З добрими намірами
Ремонт і облаштування напівзруйнованої будівлі початкової школи в селі Дубриничі на Закарпатті розпочався восени 2022 року.
— Це була перша фаза нашої благодійної програми, — каже Андрій Дорошук, директор благодійного фонду “Проєкт Надія”, який і займався ремонтом. — Загалом цим пілотним проєктом ми хотіли показати приклад інтеграції в громади людей, які мусили покинути свої домівки, аби ті виходили з тунельного мислення, що вони переселенці, ставали на ноги, отримували фінансову незалежність. Хотіли показати, як проводити соціальну адаптацію людей в гарних умовах. У нас була купа партнерів, готових включитися в допомогу, донорів, які підтримали проєкт. І мені дуже шкода, що так сталося.
Тоді благодійники відвідали різні локації. І це місце неподалік від Ужгорода по розташуванню здалося ідеальним.
— Поруч школа, садочок, амбулаторія, магазини, транспорт зупиняється. Все було для того, щоби там могли жити сім’ї з дітьми, — пояснює Андрій Дорошук.
Перемовини з громадою завершились підписанням тристороннього меморандуму між Дубриницькою сільською радою, Закарпатською ОВА та БФ “Проєкт Надія”. Пілотний проєкт передбачав капітальний ремонт двоповерхової будівлі з подальшим поселенням на тимчасове проживання до ста внутрішньо переміщених осіб. Загалом у нього вклали близько 13 млн грн. Роботи відбувались у два етапи. Спочатку відремонтували житловий корпус, а потім соціальний центр і за рік благодійники урочисто перерізали стрічку біля відновленої будівлі. Туди навіть встигли поселити три родини, втім вони не затримались там надовго.
У грудні 2023-го засідання Ради ВПО при Закарпатській обласній військовій адміністрації відвідав підрядник, який власне займався ремонтом будівлі в селі Дубриничі, розповідає голова ради Наталія Криворучко. Він розповів про проблему, що виникла з об’єктом: Закарпаттяобленерго відмовлялось під’єднувати його до електромереж, тому жити там неможливо. Будівля, яка повністю залежала від електрики, в тому числі і в опаленні, вимагала, як виявилось, комунікацій вищої потужності. Вирішення цього питання взяв на себе Департамент соціального захисту населення Закарпатської ОВА.
— Світло зрештою дали. Але потім випливла наступна деталь, — каже Наталія. — Цей об’єкт не перевели в житловий фонд і позиція голови сільради, яку ми чули весь час виглядала приблизно так: я би поставила це питання на розгляд сесії і за 15 хвилин перевела би будівлю в житловий фонд, тоді там змогли б жити люди, але благодійний фонд не дає документи, щоб все оформити.
Представник фонду “Проєкт Надії” Андрій Дорошук наполягає, що зі свого боку документи вони передали.
Тим часом навколо будівлі звели паркан. А голова сільради, за його словами, в односторонньому порядку вийшла з меморандуму, мотивуючи це тим, що благодійна організація систематично порушувала його умови. Відділ освіти, який є балансоутримувачем будівлі, не подавав її як місце тимчасового проживання для внутрішньо переміщених осіб.
У спілкуванні з представником Омбудсмана Андрієм Крючковим голова територіальної громади та безпосередньо начальник управління освіти пояснювали, що приміщення не передали їм належним чином після проведення ремонту, і благодійний фонд не надав акти виконаних робіт.
Так чи інакше, у подальшому ніщо з того не завадило здати будівлю в оренду іншому благодійному фонду “Френдлі Україна” “для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб строком на три роки”. Сільрада замовила оцінку ринкової вартості об’єкта, що зрештою і стало підставою для передачі її орендарю, каже Андрій Крючков. Відповідно до договору оренди, який можна знайти на Прозорро, будівлю оцінили у 18 млн грн.
