Урядам країн Європи стає дедалі важче виділяти кошти Україні. Війна США та Ізраїлю проти Ірану спричинила ріст цін на енергоносії, що сильно б’є по економіках країн ЄС. На цьому тлі продовжує зростати популярність ультраправих партій, які переважно виступають за припинення допомоги Україні.
В 2027 році відбудуться вибори президента Франції, на яких найбільші шанси на перемогу має кандидат від ультраправої партії «Національне об'єднання» Жордан Барделла. У Великій Британії та Німеччині наступні загальні вибори заплановані на 2029 рік, однак прем'єр-міністр Кір Стармер та канцлер Фрідріх Мерц значно втратили популярність.
Критики допомоги Україні отримують додаткові аргументи на свою користь на тлі корупційних скандалів в Україні. Імідж нашої країни як надзвичайно корумпованої вже давно сформований у дискурсі країн Заходу, тому нові історії про масштабу корупцію лягать у підготовлений ґрунт і це може коштувати Україні дуже дорого.
Корупційний шлейф оточення Зеленського також може використати адміністрація Трампа для тиску на Україну. Згідно звіту до Конгресу США, представники Мінʼюсту США та ФБР співпрацюють з детективами НАБУ у межах розслідувань, пов’язаних із корупцією в “Енергоатомі”. В листопаді 2025 року в Києві розпочав роботу представник ФБР, який відповідає за координацію взаємодії з НАБУ. Тож Білий дім щонайменше проінформований про етапи слідства, і здатен підбирати моменти для одночасного тиску.
Цього разу відбувся одночасний інформаційний удар у вигляді інтерв'ю ексречниці президента Юлії Мендель американському блогеру Такеру Карсону. Мендель чітко озвучила ключові російські меседжі: “Зеленський — головна перешкода для миру”, “підтримати Україну — означає примусити її до підписання угоди”, “Зеленський — диктатор та наркоман, заробляє на війні, розкрадає допомогу”, “Україна повинна віддати Донбас” та інші.
Аудиторія Такера Карсона — конспірологи, антивакцинатори, крайні праві, прихильники теорій змов і російських наративів, тож навряд чи це інтерв'ю змусить її не любити Україну ще більше.
Тверезомисляча американська аудиторія, як зрештою і більшість українського суспільства з цього інтерв'ю лише посміялася. Американські авторитетні ЗМІ обійшли його стороною. Написали про нього лише ряд видань “жовтої преси” та традиційна російська мережа “іноземних” сайтів.
Натомість “Міндічгейт”, в якому “засвітилося” близьке оточення Володимира Зеленського — Тимур Міндіч, Олексій Чернишов, Андрій Єрмак та Сергій Шефір — може нашкодити значно більше. Із кожним корупційним скандалом Україні дедалі важче комунікувати із своїми партнерами з позиції морального лідерства та захисту цінностей демократії.
“Міндічгейт” також сильно вдарив по довірі й українського суспільства до чинної влади загалом та президента зокрема. Післ вкрай складної зими складно спокійно сприймати інформацію про те, що понад 100 мільйонів доларів було вкрадено на енергетиці та відмито через офіси, пов'язані зі зрадником, сенатором Ради Федерації РФ Андрієм Деркачем.
Ще раз — під час страшної війни українські високопосадовці з оточення президента привласнили щонаменше 100 мільйонів доларів, а потім на цих же схемах заробили ще й зрадники держави. І поки суспільство не відчуло, що винних покарають. Так, у відставку відправили голову Офісу Президента Андрія Єрмака та міністрів Германа Галущенка і Світлану Гринчук. Однак Міндіч та Шефір втекли за кордон, суди над Чернишовим та Єрмаком лише починаються і не факт, що вони закінчаться реальними вироками. Єрмак щонайменше донедавна зберігав вплив на процеси в Офісі Президента, в тому числі через своїх призначенців. Шефір же за кордоном проводить час на матчах Шахтаря разом із олігархом Рінатом Ахметовим.
Вкрадені кошти пішли зокрема на будівництво котеджного містечка в Козині під назвою “Династія”. Чотири приватні резиденції площею приблизно тисячу квадратних метрів кожна і спільний будинок зі спа-зоною, басейном та спортзалом на земельному майданчику площею вісім гектарів.
В цих маєтках, як стверджує журналіст “Української правди” Михайло Ткач, мали жити близькі друзі — Володимир Зеленський, Андрій Єрмак, Тимур Міндіч та Олексій Чернишов. За даними НАБУ і САП, в період 2021-2025 років учасники схеми відмили 460 мільйонів гривень для будівництва “Династії”.
За останні місяці українське суспільство наочно пересвідчилося, що країною всі ці складні роки керували доволі таки дріб’язкові ділки. До того ж не надто розумні, судячи з кількості компрометуючих матеріалів, що потрапили до рук НАБУ. Вони хрестили одне одному дітей в УПЦ МП, ходили до ворожок та вірили у власну обраність.
