Саме тут і стає зрозуміло, що українська спортивна система потребує глибоких змін.
На сьогодні лише 15% українців регулярно займаються спортом. У країнах Європейського Союзу середній показник становить 38%. У частині країн Північної Європи він ще вищий. Ці цифри показують різницю в тому, як організоване спортивне життя.
Україна досі значною мірою живе в моделі, успадкованій із радянського часу. Вона побудована навколо державних та комунальних установ, вертикального управління та бюджетного утримання. У такій системі головну роль відіграють структура, підпорядкування і кошторис. І у цій системі часто не лишається місця людині. Батьки мають обмежений вплив, громада – мало інструментів. А тренер залежить від адміністрацій більше, ніж від довіри людей та якості послуг.
Через це спорт в Україні є звичкою меншості. Він перетворився на сферу, де система часто існує заради самої себе. Щороку на її утримання йдуть великі кошти, але рівень залучення людей до регулярних занять спортом залишається низьким. Проблема лежить не тільки у фінансуванні. Вона лежить у самій логіці управління.
Коли рішення спускаються згори вниз, зворотний зв’язок слабшає. Коли батьки, тренери і громада майже не впливають на правила гри, якість послуг зменшується. Коли в системі бракує конкуренції, вона не має жодних стимулів змінюватися. У підсумку країна отримує слабку основу для масового спорту, а разом із цим — слабшу базу для спорту вищих досягнень.
Саме тому реформа спорту для України сьогодні є питанням розвитку всієї країни та її основою має стати клубна модель.
У багатьох європейських країнах спортивний клуб є базовою одиницею спортивного життя. Люди самі об’єднуються навколо спільного інтересу, створюють громадську організацію (клуб), обирають тренерів, організовують заняття, розвивають спільноту і беруть відповідальність за її майбутнє. Громада, область і держава можуть підтримувати такий клуб. Але щоденне життя формується там, де живуть люди.
Саме в цьому і полягає головна зміна. Центр прийняття рішень переходить із кабінетів у Києві до людини у спортзалі.
У такій моделі дитина приходить у клуб у ранньому віці й поступово зростає всередині спільноти. Вона звикає до руху, дисципліни, команди і відповідальності. З роками зв’язок із клубом зберігається. Людина лишається поруч уже в іншій ролі: як уболівальник, волонтер, батько, мати, підприємець, який підтримує клуб. Так формується спортивна культура, яка охоплює більший період ніж ДЮСШ та ШВСМ, довше за дитячі тренування й шкільні роки.
Саме тому в багатьох країнах Європи спорт є природною частиною повсякденного життя. Він тримається на сталих місцевих середовищах. Клуб стає частиною місцевої культури та формує відчуття приналежності. Діти бачать перед собою зрозумілий шлях у спорті, а батьки розуміють, як працює система. Це перетворює спорт на спільну справу усієї громади.
Україні цього дуже бракує. Ми лише почали реформу та вже у понад 50 громадах клубна система показує чудові результати. В окремих громадах кількість дітей, які займаються спортом зросла у рази. Однак, ще для мільйонів людей спорт досі не став звичною частиною життя. Ми ставимо за мету охопити клубною системою всю країну та зробити спорт справді доступним для всіх.
Ця зміна важлива як для масового спорту, так і для спорту вищих досягнень. Чим ширша база, тим більше дітей і дорослих мають доступ до регулярних занять. Чим більше клубів працюють якісно, тим сильнішою стає конкуренція. Чим краще розвинена клубна мережа, тим легше виявляти і розвивати таланти. Саме так формується сильний спортивний резерв. Саме так спорт вищих досягнень отримує нові кадри та міцну опору.
Для України ця реформа має ще один вимір. Війна зробила її ще актуальнішою.
Суспільство живе під величезним тиском. Люди потребують середовищ, де можна відновлювати фізичне та ментальне здоровʼя. Ветерани шукають безбарʼєрні шляхи соціальної адаптації. Діти шукають безпечні осередки, де є рух, підтримка та формується командний дух.
Спортивний клуб може стати одним із таких осередків. Він дає людям можливість тренуватись разом, діяти спільно, він вчить відповідальності та формує довіру. Для країни, яка воює і водночас думає про майбутнє, це має велику вагу.
Щоб цей перехід став реальним, ми підготували новий рамковий закон про спорт. Він має відкрити сталий та зрозумілий шлях для розвитку клубної системи, дати перехідний період для змін, посилити автономію федерацій та закріпити прозорі умови ефективного врядування. Люди мають бачити, як витрачаються кошти, які програми працюють, які клуби розвиваються і який результат дає державна підтримка.
Прозорість у цій реформі має практичне значення. Вона формує довіру. Вона показує суспільству, що спорт розвивається за зрозумілими правилами.
Кінцева мета цієї реформи — збільшити частку фізично активних українців до 40%. Такий показник означатиме здоровіших дітей, активніших дорослих, сильніші громади, більше можливостей для ветеранів та ширшу базу для майбутніх чемпіонів. Вона означає рух до європейської моделі життя, де спорт є звичною частиною щоденного життя.
Український спорт давно потребує сильної опори. Такою опорою мають стати спортивні клуби та самоврядні спортивні федерації. Тоді спорт перестане бути “річчю в собі” та стане доступним для всіх. Саме так ми зробимо спорт частиною життя мільйонів українців та міцною основою національної безпеки країни.