У першій його версії (датованій 1 грудня 2025 року) щомісячна орендна плата становила 5% від ринкової вартості майна — майже 77 тис. грн на місяць. 12 січня 2026 року за два дні до оприлюднення Офісом Омбудсмана інформації про ситуацію в Дубриничах, сільрада на сесії змінила методику розрахунку орендної плати за майно, знизивши її ставку до 3% для “громадських об'єднань, благодiйних органiзацiй у разi оренди будiвель, споруд, примiщень закладiв i установ освiти комунaльноi форми власностi для тимчасового проживання внутрiшньо перемiщених осiб”. А 2 лютого 2026-го з’явилась додаткова угода до договору оренди з БФ “Френдлі Україна”, в якій щомісячна орендна плата визначена вже у розмірі 46 тис. грн. Тут варто зазначити, що остання редакція постанови, яка регулює питання розрахунку орендної плати за державне майно, передбачає, що орендна ставка в цьому випадку має бути символічні 0,01% вартості об’єкта.
Коли ця історія набула розголосу, голова Дубриницької сільради Любов Лавер у коментарі “Суспільному” пояснила, що “Френдлі Україна” орендував приміщення відповідно до постанов Кабінету Міністрів із умовою поселяти там лише внутрішньо переміщених осіб. Навздогін цьому на сторінці сільради у Facebook опублікували відео, на якому “зафіксовано факт проживання внутрішньо переміщених осіб у відремонтованій будівлі”. На той момент йшлося про 21 людину, з яких троє — діти.
Втім важливий контекст. Благодійний фонд “Френдлі Україна”, який донедавна мав назву “Благодійний фонд Максима Єфімова”, пов’язаний з компанією “Вітропарки України” та “Френдлі Вінд Технолоджі”. Вони реалізують на Закарпатті проєкти з будівництва вітроелектростанцій, а також релокували з Краматорська в Перечин виробництво вітротурбін. Населені пункти знаходяться на відстані 10 км один від одного.
— По факту в будівлю, яку ми ремонтували, поселили працівників заводу в Перечині. Частина з них, дійсно, переїхали з інших місць, але ж це трохи не та історія, — каже Андрій Дорошук. — Зараз мені здається, що в громаді від початку не хотіли цього проєкту. Просто я і мої партнери не змогли цього зчитати. Але якщо ретроспективно дивитись, то на той момент, коли стартували ремонтні роботи, в Дубриничах не було жодного переселенця. Тоді мені не здалося це дивним. Потім, коли ми заселили в центр перші три сім'ї, громада відмовлялася перереєструвати їх вже у Дубриничах як ВПО.
За його словами, він неодноразово зустрічався і з директором департаменту соціального захисту Закарпатської обласної військової адміністрації і з профільним заступником голови області з приводу запуску центру.
— Думаю, важелі впливу на голову Дубриницької ОТГ, щоб змусити її виконати положення меморандумів та домовленості з благодійниками, є безпосередньо і в голови Закарпатськох ОВА, його заступників. І певна робота в цьому плані мала місце, але поки що це не дало результату.
Сила угоди
Меморандуми, двосторонні чи тристоронні, які підписують громадські організації, фонди юридично ні до чого не зобов’язують органи місцевого самоврядування. Це більше як така джентельменська угода, тому і виникають подібні ситуації, пояснює Андрій Крючков.
Конкретно цим кейсом він займається з 2024 року, коли дізнався що об’єкт, який відповідає вимогам безбар’єрності, укомплектований всім необхідним для проживання, включно з бойлерами, пральними машинками, плитами, холодильниками та телевізорами, має укриття, облаштований спільний простір, стоїть порожній. Відтоді він тричі відвідував це місце, але потрапити в будівлю не зміг. Кожного разу голова сільради зникала з робочого місця, а її телефон був відключений.
Протягом минулого року відбулось кілька зустрічей в обласній військовій адміністрації за участю представника Омбудсмана, профільного заступника голови ОВА Юрія Гузинця, представника благодійного фонду «Проєкт Надія», голови Ради ВПО Закарпатської області Наталії Криворучко з приводу внесення об’єкту до переліку місць тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб. Але фактично зрушити з мертвої точки питання не вдавалося.
