Це дійсно ґрунтовний документ на 161 сторінці, де-факто дорожня карта, яка охоплює різні сфери державних фінансів від податкової і митної системи до «розбудови належних національних правових основ та механізмів для забезпечення захисту фінансових інтересів ЄС в Україні»! (с.74 документу). Не зрозуміло, чому потрібно захищати інтереси ЄС в Україні, а не навпаки, але менше з тим.
Документ фундаментальний і потребує вивчення та прискіпливого аналізу за всіма означеними напрямами реформування, що неможливо зробити в межах формату блогу. Тому спробуємо проаналізувати лише податкові аспекти зазначеної стратегії для розуміння того, куди буде рухатись вітчизняна система оподаткування у найближчі чотири роки.
Стратегічна ціль номер 1 – вдосконалення податкової і митної системи. У ній однозначно й чітко заявлено, що необхідно сформувати справедливу й передбачувану податкову систему, яка дозволить виконати євроінтеграційні зобов’язання у сфері оподаткування. Для цього необхідне приведення національного податкового законодавства та механізмів податкового адміністрування і контролю у відповідність із стандартами ЄС та ОЕСР.
Але потрібно зауважити, що вже з цим завданням виникають проблеми, які завдають безпосередньої шкоди національному виробнику. Зокрема, СЕО «АрселорМіттал Кривій Ріг» – найбільшого станом на зараз експортера і виробника сталі й чавуну – зазначає, що після введення у ЄС 1 січня 2026 року механізму транскордонного вуглецевого коригування (так званий СВАМ – carbon border adjustment mechanism) компанія втратила ринок ЄС. «Клієнти, які дізналися про необхідність доплати 6090 дол. за тонну продукції, скасували замовлення. Для заводу це майже нокаут, адже у 2026 році компанія планувала відвантажити в ЄС 1,25 млн тон продукції – близько половини запланованого об’єму випуску. У першому кварталі ми гарантовано втратили експорт 300 тис. тон. Це недобір дефіцитної валюти, несплачені податки та збори, скорочені робочі місця.
Під ударом також опинилися українські метизні підприємства, які щороку постачали в Євросоюз до 200 тис. тон продукції. Іншими словами, продажі катанки АМКР в Україні під величезним ризиком. Втрата цих об’ємів дорівнює роботі прокатного стану підприємства протягом майже трьох кварталів».
Як ми будемо відновлювати нашу інфраструктуру, економіку, далі розвивати оборонний сектор без вітчизняного металу і вітчизняного промислового виробництва? Не зрозуміло.
З подібним ставленням уряду, яке виражається у нехтуванні соціально-економічними реаліями, інтересами національних виробників та пересічних громадян, ми на шляху євроінтеграції стикаємось час від часу. Прикладом може слугувати оподаткування підакцизних товарів.
У схваленій стратегії зазначається, що поступ у сфері оподаткування складатиметься з трьох ключових етапів.
Перший – це внутрішня реформа податкових органів шляхом їх подальшої цифровізації, удосконалення податкового адміністрування, впровадження системи управління податковими ризиками і здійснення антикорупційних заходів тощо
Завдяки цифровізації ДПС в останні роки дійсно досягнуто значного прогресу. Потрібно зазначити, що в цьому аспекті адміністрування податків Україна вже попереду не тільки багатьох країн світу, а і ЄС. Відбувається активна розбудова системи комплаєнс ризик-менеджменту. Тут ми рухаємось правильним шляхом.
Єдине, на що потрібно звернути увагу, – це те, що реформа ДПС передбачає проведення відкритого й прозорого конкурсу на посаду голови ДПС, яка вже не один рік працює під керівництвом виконувачів обов’язків. Це точно неправильна історія, тому потрібно повернутись до меритократичних підходів у кадровій політиці.
З цього розпочинається непростий шлях повернення довіри до податкових органів, що передбачається розробниками стратегії на другому етапі реформи.
Правильна комунікація з платниками податків, у тому числі в процесі конкурсного відбору нового/нової голови ДПС, – це перший і найважливіший крок. Звісно, в умовах війни урядом може бути прийняте «вольове рішення» зробити призначення поза конкурсним відбором, але навряд чи це буде сприяти досягненню заявленої мети.
Загалом, потрібно зазначити, що серед ключових пріоритетів податкової реформи у середньостроковій перспективі (пам’ятаємо, що це на авторська думка, а позиція розробників стратегії) більшість стосується домашніх завдань саме для адміністратора податкової системи – податкової служби.
Зокрема йдеться про впровадження Е-аудиту, розширення сфери обміну податкової інформацією, удосконалення правил трансфертного ціноутворення, підготовку податкових IT-систем для інтеграції з відповідними системами ЄС тощо.
З огляду на це, подальша розбудова інституційної спроможності ДПС, в тому числі шляхом належного кадрового добору, – ключова умова успіху на цій ниві.
Стратегії стратегіями, але варто пам’ятати, що вони мають прийматись з урахуванням передусім національних інтересів України, інтересів національних виробників і платників податків.
Ми всі добре пам’ятаємо, як польські фермери «захищали свій ринок від української агропродукції у 2023-2024 роках». Не без політичного підтексту, але зерно на той момент впало у підготовлений ґрунт. Тамтешні європейські уряди не відстають від пересічних платників і жорстко дбають про їхній добробут.
Зважаючи на євроінтеграційні зобов’язання України, тим не менше, на першому місці завжди мають бути національні інтереси, потреби економіки і суспільства, тим більше в такій особливій ситуації, в якій наша країна перебуває зараз.
Зрештою, податкові закони, навіть закони ЄС, це не універсальні закони природи, а лише політичний вибір, який можна коригувати та змінювати залежно від реалій життя. На ці реалії потрібно більше зважати при формуванні будь-яких політик в Україні.
А отже, ключове питання можна сформулювати так: чому б Уряду України при розробці таких далекоглядних планів і стратегій не почати з фундаментальної зміни світоглядної позиції, а саме, дбати у першу чергу не про «ЄС в Україні», як зазначено вище, а про Україну в ЄС!
Погодьтесь різниця майже непомітна, але є нюанс.