Найперше, що впадає в око – це те, що ми забуваємо, що складні соціально-економічні явища, податки у тому числі, мають декілька вимірів: щонайменше, політичний, науковий, прагматичний, соціальний тощо.
Коли відбувається обговорення того чи іншого документа, тієї чи іншої податкової новели, емоції сторін часто зашкалюють. Кожен відстоює свою точку зору, нехтуючи багатовимірністю самого явища. Тому що у кожного актора дійства свої цілі, свої інтереси.
Як не дивно, ми забуваємо просту істину, що мета політики і політиків – знайти компроміс між інколи взаємовиключними вимогами і потребами суспільства. Наприклад, ключова лінія напруги сьогодні проходить між необхідністю фінансування ЗСУ і потребою економічного росту, який розширює базу оподаткування будь-якого податку. Що первинне – курка чи яйце – вічне питання для дискусії.
Науковці прагнуть теоретизації, адже це основний метод науки, часто забуваючи про те, що оптимальні з точки зору науки моделі можуть бути недосяжними у реальному житті. У всіх на вустах модель Лаффера, припущення якої давно застарілі – минуло більше 40 років з того часу, як Артур Лаффер намалював свій загальновідомий графік. Тому й приписи, які випливають з цієї моделі, потрібно брати до уваги в нових реаліях життя. Писати в підручниках про моделі це одне, а бути на вістрі теоретичних і практичних аспектів оподаткування – зовсім інше. Чомусь окремі науковці вирішили, що якщо вони мають науковий ступінь чи звання, то й у податках їм раз і назавжди все зрозуміло!
Зайвого інформаційного шуму додають експерти, як, прикриваючись захистом прав платників податків, насправді просто лобіюють чиїсь вузькокорпоративні інтереси. Таких, хто просто тримає ніс за вітром, теж вистачає.
Платники податків хочуть зрозумілості, прогнозованості і зручності. Однак ми забуваємо про те, що саме життя швидко ускладнюється. Виникають абсолютно нові форми і види діяльності, цифровізація не збавляє темпів.
Індустріальна економіка давно перетворилась на постіндустріальну і сервісну, а самі сервіси пішли від місця споживання на землі в буквальному сенсі у хмари, у цифровий метавсесвіт. Автори цифрового контенту – від OnlyFans до вчителів, консультантів, інфлюенсерів – давно отримують доходи, непорівнянні з тим, що заробляють навіть окремі CEO.
Україна активно вбудовується у світову архітектуру податкових відносин (FATCA, BEPS, aqui communitaire тощо), саме тому ні податки, ні система їх адміністрування не можуть залишитись такими, якими вони були дотепер. Зупинився – означає відстав, а надолужувати завжди складніше.
Доля України в цьому плані безпрецедентна, бо велику війну теж особливо ніхто не передбачав, а вона прийшла і ми всі тепер живемо в реаліях, коли податки потрібно платити за ставками значно вищими, ніж вони могли би бути в реаліях мирного часу. Складність нашої ситуації полягає у тому, що поступ у сфері податкової політики потрібно здійснювати паралельно з боротьбою за національне виживання і територіальну цілісність.
Така ситуація є притаманною не лише Україні. Нобелівський лауреат Джозеф Стігліц у книжці «Глобалізація та її тягар» пише: «В адміністрації президента Клінтона я брав участь у політичних дебатах: з деяких вийшов переможцем, деякі програв. Як член президентської команди я мав змогу не тільки спостерігати за суперечками і бачити, як вони вирішуються, але й, особливо коли йшлося про економічні питання, брати в них активну участь. Я знав, що ідеї мають значення, але значення мала й політика; і один з моїх обов’язків полягав у тому, щоб переконати інших, що те, що я захищаю, є не тільки доброю економікою, а й доброю політикою. Але з переходом на міжнародну арену я відкрив для себе, що у формулюванні політики вирішального значення не мають ні та, ні інша, особливо ж це стосується МВФ. Рішення приймалися на підставі дивної суміші ідеології і поганої економіки – набору догм, які іноді здавалися надто тонкою вуаллю для прикриття специфічних інтересів. Коли вибухнула криза, МВФ прописав віджилі й непридатні, але «стандартні» рішення без урахування тих наслідків, які матиме для населення уражених кризою країн така політика. Нечасто доводилося бачити перспективні плани щодо боротьби з бідністю. Нечасто доводилося бачити змістовні дискусії й аналіз наслідків альтернативних рішень. Існував лише один припис. Альтернативних думок не чули. Відкритої і щирої дискусії не вітали – їй не знаходилося місця. Ідеологія визначала політичні приписи, і від країн очікували слідування рецептам МВФ без зайвого обговорення».
