СІЧЕНЬ
«Співай, Лоло, співай», Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка.
Легке, веселе, підходить для тих, хто в театрах буває рідко і вбачає в них, перш за все, розважальну функцію.
ЛЮТИЙ
1. Розпочався з балету «Леся» в МЦКМ. Ми роззнайомилися з Наталією Мацак. Ви хоча б раз маєте побачити її вживу!), а з Сергієм Устенком («Карпатська джерельна») деталізували наш новий проект CultHub. В рамках якого, до речі, пізніше вийшла цікавезна розмова з Наталією.
2. «Тускульські бесіди», Поділ.
Маст!!! Діалоги про природу влади дуже відгукуються. І хоча формально то про Древній Рим, диктатуру, заколоти, воно дуже сучасне. Що ще раз свідчить: за тисячоліття природа страстей людських не змінюється. Зовнішні форми – від одягу до архітектури – так, внутрішні пориви – ні.
3. «Син», Лівий берег.
Вистава сильна, але важка. Особливо для тих, у кого підлітки і наступний шлюб. Наша редакторка відділу «Культура» Ксенія Білаш каже, що там ще є вистава «Батько», і вони одна одну вигідно взаємодоповнюють.
4. «Місто» за Підмогильним, ТЮГ.
Маст!!!!!!!! Дуже! І дорослим, і підліткам, всім. І хай вас не лякає хронометраж.
5. Silence for silence гурту «Шмальгаузен», ДК «Україна». Ну, ні фіга ж собі! Такі молоді хлопці і такий Беккет!
6. Історія про Людмилу Черняхівську-Старівську в КНУ імені Гетьмана.
Не зовсім постановка-постановка, скоріше, таке театралізовано дійство, але мені було цікаво. Повернувшись додому, замовила і потім прочитала весь її доробок.
7. Концерт великої Люди Монастирської в Оперному у Анатолія Соловʼяненка і Петра Чуприни.
Ну, тут пояснювати нічого не треба, просто “Вау!”, як і завжди. Монастирська - жива легенда, провідна солістка Національної опери України, Народна артистка України, вже давно працює на кращих сценах світу, але завжди повертається додому.
8. «Сойчине крило» за Іваном Франком by Слава Жила.
Чесно: йшла без особливих очікувань, але мені сподобалось. Обов'язково повторю ще – за нагоди.
9. «Макбет» by Іван Уривський у Франка.
Обов'язково! Це надсильна робота. За рік бачила чи двічі, чи тричі – різний склад. Для мене оце (не) бажання – піти знов – показник). Втім, що для мене з сучасних його робіт важливіше – «Макбет» чи «Марія Стюарт» – досі не можу визначитися.
@lb.ua Пророцтво відьом. "Макбет" Івана Уривського #Уривський #ТеатрФранка #Макбет #прем'єра #Шекспір #театр #конотопськавідьма ♬ Beat Automotivo Tan Tan Tan Viral - WZ Beat
БЕРЕЗЕНЬ
1. «Процес», Поділ, by Давид Петросян
Кафку я терпіти не можу. З юності. А після майже півтора року в Празі, у мене на нього просто алергія. Тож на виставу потрапила випадково. Але ЯК мені сподобалось. Особливо гра Ольги Голдис, за яку вона потім зібрала всі можливі премії. За якийсь час ходила ще. І щиро раджу вам.
2. Святковий концерт ансамблю Вірського в ПК «Україна».
Коли Сергій Перман щось робить, у нього виходить ДІЙСТВО. Інакше не скажеш.
3. «Футбол судного дня» в театрі «Сузір’я».
Тільки Катя Степанкова могла подібне поставити – доросле й непросте. Мач лав.
4. Концерт гурту «Шмальгаузен» там же – в ПК «Україна».
Коментар аналогічний позаминулому – з тієї ж причини.
@lb.ua Концерт Schmalgauzen Владислав Михальчук вийшов до залу #сцена #schmalgauzen #лаванда #кровівино #музика #пісня #музикаукраїнською #шмальгаузен #владиславмихальчук #глядачі ♬ оригінальний звук - 🔹Лівий берег - LB.ua🔹
5. «Візит» у Франка.
Чула різні відгуки, але мені подобається, бо я захоплююсь талантом Наталі Сумської. Була вже вдруге. І ще точно піду за нагоди.
6. «Місяць», Тамара Трунова в Опереті. Завжди вражала її багатогранність і внутрішня енергія!
