Зараз ви думаєте, що мова про російську пропаганду. Ні. Така офіційна позиція урядовців в Україні. Тепер, думаєте що це - першоквітневий дурний жарт? Знову, нажаль, ні.
Це - наша сувора реальність. Нас, маріупольців. Нас, сотень тисяч українців, що втратили все, та назавжди будуть нести цей біль з покоління в покоління.
Але, про що мова. Маріупольчанка пані Наталя Ю., яка дивом вижила після вибуху, отримала важкі поранення, залишилась без ока, має значні пошкодження рук та інші проблеми зі здоров’ям, намагалась отримати статус особи з інвалідністю внаслідок війни. Абсолютно, на підставі українського законодавства. Проте, отримала від міжвідомчої комісії з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоровʼя, одержаних від вибухових предметів на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у звʼязку з військовою агресією Російської Федерації проти України (вибачте за таку довгу назву - але така вона) відповідь. Просту і однозначну - вона немає права на статус особи з інвалідністю внаслідок війни, тому що з 5 березня 2022 року в Маріуполі війни не було. Отаке.
Той самий момент, коли пишеш, а руки тремтять від люті. Тобто не було? Тобто Держава Україна вважає, що в Маріуполі дійсно не було 50 тисяч загиблих внаслідок російської агресії. Що 16 березня росіяни не скидали бомбу на Драмтеатр, а він якось сам вибухнув. “Побутова травма” не інакше.
Тепер не дивно, чому Буча має меморіал щодо своїх загиблих, а маріупольці навіть не мають офіційної згоди про власну жертву. Жертву, яку цивільні принесли разом з військовими аби врятувати Україну в перші місяці війни. Або, можливо, це просто нас та наше місто принесли в жертву з огляду на таке ставлення?
Це настільки ганебний та показовий випадок, який не окремо щось підкреслює. Він просто логічно завершує картину ставлення до нас, маріупольців та в цілому до всіх внутрішніх біженців від держави. Держави, яка не звільнила та не засудила до покарання жодного прокурора, що за хабар та вплив отримав статус інвалідності, проте спокійно відмовляє цивільним людям в їх законному праві, просто стираючи їх (нас) з історії України. Остаточно та безповоротно, чого ми - не дозволимо. І будемо боротись стільки скільки буде потрібно.