Не менша потреба у житлі і серед іншої важливої категорії людей – ветеранів.
За державною програмою в області протягом 2023- 2025 років було придбано житло для 239 осіб на суму у понад 550 мільйонів гривень. Наразі у черзі на отримання житла 65 осіб. Це ветерани, які отримали інвалідність внаслідок війни. Але, як і з ВПО, це далеко не вся потреба у житлі для тих, хто захищав країну. Йдеться виключно про тих, хто наразі відповідає умовам державної програми. Набагато більше людей – захисників держави заслуговують на те, щоб вона подбала про їхнє майбутнє та майбутнє їхніх родин та допомогла із забезпеченням власним житлом.
Наприклад, створивши вигідні та зрозумілі умови для його придбання за кредитними програмами.
На жаль, низькі показники єОселі – не прикра випадковість, скоріше – закономірність. Чим ближче до лінії фронту тим нижчі показники. Це спільна тенденція для всіх прифронтових областей.
Іпотечна модель не працює там, де ризики переважають прогнозованість, де відсутній масовий попит, де немає масової пропозиції житла, де девелопер не заходить без державних гарантій, а люди не відчувають твердої впевненості у мирному «завтра».
Але глобально – проблема не в інструменті. Проблема в масштабі рішення та можливостях для його реалізації.
Нам потрібна не окрема програма кредитування чи тимчасові рішення, а Національна програма масового будівництва та реновації житла – з горизонтом в мінімум 10 років, із чіткою фінансовою моделлю та державними гарантіями для прифронтових регіонів.
Потреба в житлі – безумовна та беззаперечна. Мільйони переселенців, сотні тисяч ветеранів, мільйони українців, які колись повернуться та шукатимуть нові домівки.
Більше того, житло – це не лише квадратні метри. Будівництво – це інфраструктура демографічної безпеки. І водночас - драйвер економічного зростання.
Одне робоче місце на будмайданчику створює ще 5-6 у суміжних сферах: від виробництва матеріалів і логістики до малого бізнесу та сфери обслуговування. А це податки, зайнятість, внутрішній попит, фінансова стійкість громад і економічна стабільність країни.
Для прифронтових областей це ще й питання виживання. І сьогодні, і по завершенню війни.
Без житла ми не втримаємо лікарів, вчителів, комунальників і підприємців. Без можливості доступної оренди ми не забезпечимо швидкого та ефективного відновлення. Без сучасного та енергоефективного житла ми не допоможемо переселенцям остаточно інтегруватися в наші громади та не повернемо тих, хто виїхав. Без людей не буде економіки. А без економіки не буде розвитку та добробуту.
Саме тому втілення Національної програми реновації та будівництва житла потрібно починати з прифронтових територій – саме тут розриви найбільші та найвідчутніші.
Для цього необхідно забезпечити чітку фінансову архітектуру. З окремими квотами, підвищеним співфінансуванням і державними гарантіями компенсації ризиків. Надати не менше 50% фінансування для первинного ринку, з субсидованою ставкою 3-5% до 25 років, з можливостями муніципальної оренди та оренди з правом викупу, і з масштабною реновацією наявного житлового фонду.
Водночас ми, на Миколаївщині, не чекаючи масштабних рішень, працюємо над проєктом з будівництва житла, який вже пройшов відповідну експертизу. За проектом передбачається будівництво у місті Первомайську 4 черг 26-ти житлових корпусів. Загальна площа житлового комплексу 103 тис. кв. м. Це 1703 квартири (розрахункова кількість мешканців – понад 6 тисяч). Триває робота з інвесторами для подальшої реалізації проєкту.
Світ після воєн і криз довів: житлова політика – це не стільки складова соціальної політики, скільки стратегічний інструмент розвитку. Після Другої світової війни Західна Німеччина зробила ставку на масове житлове будівництво, і саме воно стало фундаментом її економічного відродження. Південна Корея після війни 1950-х зробила ставку на інфраструктуру та житло, і за кілька десятиліть перетворилася зі зруйнованої країни на одну з провідних економік світу.
Починати потрібно вже зараз. Кожен рік без системного рішення для України – це ще один лікар, інженер чи підприємець, який обирає іншу країну. Відкладати це питання на потім – означає погоджуватися на депопуляцію і повільне виснаження регіонів.
Житлова програма має стати частиною національної стратегії відновлення вже сьогодні. Тому що без людей не буде ні відновлення, ні сенсу його починати, ні розвитку України такою, якою її хочемо бачити і ми, і світ.