@lb.ua "Місяць. Прем’єра" – ефектна опера на музику й лібрето Карла Орфа та за сюжетом одного з творів видатних казкарів братів Грімм. Режисер-постановник – провідна українська театральна режисерка Тамара Трунова. Постановку здійснено на сцені Київського національного академічного театру оперети. #опера #спектакль #вистава #театр #сцена #музика #творчість #місяць #оперета #трунова ♬ оригінальний звук - 🔹Лівий берег - LB.ua🔹
КВІТЕНЬ
1. «Невеличка драма» за Валеріаном Підмогильним у Франка.
Загалом мені сподобалось, але ми були на прем’єрі і мені здалось, що вистава не зовсім «зіграна» (ну, логічно, перший показ), тож точно дам ще один шанс і піду на другий склад – просто щоб порівняти, бо Підмогильний – любов моя.
2. «Трамвай бажання» в Лесі.
Не сподобалось, сорі. Як на мене – аж занадто прямолінійно все. І затягнуто. Але, повторюсь, це – моя оптика тільки.
3. «Як стихне шуру-буря зла», Театр на Подолі.
Це – одне з НАЙСИЛЬНІШИХ театральних вражень року. НАЙСИЛЬНІШИХ. Не буду спойлерити, про сюжет можна почитати та й відгуки теж. Але мене особисто ця вистава винесла. Вона от зовсім непроста – плакали всі, навіть дорослі чоловіки, однак, Боже, як же круто, що такі вистави є! І вражає, що ТАК розказати історію театру Леся Курбаса, передати жахи українських 20-х, зміг американський режисер Річард Нельсон – людина з іншого культурного простору. «Тускульські бесіди» – також він, до речі)
4. «Сірано де Бержерак» в Лесі. Гастрольна вистава львівського театру Заньковецької.
Загалом ок, але я була сильно втомлена, сиділа в першому ряду (в Лесі так робити не треба) і це завадило скласти цілісне враження.
5. «Мортурі Салютанті» за Стефаником, мала сцена Франка.
Мільйон разів так! Юлю, дякую за наводку. Я навіть уявити не могла, що надважкого Стефаника можна показати в такий спосіб і при цьому максимально близько до тексту.
6. Знов «Макбет», але цього разу в Оперному.
Співала Монастирська, тому тут все очевидно. Як на мене, сама п’єса – більше про неї, ніж про нього і Монастирська дуже тонко це передає.
7. «Король Лір» на Лівому. Я була вражена! Дуже хочу ще! Дуже!
8. А я знов ходила на «Місяць» в Оперету. Ну бо що, як воно його так і перфектне і хочеться ще?
ТРАВЕНЬ
1. «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести по Слобожанській Швейцарії», яку режисер харківського театру «Нафта» Артем Вусик привіз у столицю до Малого драматичного.
Пункт перший: вистава потрясна. Вона дууууууже особлива, яскрава, її не можна ні з чим порівняти. Глядач – повноцінний учасник процесу і це вау.
Пункт другий: я дууууже хочу і планую спеціально поїхати до Харкова, щоб подивитися більше вистав «Нафти». Я багато про них чула і мені це надцікаво (тим більше, в Харкові ще мільйон всяких принад і справ).
Третє: я люблю Малий драматичний, ну бо в це фантастичне приміщення неможливо не закохатися з першого погляду (погугліть і почитайте історію). Плюс, це через два двори від мене. Але. Але якщо ви, як і я, страждаєте періодично від задухи, то краще обирати такий час, коли на вулиці свіжо. Бо зала маленька, повітря не завжди (таким як я) вистачає. З цієї причини вже позаминулого року ми там не додивилися «Холодну мʼяту» — мені просто стало погано, вимушені були йти. Вони супер-класні, треба просто час грамотно обирати.
2. «Сто тисяч» на Подолі. Стара добра класика і мій улюблений Богдан Бенюк. Раз, мабуть, четвертий.
3. А знаєте чому? Бо я насправді думала, що знов йду на «Процес» за Кафкою, але він був на наступний день. Однак, я така потомлена і замахана, що переплутала, ну, не повертатися ж вже додому). Ще й квиток залишався один-одненький). Так замість одного дня концентрованого театрального задоволення отримала два.
4. «Бука» в Золотих воротах.
Ми з Ксенією Білаш ржали в голос. От, саме так). Це однозначно треба дивитися з подружкою і щоб відпочити.