Водночас у громаді знайшли ще одне приміщення готове для розміщення тих, хто вимушено покинув свої домівки, яке довгий час залишалось недоступним для них. Будівлю на 15 осіб за адресою вул. Берег, 60 облаштувало Товариство Червоного Хреста України. У грудні 2023-го вони передали до центру ліжка, стільці, спальні набори, шафи для одягу, мікрохвильовки, електроплити, морозильну камеру, пральні машини та іншу побутову техніку, а також протипожежні засоби, спортивне обладнання й товари для психосоціальної підтримки. Таку новину можна побачити на сайті організації.
Проте, за словами Андрія Крючкова, громада звітувала в обласну військову адміністрацію про неготовність об’єкта і не вносила його в перелік МТП. А на запит представника Уповноваженого з прав людини в Закарпатській області надходили листи, що його неможливо використовувати через невідповідність вимогам постанови уряду про деякі питання функціонування місць тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб.
— Пояснювали, що там нібито проблеми із водопостачанням, санвузли і душові кімнати не пристосовані для маломобільних осіб тощо. Так, там відсутнє укриття безпосередньо в будівлі і не забезпечена безбар’єрність. Але якби ми закривали кожне місце тимчасового проживання, де цього немає, то людям було би просто ніде жити. Звичайно, ми вимагаємо забезпечити це, але разом з тим розуміємо умови, які склалися, — каже він.
При цьому єдиним місцем у Дубриничах, внесеним до списку МТП, було приміщення приватного підприємства “Перечинський лісокомбінат”. Там почали приймати вимушених переселенців у 2022 році. Але в якийсь момент підприємство закрилось, тому не мало змоги утримувати його, тож запропонувало мешканцям або шукати інше житло, або самостійно сплачувати за комунальні послуги. Донедавна там залишалась одна родина — жінка з двома дітьми. Вона мусила платити комунальні послуги дві зими. Приміром, у грудні це їй коштувало 7,5 тис. грн. Хоча для внутрішньо переміщених осіб проживання в зареєстрованих МТП безкоштовне, проте його власник не подавав документи на відшкодування витрат з державного бюджету.
— Але справа навіть не в тому. Там просто немає умов. Опалюється лише одна кімната за допомогою електричного конвектора. Велике приміщення, де санітарний вузол, кухня, холодні. Через високу вологість почала з’являтися пліснява, — розповідає Андрій Крючков. — На всі прохання переселити її в центр, відремонтований благодійниками, жінка отримувала відмову. А коли спитала про приміщення на Берег, 60, їй відповіли, що там немає води, твердого палива для опалення. Якщо вона готова купувати його за власні кошти, то може поселятися.
Зрозуміло, що заїжджати в такі умови не мало сенсу.
— Вона б і далі носила оті свої 7 тис. грн. і продовжувала би жити в приміщенні лісокомбінату, якби не холод, розумієте? Настільки боялась втратити навіть те погане, що в неї було, — каже Наталія Криворучко.
Нині за сприяння представника Омбудсмана Закарпатська ОВА запропонувала родині місце в Ужгороді, на що жінка погодилась.
Тим часом на сторінці Дубриницької сільради опублікували допис про те, що їй неодноразово пропонували поселитися в приміщенні на Берег, 60, але відповіді не отримали. У тому ж дописі зазначено, що це наразі єдине зареєстроване місце для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб комунальної форми власності на території Дубриницької сільської ради.
Чого в ньому не зазначили, так це те, що об’єкт, облаштований Товариством Червоного Хреста України, громада включила в перелік МТП тільки в 2026-му і знов же завдяки втручанню представництва Уповноваженого з прав людини.
Насправді зустрічі щодо долі обох прихистків у Дубриничах, які були облаштовані та один відремонтований за донорські кошти, тривали і в цьому році. І якщо про один з них домовитися вдалося, то що стосується будівлі, яку сільрада встигла здати в оренду, ситуація ще далека від хепіенду.
— Є стриманий оптимізм. Зі слів голови територіальної громади та профільного заступника голови обласної військової адміністрації орендар подасть документи на внесення приміщення до реєстру місць тимчасового проживання і в ньому розмістять людей, які прибувають евакуаційними потягами, — каже Андрій Крючков. — Ми чекаємо виконання наших рекомендацій. І я особисто поїду в Дубриничі, щоб переконатися, що туди поселять саме тих людей, які цього потребують. Інакше ми цю справу не залишимо і це всі знають.