Отож, із “Династією” не склалося, проте рівень розчарування та недовіри до керівництва держави зростає. Протестного “вибуху” в умовах війни, та й суттєвої зміни позиції суспільства щодо поступок Росії, зрозуміло, не буде, проте, вочевидь, зростає апатія та зневіра. І ситуацію немождиво виправити пафосними жестами чи інформаційними кампаніями.
Необхідне системне оздоровлення влади — не косметичні перестановки, які відбулося в кінці 2025 року, а справжні зміни. Очевидно, в умовах війни не може йтись про електоральне перезавантаження та заміну парламенту чи Верховного Головнокомандуючого, однак цілком реально очистити виконавчу владу — Кабінет міністрів, Офіс Президента та ряд інших інституцій від “ефективних менеджерів”, що негативно впливають на довіру суспільства до влади.
Попри безліч скандалів все ще зберігають свої посади фігурант розслідування НАБУ та секретар РНБО Рустем Умєров, який до того ж є важливою фігурою у процесі мирних перемовин, віце-прем’єр-міністр з відновлення України Олексій Кулеба та заступник керівника Офісу президента Віктор Микита, відповідальні за роботу з регіонами, і здається вже вічний Олег Татаров.
Поки готовності до оздоровлення влади не спостерігається, навпаки — на фоні чергового етапу “Міндічгейту” Кабінет міністрів не включив у проєкт закону про Антикорупційну стратегію України на 2026-2030 роки реформу призначення генерального прокурора, та незалежний конкурс для обрання керівника Державного бюро розслідувань. До того ж уряд виключив із тексту стратегії надання Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі можливості здійснювати процесуальні дії без погодження з генеральним прокурором.
Окрім негативного впливу на антикорупційну систему, таким рішенням уряд підриває процес євроінтеграції, нехтуючи проміжними бенчмарками для перемовин про вступ України до ЄС. Ряд лідерів країн ЄС за останні місяці вкотре нагадували, що інтеграція у ЄС вимагає відповідності низці критеріїв, зокрема у сфері верховенства права та боротьби з корупцією.
Серед мільйонів українців, що захищають державу на фронті, або роблять все можливе для її стійкості в тилу точно знайдуться гідні та професійні люди, здатні до державного управління. Необхідно лише прибрати бар'єри, зокрема інститут довічних ПЕПів, пролобійований професійними антикорупціонерами, через який чимало професіоналів відмовляються йти на держслужбу.
І, звісно ж, необхідно збільшити офіційні зарплати в органах державної влади. Значна частина коштів із корупційних схем йде на доплати в конвертах по всій владній вертикалі. Через популістські відмови попередньої та чинної влади збільшувати зарплати чиновникам, на державну службу відмовляються йти люди, які хочуть гідної оплати праці без участі в корупційних схемах.
І варто також стежити, аби не відновилися “конверти” депутатам від олігархів. Адже саме через масову купівлю голосів депутатів “Слуги Народу” Ахметовим, Коломойським та іншими на початку чинної каденції парламенту, й з’явилася практика “доплат” депутатам з більшості.
Зараз монобільшості фактично не існує, “Слуга Народу” сама по собі заледве дає 150-160 голосів на ключових голосуваннях. Така ситуація виникла після невдалої спроби ОП взяти під контроль НАБУ та САП, в якій крайніми зробили депутатів, та отримання підозри щодо видачі виплат у конвертах Юрієм Кісєлем та ще чотирма депутатами.
Тепер голосування рятують за рахунок підтримки олігархічних груп “Довіри” Андрія Веревського і “За майбутнє” Ігоря Палиці, та нардепів з орбіти олігархів Сергія Льовочкіна, Дмитра Фірташа, і Вадима Столара з проросійських “ПЗЖМ” і “Відновлення України”.
“Міндічгейт” послаблює країну зсередини та підриває внутрішню і зовнішню легітимність влади. Президент пожинає плоди помилкових кадрових рішень. В Зеленського є вибір — перезавантажити систему управління, та увійти в історію як український Черчилль, що зберіг країну у найскладніший час, або сподіватися що “все якось минеться”.
Сили Оборони стійко тримають лінію фронту та завдають болісних ударів по тилу противника. Проте Кремль перегруповує війська для нових наступальних операцій.
Завдяки мільйонам гідних людей на фронті та в тилу Україна може не програти Росії навіть без перезавантаження системи управління. Однак це буде складніше та вартуватиме ще більше життів. І якщо Україна все ж здобуде мир на прийнятних умовах, попри “Династію” з “Алі Бабою” та рештою розбійників винуватців додаткових жертв війни українці не пробачать.