У міжнародних дискусіях про «мирні сценарії» Україна зазвичай зосереджується на двох зовнішніх точках: позиції США та позиції Європи. Ми аналізуємо, якою буде нова адміністрація Трампа, скільки простору для маневру вона залишить Україні, які сигнали надходитимуть з Пентагона, Конгресу чи Держдепу. Це правильно, але цього недостатньо.
Надійна оцінка шансів на будь-яку форму миру потребує іншого, не менш важливого елемента — розуміння того, хто реально керує Росією сьогодні.
І тут ключове поняття — не «Путін», а структура, яка його оточує. Традиційний термін «воєнний кабінет» вже неточний. Коректніше говорити про Центр воєнно-поліцейської координації РФ (ЦВПК)
Це неформальний, неконституційний надуряд, який реально визначає політичні, військові, економічні та інформаційні рішення, а також формує рамки будь-яких можливих переговорів. Саме він — головний індикатор вірогідності чи неможливості миру.
Структура ядра: хто входить до орбіти прийняття рішень Путіна? Центр складається з трьох концентричних кіл:
Коло 1. Стратегічне ядро («Ставка») або ті, хто мають прямий доступ до ухвалення рішень:
- Олександр Бортников (ФСБ). Формальний керівник найбільш впливового силового органу. Втрачає оперативну суб’єктність, але зберігає стратегічну вагу. Його майбутнє пов’язане з внутрішньою боротьбою за спадкоємність ФСБ.
- Генерал Валерій Герасимов (Генштаб). Пережив усі внутрішні кризи та зберігся як ключова фігура СВО. Контролює військово-тактичний контур і фінансово-кадрові рішення у МО.
- Михайло Мішустін (прем’єр-міністр). Зберігає автономність, отримує підтримку частини «цивільних еліт». Може стати альтернативою силовикам у довгому транзиті влади.
- Сергій Кірієнко (АП). Фактичний керівник внутрішньої політики, ідеології та контролю над окупованими територіями. Системно посилюється, готує ґрунт під прем’єрську позицію.
- Сергій Чемезов (Ростех). Контролює оборонку, виробництво озброєння, промислові корпорації. Його вплив критично зріс через затяжну війну.
- Юрій Ковальчук. Медіа, ідеологія, фінансові схеми, доступ до Путіна «по вертикалі довіри». Формує інформаційний наратив, зокрема про війну.
- Микола Патрушев. Символ силової ортодоксії. Втрачає вплив, але зберігає статус старшини, навколо якого групуються «консервативні силовики».
- Ельвіра Набіулліна (ЦБ). Критично важлива для виживання режиму в умовах санкцій. Її роль — забезпечити стійкість економіки під військові потреби.
- Віктор Зубков (Газпром / «силова група Зубкова»). Контролює одну з найбільших фінансових платформ РФ. Відповідає за спроби наступності у ФСБ.
- Дмитро Мантуров (віце-прем’єр). Координує промисловість, ВПК, виробничі програми під війну.
Це кістяк, з яким Путін консультується та який формує політичні рамки.
Коло 2. «Оперативні виконавці» (силові й цивільні координатори)
- Ігор Костюков (ГРУ). Окрема суб’єктність, особливо у зовнішніх операціях та спецпроєктах.
- Іван Ткачов (ДВКР ФСБ). Контролює митницю, крипту, нелегальні фінансові потоки, паралельний експорт-імпорт. Реально володіє впливом, що виходить далеко за межі контррозвідки.
- Віктор Золотов (Росгвардія). Став головною противагою ФСБ. Підсилений, мобільний, агресивний інструмент придушення.
- Володимир Колокольцев (МВС). Став особистим конфідентом Путіна, отримав мандат стримування ФСБ. Його вага зросла непомітно, але суттєво.
Коло 3. Групи ресурсної та інтелектуальної підтримки
- Неометодологи Кирієнка–Грефа (Сбер, Росатом, Лукойл). Контролюють політичну інженерію, ідеологію, цифру, частину економічної стратегії.
- Ростехівська коаліція Чемезов–Вайно. ВПК, адміністративні ресурси, технологічна інфраструктура
- Московсько-тюменська група Будівельний сектор, банки, регіональні лідери Татарстану та Башкортостану.
- Група Зубкова. Фінансовий блок газової імперії + вплив на майбутню конфігурацію ФСБ.
- Блок Тихонової–Белоусова–Дмитрієва Науково-технічний сегмент + фінанси, але зараз на спаді через провал Белоусова.
Тепер, головне питання. Де тут мир?
Жодна з перерахованих груп не зацікавлена у завершенні війни, бо війна джерело їхньої влади. Закінчення війни дорівнює або зниженню повноважень, або зникненню ваги. Після війни структура повинна змінитися. Це означає: комусь втратити, комусь піднятися.
Жоден із гравців не готовий входити в фазу, де баланс може змінитися без їхньої згоди. Жодна група не має сценарію кінця війни.
Бо будь-який кінець руйнує легітимність режиму, побудовану на образі «воєнної держави».
Якщо ми хочемо реалістично оцінювати перспективи переговорів, розуміння адміністрації Трампа — це лише пів задачі. Друга половина — аналіз Росії, динаміки, внутрішніх конфліктів і здатності до ескалації.
Без цієї аналітики будь-які оцінки шансів на мир будуть поверховими.
Адже в Росії немає інституцій миру. Є лише інституції війни, контролю та внутрішньої конкуренції.