«Ми знаходимося на першій лінії оборони на Покровсько-Торецькому напрямку вже третій рік. У тій точці, де найважче, - розповідає Єгор Фірсов. — А коли приїжджаєш у Краматорськ, Слов’янськ, як у Києві — більш-менш спокійно. Багато різних кав’ярень. Заходиш у кав’ярню, а там такий дисплей, як телевізор, і завжди показують пейзажі з Мальдів, Сейшел тощо. Коли ти дивишся на цю картинку, приблизно так сприймається історія, пов’язана з миром. Вона дуже далека, скоріш за все нереальна.
Ти можеш побачити на дисплеї свого телефона, що хтось про щось домовляється і, може, ось-ось домовляться. Але для тебе нічого не змінюється. Для тебе як були обстріли, окопи, штурми, ускладнена логістика, так і залишаються. І це продовжується фактично нескінченно».
Звісно, додає він, українські військові позитивно ставляться до миру, вони чекають можливості передихнути, але вірити у це важко, бо про мир вони читають лише у телеграм-каналах, тоді як повсякчас їх оточує війна.
На думку Фірсова, наразі ситуація з міжнародними переговорами щодо перемир’я виглядає як «муроводство» і намагання тягнути час, «щоб намацати наші слабкі сторони і захапати більше». Він упевнений: стратегічне завдання противника — окупувати залишок Торецька, Часового Яру, вийти на Костянтинівку, тому Росія й затягує перемовини в Саудівській Аравії.
«Поки одні люди з Росії приїжджають в Саудівську Аравію говорити про мир, інші люди в Росії “пилососять” в Таганрозі, Мурманську, Ростові абощо чергову партію поповнення «м'яса» для того, щоб штурмувати нас, продовжувати вибивати з позицій і робити дестабілізацію», — зауважив сержант.
На думку Єгора Фірсова, ставлення до дипломатичних перемовин дещо ідеалізована та перебільшене.
«Людям здається, що вони (переговори. — Ред.) відбуваються в якихось форматах діалогу, аргументів, дискусій, фактів. Скоріш за все, це не так. Дипломати приходять з картами, які їм принесли Збройні сили. Якщо позиції міцні — ми тримаємо оборону, подекуди наступаємо, навалюємо, противник зазнає значних втрат — дипломати можуть на рівних розмовляти.
Якщо фронт тріщить по швах, ми відступаємо (дякувати Богу, зараз фронт більш-менш стійкий), позиція у дипломатів буде квола. Тобто вона є віддзеркаленням ситуації на полі бою», — підкреслює екснардеп.
І в контексті цього він згадав перемовини в Мінську 2015 року, коли на фоні важкої ситуації в Дебальцевому Україні нав’язували невигідні умови. Теж саме відбувається й сьогодні, провів паралелі Фірсов: «Противник намагається намацати в нас слабкі позиції, щоб ми махнули рукою, втомлюючись від цього удушшя, й пішли на те, щоб прийняти непопулярні закони про скорочення армії, про денацифікацію, про повернення Медведчука, тільки тоді він припинить військові дії. А зараз це неможливо».
Країна буде, на жаль, продовжувати воювати, впевнений екснардеп, попри заяви Дональда Трампа. Та попри відчутну втому наших бійців.
«Скажу про особистий досвід. Майже три роки повномасштабної війни я в лавах Збройних сил. Декілька разів відчував, що все. От просто крах. Сил нуль. Пам'ятаю, декілька разів прям в різний період лежав і мені здавалося, що все. Я вмираю. Я не був поранений, у мене не текла кров. Але була контузія і таке безсилля, що тобі здається, все програно. Сил немає.
Але потім тиждень, другий, третій, і в тебе знову якась внутрішня енергійна реінкарнація. Втома лишається позаду, з’являється нова мотивація. Це, звичайно, не додає здоров'я. Десь резерви там гаснуть і так далі», — розповів свою історію сержант роти ударних БПЛА, припускаючи, що подібну історію має кожен боєць. Та з часом після поранень чи контузій людина знову адаптується до нових реалій, додає він.
