Звичайно, все це піде не тільки нам — частина партнерам зі східного флангу НАТО, частина — собі в арсенали, на випадок, якщо Москва захоче перевірити коридор на Сувалки.
Але цифра велика.
За рахунок того, що західні гармати, з якісної сталі, оброблені точними верстатами, довжиною 52 калібра стріляють далі і точніше, ми маємо значну перевагу перед противником, що наступає.
Які можливо й не завжди потрапляють у кілл-зону, проте все одно змушені накопичуватися в зоні дії західної артилерії і туди, куди долітають наші “очі”.
Кремль намагається нівелювати це масою залпу по ЛБЗ. Вибити піхоту на передку і прорватися вглиб, як у недавній спробі ривка до Добропілля, чи коли тягли кишку в Куп'янськ, чи передавлювали біля Сіверська.
Повільно, монотонно, більше вильотів БПЛА, більше снарядів, більше мін, чавуну, це монотонно тисне на укріплення на передку, перетираючи позиції, не даючи зачепитися, вибиваючи КАБами підготовлені до оборони будівлі.
Далі штурмові групи з носимим запасом на спині стрибають вперед, а постачають їх дронами, НРК, квадроциклами і мотоциклами.
Виходить по-різному. Іноді як в Сіверську, де в нас важкі вуличні бої та проблеми, іноді як в Куп'янську, де силами декількох бригад ЗСУ, НГУ, ССО, ГУР та колумбійців з Легіону вдалося зрізати “тельбух”.
Проте це не означає швидкого колапсу оточених у забудові — зачистка може тривати тижнями, бо вони також постачають свої гарнізони з неба.
РФ, увійшовши у війну з величезними запасами совка, а потім, отримавши допомогу від Ірану та Північної Кореї, передавлювала нас, маючи перевагу в снарядах 10-12 до одного.
Але після нелмітованого використання снарядів (пам'ятаєте супутникові фото, де огризки дерев не видно на фоні вирв?), ударів по арсеналах, та кампанії атак по порохових заводах у 2024-му, співвідношення змінилося: 2 до 1.
І це попри плани виробити цього року 7 млн. “кабанів”.
Тому що РФ подає все гуртом, починаючи з 60 мм. мін. І виявляється, що величезна кількість цих снарядів — це мінометні міни, “олівці” до РСЗВ та інший вал.
Із загальної цифри в 3 млн, виготовлених у 2024 році Росією, 152 та 122 мм снарядів навряд чи половина.
Але з постачанням Ірану та Північної Кореї, відновленням зогнилих ще за пізнього СРСР снарядів та іншими закупівлями на ринку, на кшталт чеської програми для нас, все одно виходить досить серйозно.
У них більше снарядів і більше мін, попри те, що вони ніколи вже не матимуть того достатку, як на початку вторгнення.
Що каже про те, куди нам треба копати.
Одночасно нарощувати виробництво 40 мм гранат, мін 60-120 мм, голів до дронів та скидів — те, що дає посилення на останньому кілометрі, і те, що Україна має і може робити більше.
Це не ЧПК і спеціальні печі, а лиття та кваліфікація вчорашніх школярів.
Щоб мотоциклістів, що прорвалися до нори, зустрів потік вогню з револьверного гранатомета, 60 мм. міномета з перекритої щілини, завішаної сітками від БПЛА, протипіхотні міни, поставлені “Вампіром” перед атакою і одноразові гранатомети гарнізону.
Якщо Москва робить ставку на піхотне просочування, то ми повинні переходити до щільнішої, контрольованої оборони, щоб сусідні нори та опорники, що не дають вдарити по арті та пілотах, перекривали один одного перехресним вогнем.
Даючи час відреагувати із глибини засобам старшого начальника.
І водночас, щоб по заводах військової хімії, субпідрядниках, що збирали корпуси, шиють мішечки для навішування, різні прекурсори, летіли дальні дрони та ракети.
Так, це все ще не сотні “Летючі фортець” союзників, але це спосіб уповільнювати програми агресора, чекаючи коли спроба осягнути неосяжне, приведе до результатів СРСР у пізніх 1980-х, та результатів Російської Імперії на початку минулого століття.
За останній місяць ми провели інтенсивну бойову роботу.
Атакували “Азот” в Щекіно Тульської області та завод “Минудобрения” в Росоші. Ціль — ланцюжки виробництва вибухівки та порохів. На територіях підприємств — пожежі та кілька потужних вибухів.
Атакували “Азот” у Невинномиську. Там ціль — цех метилацетату і виробництво оцтової кислоти. Тобто, знову ланцюжок, що веде до вибухівки. Ця установка штучна і замінити її швидко не вдасться.
У ніч на 11 грудня ціллю стали підприємство “Акрон” та завод “Дорогобуж”. Багаторазові влучення призвели до зупинки п'яти цехів. Азотна кислота та аміак — прекурсори для створення тротилу, октогену та гексогену.
Щоб із гарантією вибити підприємство із ланцюжка, Сили оборони України обробили Дорогобузьку ТЕЦ. Там горіли трансформатори і були попадання у машинний зал — поки кинуть резервне живлення, є час провести дорозвідку і повторити.
Горів після прильотів добрих дронів Астраханський НПЗ у ніч на 15 грудня. Ось тільки потужна пожежа зафіксована на установці грубого очищення палива, як ми звикли, а на установці виробництва гранульованої сірки. А це — ланцюжок до порохів, важлива розвідзнака того, по чому саме ми працюємо.
Ну і на початку грудня прилетіло по Алчевську, де виробляють корпуси для снарядів — Москва використовує окуповані території по максимуму.
Порохи, вибухівка, корпуси. Весь ланцюжок.
Це зрозуміло — у позиційній війні на виснаження, в якій неможливо танками протикати лінію, артилерія залишається найважливішою ланкою.
Поставити вогневу завісу, вразити колону, що виходить на рубіж атаки, поставити дим, підсвітити поле бою, накидати “запальничок” у посадку.
Жодні дрони поки що не впораються із цими завданнями, особливо в контексті тонна за хвилину.
Не так давно Головком Сирський подавав дані щодо зіткнень — приблизно в половині їх використовувалася артилерія. Потрібно більше — у позиційній війні завжди було так.
Дрони ефективно працюють також у позиційній війні — коли налагоджено постачання з тилу голів та акумуляторів, величезної кількості палива для генераторів, стоять антени, ретранслятори та кабельне господарство, є куди сховатися, якщо намацала позицію ворожа арта.
Тобто, розвиваючи свою артилерію і сковуючи чужу нестачею снарядів, ми опосередковано впливаємо і на ефективність Сил безпілотних систем.
Тож можна констатувати факт: однією з цілей нашої кампанії стратегічних бомбардувань є виробництво вибухівки та снарядів.
Звісно, не тільки воно — нікуди не поділися НПЗ, зберігання і навіть видобуток нафти.
Але порохи та вибухівка — це теж вузьке місце.
Традиційно, з Другої Світової заводи зі спорядження снарядів — це Урал і Поволжжя. Дотягнутися до них важко, але до сировини для них — можливо.
Екстрені зупинки заводів знижують ресурс хімічних установок, виводять їх з ладу, коли цехи раптово припиняють процесс, створюють нестачу сировини та не дадуть досягти планових показників у 7 млн снарядів наступного року.