«Насправді, починаючи з листопада 2023 року, Росія на всі аудиторії — Росію, Україну, колективний Захід, Глобальний Південь — транслювала один-єдиний наратив. Півтора року вони досить активно говорили про те, що вони за мир, а Україна проти. Мовляв, під тиском Заходу вона не хоче миру. Переговори в Джидді між Україною і США дозволили зламати цей наратив, — каже Вадим Денисенко. — І росіяни достатньо довго, тижні два, думали, що ж їм сказати. А тоді з'явилася ця заява Путіна про те, що на територію України необхідно вводити тимчасове керівництво під егідою ООН, проводити вибори абощо. Пєсков уточнив Путіна: вони вважають, що українське військово-політичне керівництво не контролює армію, а армія не слухається військово-політичне керівництво; тут повний бардак, хаос».
Цей наратив Денисенко назвав невдалим — його не сприйняли ні Глобальний Південь, ні колективний Захід, ні тим більш Україна.
«Але кампанія запущена, значить, вона має працювати. І єдина аудиторія, на яку воно трошечки починає працювати, — це сама Російська Федерація. Тому що потрібно донести російському населенню, чому не буде миру.
Є багато причин, але Путін де-факто вийшов із переговорного процесу. На останньому Ер-Ріяді, це стало зрозуміло. Путін з психологічної точки зору загалі не збирається зупиняти війну. Він щиро вважає, що Київ за 3 дні 2.0 цього літа йому вдасться. Ми розуміємо, що це нереалістично, але тим не менш він живе в цій парадигмі. І вони починають накачувати російське суспільство, чому воно повинно змиритися з тим, що війна буде продовжуватися», — пояснює політолог.
За його словами, остання соціологія на території Росії (соціологічне дослідження «Росія напередодні переговорів. Соціально-політичні настрої росіян січень-лютий 2025», яке проводили спільно «Ділова столиця», Медіацентр Україна та соціологічна компанія «Нью-імідж груп». — Ред.) показала, що вперше 3/4 населення, а це 75 %, очікували мирних переговорів, очікували миру.
«Таких цифр не було ніколи. Вони хотіли б цього миру, але Путін оцим наративом пробує їм довести, що вони не можуть йти на мир, тому що тут «нацики», які не слухаються Зеленського. Відповідно треба воювати», — говорить Денисенко, зазначивши, що наратив цей лунатиме ще місяць-півтора мінімум.
Щодо участі України у переговорах довкола припинення війни, всі вони в першу чергу — про нашу суб’єктність, відзначив політолог. І про це слід пам’ятати, акцентує Вадим Денисенко, коли ми ставимо перед собою цілі, які напевне не можна виконати (наприклад, членство в НАТО), бо тоді траплятимуться ситуації на кшталт того, що відбулось в Овальному кабінеті.
«Формула миру для мене з першого дня війни була наступна: збереження суб'єктності, збереження максимальної кількості людей, максимальної кількості територій, обов'язковий вихід до Чорного моря. На мій погляд, це та формула, з якою ми повинні йти і до українського суспільства, і думати про те, як її максимально забезпечити на наших зовнішніх переговорах», — впевнений політолог.
Він відзначив три проблеми, які на сьогодні є в Україні:
-
Наші вимоги часто «відстають» від життя на пару місяців або років».
-
Вибираючи між суб'єктністю, територіями, людьми абощо і можливістю одномоментно показати дулю нашому візаві, ми — як суспільство — радіємо, коли показуємо цю дулю. «І це, в принципі, є одним із найбільших внутрішніх викликів в тому числі і для нашої внутрішньої єдності».
-
Величезна управлінська криза. І намагання вирішити управлінську кризу політичними методами, тільки посилюють її, вважає експерт.
«Під політичними методами я маю на увазі, що політика X або чиновника X змінити на чиновника Y. Так це не працює, тому що управлінська криза має зовсім інші причини і зовсім інші причинно-наслідкової зв'язки. Усе, що ми говоримо про мобілізацію, бусифікацію, корупцію — це все не причини. Це наслідки управлінської кризи, в якій ми живемо, — впевнений Денисенко. — І що б ми не говорили і не робили, без вирішення управлінської кризи реальними управлінськими методами, ми все більше заходитимемо у глухі кути».
На його думку, уся робота ТЦК сьогодні — це «величезні управлінські промахи».
«Є регіони, де багато у чому відбувається по суті терор цивільного населення. Коли чоловіки просто бояться виходити на вулицю і не тільки тому, що бояться йти в армію, але й тому, що були допущені величезні управлінські проблеми», — зауважив політолог.
Це при тому, додає він, що мотивація продовжувати війну є, і вона достатньо велика. Хоча українське суспільство дуже хотіло б, щоб завтра настав хоча б якийсь мир. 30-35 % українців готові воювати до останнього і 70 % дуже хотіли б миру, але не на будь-яких умовах, навів цифри Вадим Денисенко.
Читайте цей матеріал англійською.
Дивіться також відеозапис з дискусійної панелі: