«На стан сучасної освіти ще можна було б закривати очі, киваючи на радянську спадщину, якби у нас не було війни. Сьогодні зміни в освіті і науці — це питання нашого виживання. Без фундаментальної науки не буде сучасної зброї. Китайські дрони, що ми «скручуємо», — це не зброя майбутнього. Ми нічого не зможемо протиставити ворогу, який нікуди не подінеться, якщо ми не перетворимося на Ізраїль. Чому маленький Ізраїль не боїться? Тому що має технології, власне виробництво зброї. Я вже не кажу про все інше», — зауважив Ігор Ліскі.
Наразі ж реальність така, додає бізнесмен, що, будуючи склозавод, він вимушений залучати профільних інженерів з усього світу.
На думку Ліскі, природним є спочатку зрозуміти, де саме ми хочемо бути через 20 років, яку економіку будувати, яке місце у світі займати. І вже на цьому - будувати реформи.
«Я дуже хотів би, щоб була сформована рада з залученням великого бізнесу, яка б визначила, на чому ми фокусуватимемося у майбутньому, бо ми не зможемо будувати все. Щоб були сформовані чіткі завдання — зводити електростанції, атомні електростанції, літаки, не знаю, швидку залізницю, склозаводи абощо. Аби був план розвитку на 20-30 років. І вже від цих цілей відштовхуватися в тому, які фахівці нам потрібні.
І вже конкретно йти до того, які університети нам потрібні, яка наука нам потрібна, які фахівці. Використовувати наш маленький ресурс на ці точки зростання. Будувати принаймні три-чотири-п'ять вдалих університетів з рольовою моделлю. Там, де будуть випускники, які вже знатимуть, де вони працюватимуть», — зауважив бізнесмен.
Зараз, на думку Ліскі, підстави для об’єднання університетів — через «поганого» ректора чи брак фінансування — не є достатньо обґрунтованими. Бо так можна закрити й справді потрібні навчальні заклади. Також, за його словами, є питання до ефективності фінансових витрат на реформу освіти. Чи справді МОН раціонально витрачає ті невеликі гроші, які виділяє держава на освіту, просто скорочуючи мережу ВНЗ?
Крім того, бізнесмен вважає необхідним зблизити освіту і виробництво так, щоб бізнес не просто забезпечував окремі стипендії, а й виступав реальним замовником для галузі.
«Я хочу розуміти, як я можу впливати на те, щоб випускники приносили користь мені, як підприємцю, тому що я — головний замовник. Державі важко стати замовником, хіба що в якихось вузьких речах, але глобально вона ще не доросла до таких високих матерій, щоб бачити майбутнє. Я, наприклад, в бізнесі планую розвиток мінімум на 12-15 років. Деякі проєкти тільки будуються сім років. І «відбиватися» будуть 15 років. Дуже часто держава не планує навіть на п’ять — частіше «до виборів», «перевиборів», «хоча б квартал протриматися».
Поки підприємець або приватний сектор не побачить себе реальним замовником, не побачить, що освіта працює на його користь, що це дасть йому реальну можливість довгостроково інвестувати в якісь галузі, щоб вони були інноваційними, цієї кооперації не буде», — зауважив Ігор Ліскі.
Також у контексті обговорення української науки, бізнесмен, нагадав приклади, коли розвиток країни базувався саме на військових надбаннях.
«Звідки взялася Кремнієва долина? Це напрацювання військового сектора, які були роздержавлені, і бізнес почав набудовувати на оці транзистори свої процеси, і так з'явилась ця велика історія.
Звідки взявся інноваційний Ізраїль? Це в першу чергу стратегія виживання, виробництво зброї, новітньої, інноваційної зброї. Ось чому це країна стартапів. Давайте подумаємо, як використати цей драматичний момент. Ми ж бачимо, як Збройні сили України впроваджують інновації прямо зараз на полі бою. Українці можуть це робити. Як зробити це більш стійким, як поширити це на науку, на освіту; як склеїти освіту, науку і залучення реального бізнесу, виробництва — оце питання», — резюмував бізнесмен.
Дискусія у відеоформаті:
Цей матеріал можна прочитати англійською.