Які перепони відділяють нас від «кращих версій себе? (заразом наводжу ідеї, як можна допомогти собі їх здолати).
1. Бар’єр старту
Ось ви склали свій список корисних починань на наступний рік, але все ніяк не розпочнете. То те, то се трапляється, час минає, а справа – ані руш. Немає моменту старту, початок весь час відкладається.
Якщо впізнали себе, то використовуйте так звані «точки перелому» – дати, події, що психологічно відділяють «стару мене» від «нової мене»:
- новий рік, день народження, понеділок, перше число місяця;
- початок навчального року/нового проєкту/переїзд/нова робота.
Прив’язуйте свій старт до найближчої дати – і вперед!
Лише варто одразу розуміти обмеження: «точка перелому» дає лише стартовий поштовх, не гарантує, що нова дія вкорениться і перетвориться на звичку – для цього потрібні і інші налаштування (але про це піде далі).
2. Імпульсивність (прагнення миттєвого задоволення)
Ми хочемо того, що приємно зараз, і уникаємо всього, що дає вигоду в майбутньому, але неприємне в моменті (спортзал, паперова робота, вивчення мов). І швидко кидаємо через зашкалюючий дискомфорт.
Завадити цьому можна, якщо зробити корисне ще й цікавим.
Коли я бігаю, а роблю я це щодня, щоб розбавити одноманітність маршруту, слухаю різноманітні подкасти чи аудіокнижки. Так, мій мозок, крім фізичних, чекає і на інтелектуальні подорожі сюжетами розповідей чи книжок. Одна моя клієнтка, якій складно давався тренажерна зала, натомість записалась на зумбу, яка припала їй до смаку. Комусь, хто відтягує і не любить прибирання, підійде створити плейлист з «гарячою» музикою аби підігріти марудну рутину.
Коли ми додаємо цікаві для нас справи до корисних, але неприємних, ми змінюємо налаштування в мозку, щоб він не відторгав незвичні справи, вчився толерувати дискомфорт.
Дослідження довели: люди, які слухали аудіокнижки тільки у спортзалі, ходили туди на 56% частіше. Хіба це не промовисто звучить?
3. Прокрастинація (зволікання, відкладання на завтра)
Це про наше «зроблю потім» щодо важливих завдань, бо вони зараз здаються неприємними чи занадто складними. Причини зволікання можуть бути різні і їх точно варто роздивитись зі спеціалістом. Інколи – це невміння організувати робочий процес і, через це, ми весь час відволікаємось, втрачаючи увагу, а інколи – це наші страхи змінюватись.
Якщо ви помічаєте за собою подібні історії, можна спробувати славнозвісний метод «прянику і батогу». Де пряником будуть доєднання приємних активностей, які описала вище, а батогом – негативні наслідки за невиконання, які ми собі самі встановлюємо. Єдине, з батогом головне «не переборщити» і не поринути до самобичування. Я радше про м’яке створення умов, де виконати обіцянку буде простіше, ніж зірватися.
Одна моя клієнтка, яка заприсяглась писати не менше трьох годин на день, коли не виконувала обіцяне, сплачувала чоловіку штраф 1000 гривень за пропуск. Сума невелика, але чим довше прокрастинувала, тим болючішими ставали наслідки.
Інший варіант – домовитись зі значущою людиною аби нас перепитували про результат. Сором у разі провалу стає тим самим покаранням.
Також, якщо ви початківець, то краще адаптуватись допоможе групова робота: книжкові клуби, спортивні марафони, письменницькі програми, школи вивчення мов. Де ми системно вимушені виконувати завдання, бо по-перше, сплатили за це кошти, а друге, наш сором пришпорює нас дотримуватись своїх обіцянок.
Так, ми робимо прокрастинацію дорожчою і менш зручною.
4. Забудькуватість
Поки нове не перетвориться у звичайну справу, вписану в наше повсякдення, обіцянки «я точно завтра…» – щиро важливі в моменті, губляться в потоці дня. Ми не провалюємо ціль через байдужість – просто забуваємо.
Звісно, небо не впаде на землю, якщо я пропущу ранкову медитацію, але це не допоможе мені зробити цю справу щоденною звичкою.
А щоб допомогти бажане втілити в життя: (1) варто зробити як у пілотів чи хірургів, протоколи дій – визначити послідовність: що за чим; (2) визначити «коли» і «де» я роблю нову справу; (3) поставити нагадування: кросівки для бігу на видному місці, щоденні нагадування в календар, завантажити програму, яка буде організовувати процес.
Важливо пам’ятати, не відсутність волі всьому виною, звикання до нового – це процес, який треба налаштувати. Немає сенсу дорікати собі: «зі мною щось не так», «я просто слабка» чи «у мене немає сили волі». Сподіваюсь, маленькі «ігри розуму», як я описала вище, зможуть вам допомогти.
А щоб підтримати себе, запитайте у батьків чи ви побігли одразу або вони підтримували вас на початках аби не забились. Тепер наш час подбати про себе і зорганізуватись, щоб все вийшло.
Ну і за традицією, раптом Вам ніхто не казав ще сьогодні, у Вас неодмінно вийде!