Паралельно представництво Омбудсмана в Закарпатській області передало інформацію про зафіксовані факти до Закарпатської обласної прокуратури для вивчення їх на предмет наявності складу кримінального правопорушення в діях осіб територіальної громади та інших посадовців.
Висновок з цієї історії такий, каже Наталія Криворучко, — треба бути прискіпливішими.
— Для донорів варто було би розробити чек-ліст. Приміром, громада показує будівлю. У донора мають бути питання. Для чого ми її ремонтуємо? Кого селитимемо? Чи вона переведена в житловий фонд? А що у нас з електромережами? Чи не вилізе потім проблема, що необхідна більш потужна підстанція для її експлуатації, — перераховує вона. — І все це треба прописати в меморандумі. А меморандум з усіма додатками мають проголосувати місцеві депутати на сесії. Хто управлятиме будівлею? Хто вивозитиме сміття? Держава компенсує витрати на комунальні послуги, а хто компенсуватиме якісь додаткові? Хто стежитиме за майном? На чиєму балансі буде начиння приміщень? У 2022 році цих питань ніхто не ставив і це природно. Всі ще жили в школах і садочках. А тут така масштабна ідея: відремонтувати будівлю, поселити сотню переселенців. І що ми маємо по факту? Два приміщення в Дубриничах неподалік від Ужгорода, які стояли порожніми з 2023 року. Тим часом людей везли в якісь гірські громади, де доступ родин з дітьми до соціальних послуг дуже обмежений.
Механізм контролю
У перші місяці повномасштабного вторгнення близько чотирьох тисяч об’єктів визначили як ті, що потенційно можна було би використати для тимчасового розміщення вимушених переселенців. Реально з них функціонували дві тисячі. А після ухвалення урядом восени 2023 року постанови, яка містить мінімальні вимоги до облаштування таких об’єктів, їхня кількість скоротилась приблизно до тисячі, розповідає Андрій Крючков. Військові адміністрації мали провести перевірки місць тимчасового проживання, і за результатами затвердити актуальний перелік, а далі що півроку моніторити стан МТП.
За його словами, саме в цей період, зважаючи на масштаби, поза державним обліком опинилась значна кількість об’єктів, у тому числі й тих, які отримали донорську допомогу.
— І проблема не в прогалинах у законодавстві, а в байдужості або безвідповідальності окремих громад, а також у відсутності відповідного контролю з боку обласних військових адміністрацій, як того вимагає постанова, — пояснює він.
Загалом у 2025-му в Закарпатській області представництво Уповноваженого з прав людини виявило шість приміщень, облаштованих для вимушених переселенців, які не використовували. В половину з них після втручання представника Омбудсмена вже заїхали люди. Йдеться про прихистки в населених пунктах Голубине, Оленьово і Нижні Ворота.
Скажімо, в Нижніх Воротах приміщення після облаштування не використовували протягом двох років. Відповідно його не опалювали, тож меблі та техніка зіпсувалися. Як пояснювали в громаді, людей туди не заселяли через відсутність громовідводу і неутеплений дах. Реанімувати об’єкт взявся благодійний фонд “Проліска”.
Десь не вистачало додатково твердопаливного котла, десь меблів. Але ж ми розуміємо, що принаймні меблі зараз може забезпечити будь-який міжнародний партнер-донор, було б бажання громади зайнятися цим питанням, каже Андрій Крючков.
Ще одне приміщення, яке було переоблаштовано силами Товариства Червоного Хреста України, але й досі порожнє, знайшли в селі Чертіж Середнянської громади. За час простою його технічний стан суттєво погіршився та потребує відновлення і дооблаштування.
Зрештою маємо абсолютно дивну ситуацію, коли в одне й те саме місце доводиться вкладати ресурси, які обмежені, двічі. Тоді як їх можна було би спрямувати на створення ще одного місця тимчасового проживання або покращення умов у вже існуючих. Бо з цим так само великі проблеми.