5. «Тоска» в Оперному — за підтримки посольства Італії. Заразом відсвяткували ювілей мого чудового друга Анатолія Соловʼяненка.
6. «Зерносховище» Рівненського драмтеатру, яке з гастролями приїхало у Франка.
Це – одна з моїх улюблених постановок режисера, заслуженого артиста Максима Голенка. І хоча останній уже у Львові, на «Зерносховище» я вела всіх, кого могла – друзів, колег. Бо таке треба дивитись і варто знати. Хоча, чесно, Марка Дробота в головній ролі цього разу трохи не вистачало, рівнечани все одно круті і я відстежую далі.
ЧЕРВЕНЬ
1. «Земля», Заньківчан, яку вони привезли до Києва, театр Франка. АБСОЛЮТНИЙ МАСТ і виніс мозку!!!!! Абсолютний!!!! Кажуть, правда, що на «рідній» сцені у Львові воно ще крутіше. Не знаю, куди вже крутіше, бо я була в абсолютному захваті.
2. «Кулі над Бродвеєм» — прем’єра у Львові.
Навіть, якщо не знати, що то ставив Голенко, з перших же сцен зрозуміло, що спектакль — його. Він яскравий, саркастичний, там багато різних спецефектів і загалом це така крута музична штука. Я дивилась перший склад і дуже хочу потрапити на другий, де грає моя рідна Римма Зюбіна. Але через зашквари Вуді Аллена чудову роботу поки призупинили. Сподіваюсь, що тимчасово.
3. «Арлезіанка» Богомазова у Франка.
Не всі друзі мене підтримали, але загалом мені сподобалось.
4. «Украдене щастя» сумчан (театр імені Щепкіна) у Франка.
Мала сцена, стилістика 90-х – своєрідний підхід. Йти «благословляєцця», але інший їх спектакль просто до мурашок — напишу нижче.
5. «1975» — перша моя вистава Івано-Франківського драматичного, яким керує Ростислав Держипільський.
Однак, «1975» — це не вистава, це — явище. Воно тебе розбирає до кісток, а потім складає назад. От тільки «таким як раніше», без зайвого пафосу і перебільшень, ти точно не будеш вже ніколи. Мені не просто відгукнулося, я потім добу німа ходила. Не знаю, чи везтимуть її в Київ (там є свої особливості і її в принципі важко вивезти), але якщо раптом так – біжіть бігом!!! А як ні, то їдьте спецом у Франик, воно того на мільйон відсотків вартує!
6. «Дзяди» за Міцкевичем.
Я про них багато чула і, чесно, на них і їхала, бо там ганяють сраною ганчіркою патріарха Кирила й інших московських чортів в рясах. Не можу сказати, що прям не сподобалось, але щось не дуже зайшло, не знаю(.
7. «Ромео і Джульєтта» Держипільського нагадала мені перфоманси в Цюріху або на Арена ді Верона. Рівень — світовий. Дуже шкода, що от нещодавно був останній показ. Перша дія: на зводі «Промприлад», друга – в підвалі театру. На цей останній я не поїхала і прям шкодую.
@lb.ua Romeo&Juliet Ростислава Держипільського у Франківському драмтеатрі. Фрагмент – дуель Меркуцціо і Тібальта. #новини #новиниукраїни #теат #вистава #виставакиїв #афіша #культура #розваги #кіно #театральный ♬ оригінальний звук - 🔹Лівий берег - LB.ua🔹
8. «Час питань», ТЮГ.
Перша вистава молодої режисерки Леї Маєвської. Впевнена, ми про неї ще почуємо.
9. «Гуцульське весіллє» франківчан у Києві.
Феєричне дійство, коли ти три з половиною години смієшся до сліз. Костюми, автентика, нові знання, Схід і Захід разом – дуже рекомендую.
10. «Тіні забутих предків» сумчан на великій сцені Франка.
Ними вони закривали сезон. І от та сама їхня най-най-най вистава, яку я бачила (а бачила я всього дві, але «Тіні» це щось»). «Я навіть не міг уявити, що в Україні можна так працювати. Тим більше, коли ти — театр в прифронтовій зоні», — сказав мені потім Андрій Коболєв, з яким ми випадково зустрілися. Дуже точно. Нема чого додати. Сходіть обовʼязково. Там одні декорації — щось із чимось, вже мовчу про все інше.
11. Концерт до Дня Конституції в ПК «Україна».
Моя дорога Люда. Діва. От просто ДІВА. Як завжди, я була з бронхітом і ледь висиділа першу частину, але, Господи, яка ж вона крута!!!
12. «Трубадур» в Оперному. Спеціальний бенефіс на честь ювілею Людмили Монастирської.
13. «Гойзум».
Студенти Івана Уривського мали свою постановку на «малій» сцені (ага, «мала», на 280 місць) ПК «Україна». І мені прям зайшло – і матеріал, і робота з ним, і актори, все.
ЛИПЕНЬ
Було багато роботи, але ювілей я святкувала, ясно, в Оперному.
Слухали «Тоску».
СЕРПЕНЬ
Традиційний концерт симфонічної музики під відкритим небом на території Києво-Печерської Лаври. Під «акомпанемент» дзвіниці. Чудовий вечір з моїми дорогими людьми.
ВЕРЕСЕНЬ
1. Опера – місце сили. Друге, після нашого Храму. Тому «поминки» за моєю Графинею Тамарою (так називали мою ризьку бабусю) ми справляли саме тут. Ну, яка людина була, такій й «поминки»: з шампанським, цукерками, сміхом друзів (хто її знав з моїх) і «Трубадуром».
2. «Тартюф» заньківчан в МЦКМ. Ніт( на жаль.
3. Святкові концерти в опереті від Богдана Струтинського (до відкриття-закриття сезону, якихось дат) – то справжній заряд ендорфіну мінімум на тиждень. От, я скоро знов збираюсь і прям в передчутті.
4. «Земля» Івана Уривського в Лесі. Як вже зазначала, «Марію Стюарт» і «Макбета» я люблю більше. Але потім зі здивуванням дізналась, що «Земля», виявляється, була до, просто її відклали. В нашому нещодавньому інтерв'ю Іван ще розказав багато про неї цікавого. Ходіть обов’язково! Однак, маєте бути готовими до того, що якщо це не перша ваша вистава Уривського, буде чимало флешбеків (а я ж дивилась майже все). Це не добре і не погано, просто зафіксувати в голові.
5. «Наталка Полтавка» Франківського драмтеатру – повноцінний мюзикл і ви українську класику такоююю ще не бачили. Хочу ще!
6. «Я бачу, вас цікавить пітьма» за Ілларіоном Павлюком. Хто читав книгу, знає, наскільки це непростий матеріал, але ЯК Голенко його переосмислив! Чесно скажу: початок захопив, середина і кінець першої дії якось не зайшли, а от вся друга тримала в напрузі від початку до кінця. Тому: сподобалось! Йдіть!
7. Хор «Гомін» в Філармонії. Боже, то така любов, краса, досконале щастя. І багато слів. Радості. І вдячності.
ЖОВТЕНЬ
1. «Гуцулка Ксеня» Франківського драмтеатру.
Як і на «Гуцульске весіллє» Ростік напівжартома каже, що то – мас-маркет. В хорошому сенсі. Бо зайде всім. Так, то точно не «висока полиця», але яка вона красива, мелодійна, щира. Концентроване задоволення.
Авторські монологи Гнатковського - окремий жанр.
2. Балет «Норовлива донька» в оперному. До балетів я загалом спокійна – не не люблю, а просто спокійна (як ви вже зрозуміли, мій фаворит – опера), але цей дуже сподобався – дозволив посміхнутися і відпочити душею. От, потім йдеш пішки до дому і буквально посміхаєшся. Раджу.
3. «Солодку Дарусю» Марії Матіос (яку я вважаю геніальним сучасним письменником. Без перебільшення) я читала точно двічі, а може й тричі. Це надважкий текст (за сенсами), але читати його обов'язково. Й дивитися у виконанні команди Держипільского (це – перша його велика режисура і вона йде з незмінними аншлагами вже 17 років. Вибачте, це про щось, та говорить) — теж обов'язково. Не порівнюю з «Зерносховищем», але тематика дуже подібна — відгукується гостро.
4. «Вовчиха» Чернівецького драмтеатру — з того ж ряду. Важка, але потрібна однозначно. І, так, акторська гра — вище за всякі похвали (це моя поки перша їхня вистава). Цікаво, що наступного ранку Марія Василівна сказала мені, що виконавиця ролі Зої – то перша Даруся 17 років тому. Така от «закольцованість».