Даруйте за розлогу цитату, але вона варта того, щоб її навести.
Воістину, всі проблеми від невігластва та неосвіченості. Часто, спостерігаючи за черговою дискусією з приводу податків, ловиш себе на думці про те, що люди говорять нібито однією мовою, але не розуміють один одного. Чому так? Відповідь очевидна – прогалини в освіті.
Добре, коли людина розвивається, вчить не лише податковий кодекс, а й вивчає сучасну наукову літературу. Самоосвіта робить людей без наукового ступеня значно більш фаховими за тих, хто захист дисертації сприйняв як пожиттєву ренту. Даруйте, колеги, але таких персонажів у нас забагато.
Навіть без цього слід констатувати, що процес навчання податкам в Україні, м’яко кажучи, невпорядкований і хаотичний. У кращому випадку ми навчимо нормам податкового законодавства, заповненню декларацій, надамо декілька загальних уявлень про податкову політику і систему міжнародних правових відносин. Лише одиниці мають системне уявлення про те, як система оподаткування влаштована.
Проблема полягає у тому, що ми звикли думати лінійно про економіку і податки. Але все значно, значно складніше. Податки – це міжсуб’єктна реальність, що характеризується нелінійними, без перебільшення квантовими зв’язками, а отже фундаментальною невизначеністю. Простими словами, наші моделі думати і досліджувати цю реальність давно застарілі. В Україні навіть не існує тих моделей, які використовують інші країни для того, щоб зрозуміти цю реальність трошки краще.
Загальновизнано, що перші записи про податки з’явились на клинописних глиняних табличках за часів Шумерської цивілізації. Принаймні це одні з перших відомих на сьогодні артефактів. То було нагадування про те, хто й кому скільки винен. Так народились ієрархічні суспільства і цілі цивілізації.
Сьогодні податки можна описати такою кількістю цифр, параметрів, розрахункових показників, що збагнути закономірності, заховані в наявних масивах великих даних, без штучного інтелекту неможливо. Якщо ми не розуміємо процесів, то як ми можемо розраховувати на очікуваний результат?
Державна податкова служба сьогодні – це терабайти інформації, до аналізу якої навіть ніхто не підступився. Разом з тим припускаю, якщо це зробити, то навіть для найбільш «просунутих» фахівців там може бути багато цікавих одкровень. Адже ніщо не описує економіку настільки ретельно і дзеркально, як податкова статистика.
Кому цікаво, як мають прийматись рішення на основі аналізу даних, рекомендую до ознайомлення модель загальної рівноваги Tax Foundation, яка дозволяє оцінити вплив податків на такі показники економічної діяльності як ВВП, заробітна плата, зайнятість, основний капітал, інвестиції, споживання, заощадження та торговельний дефіцит.
Таким чином, проблема якісних рішень у сфері податкової політики держави сьогодні вимагає не просто публічних дискусій, в яких єдиним критерієм істини є красномовність. Це, серед іншого, проблема інвестицій держави у розвиток економічної та фінансової грамотності, податкової освіти і науки, розвитку цифрової архітектури податкових даних. Без цього, як писав Стігліц, будемо нескінченно блукати між двох вогнів поганої економіки та ідеологічних упереджень.