Мріяти – одна справа, а реалізовувати конкретний план – зовсім інша. Ми, коли уявляємо бажане, воно здається легшим за повітря. Зазвичай ми не думаємо, з якими складнощами доведеться стикнутися, коли дійде до справи. Тож відступаємо, як тільки реальність з усіма її викликами бере гору над очікуваннями.
Інша річ, коли ми бажаємо таких, здавалося би, простих речей (типу відіспатися), що вони губляться серед інших справ, які на їхньому фоні виглядають важливішими. На кшталт, «підхопити» (а чом би й ні) робочий проєкт і засидітися до пізньої ночі, чи просто допомогти комусь, а не собі.
Буває й таке, що нас настільки засмоктує рутина, що нема коли й голову підняти. Рутина підступна – вона заколисує, дає відчуття впорядкованості. Але в ній немає місця для нового. Виходить, копирсаємося у дрібницях, – до важливого ні мізки, ні руки не доходять, а горизонт звужується до дверного вічка.
Нас навчили, що робити важливе для себе не так уже й важливо. Інші люди, інші справи, всі чогось від нас чекають. Діти, батьки, партнери потребують нашої уваги. Але як тоді балансувати свої потреби з потребами інших?
Уявіть, що ви спортивний комітет та присуджуєте нагороди. Хто отримає золото? Ви, яка допомогла собі дихати на повні груди, або ви, яка жертвує заради когось?
Усміхніться й розслабтеся – з відповіддю можуть бути варіанти.
Нам важливо бути видимими, щоб нас помічали. Шана успіхів та повага від інших справді впливають на нашу оцінку себе. На певних етапах нашого становлення це навіть допомагає намацати, ким ми є – для себе, для інших, для світу.
Але не тільки це.
Наше задоволення собою й світом рівною мірою залежить від того, чи робимо ми щось важливе, залишаючись у контакті з власними цінностями. Тобто — чи є наші дії значущими не лише для оточення, а й для нас самих. Чи дозволяємо ми собі бути справжніми у стосунках з близькими, колегами, справі, яку робимо. І чи ми нарешті на «ти» з тим, що нас по-справжньому цікавить.
Хочу одразу застерегти, «важливе» у когось може дорівнювати «грандіозне», «величне», штибу Колізею в Римі. Але не так це працює. Грандіозне починається з маленького кроку. Віддаймо належне, Колізей починався не з величної арени, а з першої закладеної цеглини.
А згадайте дитинство – ніхто з нас не побіг, декілька разів не впавши.
Просто підняти голову, звернути на себе увагу – як для першого кроку – ідеально. Сісти, виписати свої бажання від простого до більш кропіткого: зліпити глечик, підкачати м’язи, піти на розмовний клуб, знайти нову роботу, вибратись у відпустку, написати книжку, змінити професію. Якою ви себе бачите у різних сферах свого життя?
А далі перейти до визначення кроків з яких складається ваша мрія.
Буквально уявляємо сходи й крокуємо ними вперед. Раджу обов’язково приділити увагу перепонам. Розуміння складнощів, які можуть зустрітись, додає правдивості й багато говорить про нас самих. При цьому варто враховувати як власний спротив, так і бунт оточуючих (їм доведеться міняти оптику, прилаштовуватися до вас «нової». А хто сказав (крім вихователів у дитсадку), що ми маємо бути зручними.
Ну, а далі зовсім просто: який крок ви зробите першим?
Без дій – ніяк.
Зрештою, хіба у нас в запасі є ще одне життя?