатися з освіти. Нова медична школа Могилянки і Добробуту будується з фокусом на загальну практику з першого курсу.
Студенти навчатимуться бачити не лише діагноз, а людину та фактори, які впливають на її здоров’я — соціальні, поведінкові, середовищні. У програмі будуть кардіологія, ревматологія та інші дисципліни, але клінічні підходи викладатимуться з позиці того, що має зробити сімейний лікар і коли доцільно залучити вузького спеціаліста.
Ми не обмежуємо студентів у виборі майбутньої спеціальності. Якщо випускник чи випускниця захоче стати кардіологом, шлях буде стандартним: інтернатура або загальнопрофільна спеціалізація (наприклад, з внутрішніх хвороб), а потім — спеціалізація з кардіології.
Випускники шестирічної програми не стають висококласними вузькими спеціалістами. Вони стають лікарями широкого профілю, готовими до подальшої спеціалізації, здатними працювати в команді та будувати довготривалі стосунки з пацієнтом заради його здоров’я.
Сімейна медицина — фундамент системи охорони здоров’я. Якщо ми прагнемо якісної, доступної й стійкої медицини, починати потрібно з підготовки тих, хто тримає її основу.