«Такі кола адаптації у кожного підрозділу, у кожної бригади, у кожного особисто проходять і проходять. Скажу по своїй бригаді. У мене бригада ТРО. Донецьке ТРО. Нас коли поставили на першу лінію оборони, ми подумали, що, все. Не знаю, тижні, можливо, місяці, трошки протримаємось, нас жорстко, вибачайте, за сленг, розклепають, і на цьому все завершиться. Ми на першій лінії у Донецькій області на одному з гарячіших напрямків протримались понад два роки і тримаємось зараз.
Це до того, що внутрішні резерви є. Ми не вірили в себе, і в нас, в принципі, ніхто не вірив. Хіхікали, мовляв, ТрО — це переважно шахтарі, які з точки зору війни максимум лопати в руках тримали. А на війні вони також стають в пригоді», —каже військовий.
«Так само з дронами, — веде далі сержант. — Я коли починав історію з дронами, розповідав хлопцям в ТрО, які ми будемо круті. Вони на мене так дивились… Зараз ми один з найкращих взводів. Якщо б мені хтось сказав, що ми знищимо за весь час 620 одиниць легкої автомобільної техніки противника, я б ніколи не повірив. Одну б — ще так. Це щодо віри в себе. Але з точки зору дронової історії, відчуваю, що ми в зеніті зараз. Воно все поглиблюється — ТТХ-дрони, бомбери, камікадзе, розвідувальні дрони, і якість підрозділів дуже висока».
Не оминув увагою Єгор Фірсов і тіньовий військово-промисловий комплекс, що «є чи не у кожному прифронтовому селі».
«Він насправді нас і врятував. В кожній десятій хаті виробляється БК. Тому що більше 80 % цілій знищуються дронами, а боєкомплект має десь братися, його фактично ручками роблять, розпилюючи радянські боєприпаси, і кріплять», — додає він.
«Все це вселяє віру і надію, що ресурсів в нас ще досить багато. І я погоджуюсь, що ми можемо збільшити Збройні сили в значну кількість разів. Ми можемо покращити якісно організаційно Збройні сили», — вважає військовий.
Говорячи про червоні лінії у перемовинах з Росією, Єгор Фірсов вважає, що ними є все, чого від нас сьогодні вимагає противник.
«Нам викручують руки і хочуть, щоб ми прийняли низку законів і кроків для нас неприйнятних, тому що вони викривляють наше майбутнє. А я, наприклад, навіщо воюю? Якщо не за теперішнє, то хоча б за майбутнє, щоб трошки пожити в майбутньому. Хоча б не я, можливо, а мої діти, майбутнє покоління. Якщо мою країну змушують зменшувати Збройні сили, захищати російську мову, повертати Медведчука, я знаю, у що перетвориться ця держава. Апріорі для мене і для переважної більшості Збройних сил оці аспекти, які від нас вимагають, є неприйнятними», — відзначив військовий.
Насамкінець, він висловив переконання, що суспільству, попри заяви Трампа щодо швидкого закінчення війни, треба налаштуватися на марафон. «Велике питання, на якому ми зараз в кілометрі — на 22-му чи на 38-му, але те, що ще треба буде бігти, в цьому переконаний на 100%», — каже він.
«Не знаю, як ви, але якщо повернутися в перший день повномасштабної війни, якби мені хтось сказав, поплескавши по плечу: "Друже, йди без страху, без болю, роби свою справу, принаймні 7-го квітня ти зустрінешся з людьми і будеш обговорювати щось у 25-му році в Києві, отак спокійно, зі спокійним більш-менш небом", я б не повірив.
І для мене величезне натхнення і гордість, що ми маємо те, що зараз маємо, і це треба цінувати. Цю мить, цей день і завтрашній день також. І далі продовжувати боротьбу», — резюмував Єгор Фірсов.
Читайте цей матеріал українською.
Повний відео з панельної дискусії: