Нещодавно мені у книжковому маркеті до рук потрапила тоненька повість «Якщо зі світу зникнуть коти» Ґенкі Кавамури — і виявилося, що це було одним із найправильніших рішень, аби дати собі трохи підтримки після зими. Знову ж таки, до самої зими в мене претензій немає, радше до того настрою, який не розтопило навіть весняне сонце.
Історія простіша за просту. Тому й чіпляє. Герой дізнається про смертельний діагноз. Спершу він починає складати списки того, що «треба надолужити», але врешті-решт відмовляється від метушні. Раптом отримує дивну пропозицію: прожити трохи довше в обмін на те, що з його світу зникатимуть звичні речі. Одна за одною. Звучить як фантазія, чи не так? Насправді з цього моменту справжня історія й починається.
Не буду розповідати далі, щоб не псувати читання. Але хочу поділитися кількома своїми спостереженнями — сподіваюся, вони комусь стануть у пригоді. Далі — по порядку.
1. Сенс у тому, що немає «великого» сенсу
Так психологи не мають казати. Я знаю. Але історія показує: немає якогось одного глобального сенсу буття, швидше ті, які ми самі знаходимо чи надаємо. У кожну конкретну одиницю часу. Ба більше, це не мусять бути речі масштабу «врятувати людство». Навпаки — обігрівати те, до чого можна дотягнутися. Зайнятися своїм: приділяти увагу тим, кого чи що любимо.
2. Речі, які, на нашу думку, зроблять нас щасливими, такими можуть не бути
Наші уявлення інколи живуть окремим від нас життям. Поки ми не спробуємо. Чому я так кажу? Часто ми схильні плутати себе: мовляв, буденність занадто буденна, щоб їй радіти. Десь «не тут» нам буде краще: на березі океану, в ідеальному домі, з ідеальною парою чи навіть з ідеальною собою. Але ж це все застиглі форми, наче статуї в музеї. Як усі статуї, вони неживі. Так само й ідеали лише віддалено перегукуються з тим, що насправді навколо нас. Світ постійно рухається — ми самі та люди поруч змінюємося. Тож ми мусимо зняти мрії з п’єдесталу, проживати їх та не боятися помилятися.
3. Не існує «маленького» чи «дрібниць»
Якщо ми надаємо дрібниці значення — вона перестає бути дрібницею. Уявімо: ви вирішуєте, що у стосунках вам не тільки важливо говорити, а й чути. У масштабі людства це може здаватися «краплею в морі». Але в масштабі ваших стосунків — зовсім ні. Ви починаєте стежити за тим, як спілкуєтеся, заглиблюєтеся в тему, шукаєте матеріали, щоб накопичити досвід і надихнутися. А далі — все цікавіше: чути починають і вас. І ось ваше життя змінилося.
4. Важливість стосунку та стосунків
Йдеться про те, чим і ким ми себе оточуємо. Які життєві завдання й проблеми обираємо розв’язувати. Так-так, я не помилилася: часто здається, що життя це просто те, що з нами стається. Частково це правда. Але є й інший бік.
Є дослідження про те, від чого залежить наше відчуття щастя (колись воно дуже вразило мене саму). Виявилося, що близько 50% — це генетика, 10% — обставини й навколишній світ. А от решта 40% — це наші дії. Розумію: у цьому багато відповідальності. Але й свободи не менше.
Дочитала я книжку й запитала себе: що вона мені дає? Прямо зараз я пишу цей текст. Він має для мене значення. Сподіваюся, він надихне когось прочитати книжку чи допоможе вже таким, яким він є. Одна дія — маленька покупка. Увага до прочитаного. Осмислення. Бажання поділитися з іншими — і вже запустилися зміни. А все почалося з маленького кроку: уваги до того, де я є зараз, і рішення собі допомогти.
Якою буде ваша відповідь?