Малювати вона почала у 69 років — «просто спробувати». Розмалювала одну стінку хати, перетворивши її на ілюстрацію флори й фауни Херсонського краю. З часом закрутилося так, що майже всі гроші стали йти на фарби (прості емалеві, якими фарбують підлогу). Дуже переймалася пані Поліна: як же так, не вміє вона малювати, а зрештою заквітчала хату трояндами, волошками та нарцисами від підлоги до даху. А на понівечений паркан довкола будинку прилетіли й більше не відлітали білосніжні голуби.
Про неї дізналися випадково. Хтось десь повз проїжджав, виклав фото — і потягнулися люди милуватися її творіннями. Так справа дійшла й до вистави про неї.
Вийшла я після спектаклю — й слів не підберу описати. Таке воно якесь справжнє. Наче мілководдя війни лишається позаду, а я пливу й пливу глибокими водами доброти.
А вона казала про себе так: як сумно стане, так і руки самі тягнуться до моїх фарб та пензлів.
Пані Поліна не помилялась.
Вирішила я згадати її досвід зовсім не дарма. Інтуїція її не підвела: горювання від втрат поступалося її натхненню. Сьогодні досить добре описано в дослідженнях про вплив творчості на наш мозок і нервову систему.
А в чому ж секрет?
Письмо й малювання – перевірені інструменти саморегуляції.
Дослідження Дж. Пеннебейкера показують: 15–20 хвилин експресивного письма кілька днів поспіль зменшують скарги на болі в тілі та кількість візитів до лікарів, покращують імунні показники. Через письмо наш мозок отримує можливість структурувати травматичний досвід замість безкінечно його “жувати”.
Іншими словами, «виписати, щоб полегшало» має під собою дуже конкретну фізіологічну логіку.
Артдіяльність – прямо впливає на біологію стресу.
Дослідження Kaimal et al. (Art Therapy Journal) показало: 45 хвилин вільного малювання чи роботи з матеріалами знижують рівень кортизолу у переважної більшості учасників. Це відбувається незалежно від “таланту” чи художньої освіти. Через активацію сенсомоторних зон, лімбічної системи та парасимпатичної нервової системи творчість працює як фізіологічне гальмо для стресу. Ми посилаємо тілу сигнал: «можна видихнути».
Творчість змінює мозок на рівні нейромереж, пов’язаних із креативністю та стійкістю.
Дослідження показують, що творчі дії (малювання, візуальне конструювання, творче письмо) одночасно активують образність та уяву, а також планування й самоконтроль. Регулярна творчість посилює зв’язки між цими мережами, а це ті самі “м’язи”, якими ми користуємося, коли шукаємо вихід із кризи, переосмислюємо досвід і витримуємо невизначеність.
По суті, ми тренуємо ту частину себе, яка здатна не тільки виживати, а й знаходити сенс і нові рішення у складних обставинах.
І наостанок: досвід Поліни Райко доводить, що творчість не потребує професійної освіти чи дорогих матеріалів. Доступ до творчості дає не талант, а наш вибір, вибір заради себе.