5. «Брехт. Кабаре» в театрі «Золоті ворота». Да, да, да і ще раз да! Мені десь близько до «Кортеса» (під враженням з минулого року). Обидві вистави — маст.
6. «Казки Гофмана» – велика, яскрава, дуже особлива оперна прем’єра Івана Уривського за Оффенбахом. Раджу не наполегливо, а супер наполегливо!!!
ЛИСТОПАД
1. «Поліандрія» Давида Петросяна на новій сцені «Під химерами» у Франка. З січня її от мають випускати в «широкий прокат», а я була ще на тестовому закритому показі для «своїх». Дуже-дуже раджу! Так, воно про війну, причому тут і зараз – сучасною мовою. Тобто вистава не буде «легкою прогулянкою», особливо для тих, хто має досвід втрати близьких. Але я правда рекомендую. Як мінімум, щоб розуміти, як воно може бути в сучасному театрі.
2. «Енеїда» франківчан – теж не легка прогулянка, але добротна історія. На показ в Києві завітав легендарний Анатолій Хостікоєв, який і сам був колись Енеєм — дуже цікаво потім було спостерігати, як вони потім з Олексієм Гнатковським, який грав нині, обговорювали деталі ролі.
З цікавого: у “франківчан” (значна частина яких - студенти Держипільського) є традиція: перед кожною виставою вони моляться. Беруться за руки і моляться. “Хочеш з нами?”, – спитав Ростік перед “Енеїдою”. Що за питання, ясно що так! То була і ініціація, і велика честь: тебе визнали вже настільки своїм, що пустили в найближче коло.
3. Два дні підряд ходила на фестиваль барокової музики в Києві. Перший день – на мого улюбленого Скарлатті, другий – Андреас Шолль. Знаєте, це такий захват і такі враження, що не знаю, з чим порівняти. Просто база для порівняння відсутня. До великої війни я на Шолля в Європі так і не потрапила, а тут – такий подарунок долі. Принагідно раджу його інтерв'ю для нас.
4. Про «Ребелію» від проєкту МУР я чула багато. Але якось не складалось потрапити. Поки колега не вивела мене випадково-примусово. І це чистий захват. І біль водночас, бо всі ці сюжети я знаю до деталей. А з багатьма героями ще була знайома особисто. І знову сльози — настільки ці сюжети близькі, повторювані, а ворог все той самий. Однак, і про силу. І про тяглість-спадковість-пам'ять для молодих. Дуже-дуже раджу. Дуже.
5. «Травіата» в оперному. Четверта за час великої війни. Моя улюблена опера евер. Все лібрето якої я знаю від початку до кінця — коли вчила італійську, то зубрила текст, а потім співала в машині. Тож, якщо з інших класичних великих опер італійською у мене в голові тільки окремі арії, тут — все, до коми.
В постановці Солов’яненка вона надсильна. Надсильна. Особливо діалоги Віолетти з батьком нареченого. Ну, і фінал, звісно.
ГРУДЕНЬ
1. Дууууууууже особлива «Тоска». Тссссс! Секрет.
2. Я сама граю Симону де Бовуар в аматорській виставі Aspen Reunion. Неймовірний веселий і прикольний досвід. Так, можу собі дозволити.
3. Останній показ мого улюбленого «Пер Гюнта». Недооцінена, як на мене, вистава Івана Уривського (перша на великій сцені у Франка). Для мене ця конкретно була четвертою. Одразу – два склади. Кожен з чотирьох разів – абсолютно інша оптика. Яка сильно залежить від того, хто поруч. І в яких обставинах. Два мільйони гривень зібрали донатами для сил оборони. Продавши квитки, увесь реквізит, включно з легендарним кашалотом. Емоція: світлий сум. Прощавай, Пере, мене тобі не вистачатиме. Сильно.
4. Концерт гурту «Жадан і собаки». Справжній рок-концерт. Яким він має бути. Голосний і веселий фінальний акорд творчого року.
Вийшло довго, але чесно.
На 2026-й – в рамках свого театрального туризму по Україні точно хочу до Харкова, Рівного, Чернівців і Одеси. Само собою – Львів і Франик знов. А Що у вас? Діліться!
І, так, я нагадую, що у нас – Lb.ua і Havas Village – триває спільний проект з конкурсу для театральних критиків. Ми з Юрієм Когутяком, що називається, шукаємо таланти. Справжньої професійної критики (а не мого аматорства). Тож посилання на опен-кол для учасників залишаю тут.