У 1990-х роках вирішальну роль у становленні демократії та формуванні пострадянської економіки України відіграли суспільні лідери. Визначальною їхня роль буде й у створенні післявоєнного суспільства. Йдеться про людей, які сьогодні працюють у публічному секторі, в уряді та органах виконавчої влади, а до повномасштабного вторгнення були підприємцями, громадськими діячами, керівниками асоціацій, мерами міст чи очільниками громад. Частина з них нині служить у Збройних силах.
Досвід щоденного розв’язання надскладних завдань у війні сформував особливий тип управлінців — загартованих реальністю, без ілюзій, із чітким баченням і розумінням потреб країни в критичний момент. Коли держава перейде до відбудови, цей потенціал проявиться повною мірою.
Саме тому перші місяці після завершення війни є унікальним періодом: суспільство матиме накопичений досвід, знання й внутрішню зрілість. Важливо не втратити цей момент і дати цим людям можливість реалізувати свій потенціал. Показовим є приклад Великої Британії після Другої світової війни: воєнний уряд поступився місцем мирному, і саме в перші п’ять повоєнних років були закладені інституції, які визначили розвиток країни на десятиліття. Подібні процеси відбувалися й в інших європейських державах та у США.
Які уроки повоєнного відновлення варто вивчити Україні
Готуючись до відбудови, українцям важливо мислити в ширшому, міжнародному контексті, вивчати досвід інших країн і лідерів та адаптувати його до власних реалій. Важливу роль у цьому відіграють університети й освітні центри, які допомагають формувати людський капітал через освіту, рефлексію та розвиток управлінських навичок.
Із цією метою команда London School of Economics and Political Science (LSE) разом з українською організацією Education for Victory започаткувала програму «Освіта для перемоги», де ми навчаємо українських управлінців, військових, лідерів громадянського суспільства та представників місцевої влади.
Показовим прикладом, який ми часто обговорюємо зі студентами, є Південна Корея. Після Корейської війни 1950-х років країна, що зазнала майже повного спустошення, за кілька десятиліть трансформувалась у сучасну індустріальну державу з розвиненим громадянським суспільством, впливовими профспілками та потужним бізнес-сектором.
Попри відмінності між корейським і українським контекстами, їх поєднує ставка на освічене суспільство, наявність стратегічного бачення та розуміння того, що відбудова — це не лише відновлення матеріальної інфраструктури, а й формування ефективної архітектури державного управління. Вирішальними стали також принципи врядування: технократична експертиза, залучена до ухвалення рішень, і прагматичний, орієнтований на результат підхід.
Південна Корея з самого початку розглядала себе як частину глобальної економіки. Орієнтація на експорт і свідома інтеграція в міжнародні ланцюги постачання стали основою її стратегії зростання. Вчасне розпізнання технологічних трендів дозволило країні створити глобальні корпорації на кшталт Samsung у сфері мобільних технологій і закріпитися на світовому автомобільному ринку з брендами Hyundai та Kia.
Ще один важливий приклад — Хорватія, для якої стратегічним «якорем» стала європейська інтеграція. Європейський Союз напрацював структурований набір інструментів, що допомагають країнам-кандидатам оновлювати управлінські процеси, узгоджувати роботу промисловості та державного сектору, політику закупівель і інші сфери зі стандартами ЄС. Залучення зовнішніх інвестицій і активізація діаспори, яка принесла нові знання та управлінські практики, сприяли формуванню в Хорватії розвиненої освітньої системи, соціальних сервісів і зростанню загального рівня добробуту.
Яким має бути зріле повоєнне лідерство
Щоб бути ефективним у післявоєнному відновленні, суспільний лідер насамперед має вміти чути. Саме здатність слухати й розуміти різні групи в суспільстві дає можливість комунікувати так, щоб здобувати підтримку й об’єднувати людей навколо спільних рішень.
Друга важлива риса — глибина досвіду та вміння з ним працювати. Рішення народжуються з поєднання власних і запозичених знань, з уміння осмислювати попередній досвід, інтерпретувати його та застосовувати до нових, складніших викликів.
Третя необхідна компетенція — навичка розв’язання проблем, що передбачає глибоку діагностику, системне мислення й координацію зусиль з іншими. Післявоєнні завдання за своєю природою є міжінституційними й кроссекторальними, охоплюють рівень громад, регіонів і центральної влади, тому ухвалювати рішення в ізоляції означає не бачити повної картини та не враховувати наслідків. Саме тому критично важливими стають спільні, узгоджені дії.
На розвитку цих компетенцій і зосереджена програма «Освіта для перемоги». Важливість освіти для суспільних лідерів усвідомлює не тільки держава, але і великий бізнес, який працює в Україні зараз і планує залишатися після війни. Цього року програму підтримує міжнародна група CRH. Лідери компанії переконані, що для відбудови України необхідні спільні сильні інституції та якісна освіта.
Водночас важливо не відкидати те, що вже довело свою цінність. У звичках і моделях, сформованих раніше, є риси, які стали джерелом стійкості: те, що інколи сприймається як упертість, у критичні моменти може виявитися формою опору й витривалості. Завдання лідера — вміти це розпізнати, спрямувати в розвиток, пояснювати, переконувати й вести вперед.
Спілкуючись із випускниками, я бачу, що найстійкішим результатом стають нові контакти та новий спосіб мислення. Вони починають інакше дивитися на свою роботу, усвідомлювати потребу взаємодії між відомствами, між центром і регіонами, розуміти наслідки рішень на різних рівнях. А коли змінюється спосіб, у який люди мислять і взаємодіють, змінюється і сама країна.