Візьмемо до прикладу Кольчинську територіальну громаду, де люди перебувають у взагалі не пристосованих умовах. Вони живуть разом в одному приміщенні, місце від місця відгороджене шторками або якимись ряднинами. Також мешканцям довелось самостійно робити душ на вулиці в технічному приміщенні, яке не опалюється, за допомогою підручних засобів. Водночас балансоутримувач приміщення отримує відшкодування витрат за розміщення вимушених переселенців з державного бюджету.
Або історія зі Жденієвської територіальної громади, яка тривалий час не може дооблаштувати об’єкт, бо не має на це коштів.
— Коли ми вперше приїхали туди, то там на 30 людей був один унітаз, а в деяких кімнатах просто знищена електропроводка. Через це люди з евакуаційних потягів ночували там добу і їхали кудись далі. І, на жаль, оперативно щось міняти в таких випадках немає можливості, бо немає тих громадських організацій в достатній кількості, які володіли б ресурсом, — пояснює Андрій Крючков.
Бо якщо проєкт, в який вклали донорські кошти, не працює так, як мав би, виконавчі партнери, отримавши негативний досвід, просто йдуть з громад в інші, де гуманітарну допомогу використовують належним чином. Тобто страждає репутація всього регіону.
— Я знаю точно одного донора, який після кейсу в Дубриничах припинив ремонти в Закарпатській області, хоча продовжує працювати у Львівській та Івано-Франківській областях. Вони нікого не звинувачували публічно, ні з ким не сварились. Просто пішли з області, — каже Наталія Криворучко.
За словами Андрія Крючкова, так сталося і з Товариством Червоного Хреста України, тож зрештою на Закарпатті залишилась одна ефективна організація, яка активно займається облаштуванням місць для тимчасового проживання, — “Проліска”.
Також результати моніторингових візитів показують, що в переліку МТП фігурують приміщення, які і не відповідають мінімальним вимогам для заселення, і люди там не проживають.
— Якщо вже ці об’єкти є в переліку, то їх треба або довести до пуття, або виключити, щоб мати реальні цифри по кількості приміщень. Звичайно, що наша мета, аби вони були дооблаштовані і більше людей змогли знайти прихисток в Закарпатській області. Адже сюди щотижня прибувають один-два евакуаційні потяги. Відповідно людям потрібно десь жити, — каже він.
До недавніх пір у регіоні була найбільша кількість МТП — 111. Зараз ця кількість зменшилась до 107, в яких знайшли прихисток 4,5 тис. людей. Більше місць тимчасового проживання тільки в прифронтовій Дніпропетровській області.
На сьогодні, каже Андрій Крючков, немає єдиного ефективного механізму контролю за подальшою експлуатацією місць тимчасового проживання після завершення донорських проєктів. Формально відповідальність лежить на органах місцевого самоврядування, зокрема обласних військових адміністраціях, які мали б здійснювати регулярний моніторинг об’єктів. Однак без чітко визначеного центрального координатора цей контроль фрагментарний.
Самі громади наявність відремонтованих, але порожніх будівель для вимушених переселенців зазвичай пояснюють браком коштів на подальше їх утримання, високими витратами на комунальні послуги, відсутністю персоналу для адміністрування МТП, а також тим, що допомога донорів не покривала експлуатаційні витрати у довгостроковій перспективі. Деякі громади знімають з себе відповідальність за такі приміщення, через те, що вони не були внесені до переліку МТП.
— Дійсно, проблема ще й в тому, що велика частина витрат по обслуговуванню лягає саме на місцевий бюджет, — визнає Андрій Крючков. — Бувають випадки, коли значні кошти, які сплачує територіальна громада, держава не відшкодовує у повному обсязі. І це питання теж треба піднімати, бо ми розуміємо, що це за собою потягне. Голови тергромад просто не показуватимуть, що в них є приміщення. Бо вже маємо ситуацію, коли одні облаштували в себе кілька місць і їх контролюють, а є такі, що не облаштували жодного і в них проблем немає. Але ж треба підтримувати наших людей, які вимушено покинули свої домівки.
В якихось громадах просто позиція така: нам не потрібні ВПО, каже Наталія Криворучко.
— Проте на фоні того, як місцеві виїжджають і продають своє майно, що потім тягне за собою закриття шкіл, садочків, це дуже недалекоглядно.