Життя спочатку
Добре, що вони не залишились надовго в Драмтеатрі, а ризикнули піти до родичів. Добре, що в тих вціліла машина. Добре, що вони наважились поїхати, не знаючи, що на них чекає далі. Євгенія з сином-підлітком і 21-річною донькою вирвались із заблокованого Маріуполя в середині березня 2022-го. Зупинка в Бердянську, 16 блокпостів до Запоріжжя, а далі їх прийняли родичі чоловіка Євгенія, військового, в селі на Вінниччині. Так спрацювала географічна рулетка. Але принаймні вони знали, що мають де притулитися на перший час. Та за три місяці Євгенія вже шукала квартиру у Вінниці.
— Бо кожен звик до свого ритму життя, дві господині в домі. Вона сильна, вольова. А я весь час ходила в депресії, “розпустила соплі”. Під кінець ми вже одна одну ледь витримували, хоча й стримувались. І у мене була ціль знайти житло, щоб нікого не напружувати, — пояснює вона.
Проте ніхто не обіцяв, що чуже місто одразу радо прийме в обійми. Коли власники квартир чули, що Євгенія з Донецької області, вартість оренди одразу стрибала вгору. Прийшла до одних дивитися помешкання. Дві кімнати, меблі “втомлені”, санвузол у жахливому стані, посуд замацаний, з шаром жиру. За це господар просив 6 тис. грн. на місяць разом з комуналкою. Але щойно почув, що Євгенія з Маріуполя, то вмить відреагував: “Тоді не менше восьми.” — “За що?”.
— Я розуміла, що не зможу співпрацювати з цією людиною, бо просто очі б йому в якийсь момент видряпала.
Зрештою Євгенія знайшла квартиру зі стратегічним об’єктом під боком. Та після Маріуполя було байдуже: “Якщо це не прямий приліт, то шанси вижити 90%”. Домовляючись з власником, який виявився колишнім військовим, Євгенія одразу вирішила розставити крапки над і. “Ми з Маріуполя”. — “І що?” — “Ціна підніматися буде?” — “Ні. Та я навіть стерплю, якщо будете розмовляти російською”.
Так Євгенія з сином отримали новий притулок (донька поїхала далі в Німеччину). Перші два місяці вони спали на підлозі. Якщо і купити ліжко, то що потім? Куди його забирати? Євгенія довго придивлялась до групи у фейсбуці “Віддам задарма Вінниця”. Просити було дуже соромно, але зрештою вона написала. Так у них з’явився килим, щоб закрити дірки на підлозі, постільна білизна, журнальний столик, табуретки, хтось віддав мікрохвильовку, хтось сковорідки і каструлі. На прохання Євгенії відгукнулось багато людей. Потроху вона обставила помешкання і облаштувала побут. Коли чоловік приїхав у відпустку, то допоміг щось відремонтувати. Навіть шпалери, які навіювали поганий настрій, переклеїла з дозволу хазяїна. А в рахунок майбутніх платежів відремонтувала двері на лоджію і зогнилу каналізацію. У цій квартирі вони прожили рік, навіть встигли завести кота.
Увесь цей час Євгенія продовжувала працювати в управлінській компанії одного з маріупольських підприємств — закривала справи. Коли цей етап завершився, зареєструвалась у центрі зайнятості у Вінниці, розмістила резюме на сайтах та пішла на бухгалтерські курси у Вінницький коледж, які їй запропонували пройти в центрі підтримки “Я Маріуполь”.
— Я шукала роботу, але ті вакансії, що пропонували, навіть не знаю, як на такі гроші можна вижити. Зарплата 10-11 тис. грн., а квартиру знімаєш за шість. Ще й треба їздити за місто. Чоловік жартував, що мені дешевше буде не працювати, а сидіти вдома і вчитися.
Приваблива пропозиція все ж знайшла її, але мала свою ціну — переїзд у Львівську область. Євгенія вагалась: хоча у Вінниці її за великим рахунком нічого не тримало, проте вони з сином нарешті облаштувались, а тут знову треба зриватися з місця. Чоловік переконав ризикнути: “У тебе життя почалося спочатку. Де будеш ти, туди я і приїду, аби ти була там щаслива”.
Пляшкове горлечко
Десь у той час, як Євгенія вирішувала питання з новою роботою і на горизонті майоріли чергові пошуки квартири, стартувала державна програма єВідновлення. Спочатку це була грошова допомога на ремонт оселі, пошкодженої через бойові дії, але за умови, що вона розташована на неокупованій території, де не ведуться активні бойові дії. Згодом ії поширили і на знищене майно з єдиним виключенням — про тимчасово окуповані території знову не йшлося.
Відтоді, за даними Міністерств розвитку громад та територій України, до Державного реєстру пошкодженого та знищеного майна надійшло майже 62 тис. заяв на компенсацію за зруйноване житло і близько 142 тис. — за пошкоджене (станом на початок серпня 2025-го — LB.ua). Найбільшу кількість з них подали мешканці Харківської, Київської, Донецької, Миколаївської та Херсонської областей. Євгенія, як маріупольчанка, такої можливості була позбавлена від початку.
Сума виплачених компенсацій вже перевищила 31 млрд. грн. Її отримали понад 111 тис. заявників у формі сертифіката на придбання нового житла, грошей на ремонт або відбудову. Так чи інакше, це тільки половина від усіх заявок. Якщо, приміром, взяти виплати на ремонт пошкодженого житла, то частка позитивних рішень тут доволі висока — 75%. А ось зі зруйнованим майном картинка гірше: лише в третині випадків заявники отримали добро на компенсацію. Це стосується 18,8 тис. заяв. Розгляд ще 25,5 тис. заяв призупинено, а приблизно в 20% випадків у виплаті відмовили, кажуть в Мінрозвитку.
Там пояснюють, що є три найпоширеніші причини для відмови в компенсації за пошкоджене житло. Квартира розташована в будинку, де не вціліли місця загального користування. Немає згоди на отримання компенсації від співвласників майна. Або ж вартість пошкоджень перевищує максимальну суму компенсації (350 тис. грн. для квартир та 500 тис. грн. для приватних будинків).
Водночас розгляд будь-якої заяви призупиняють через відсутність повного пакету документів. Основна ж підстава для негативних рішень щодо відшкодування за зруйновану домівку — неможливість обстежити і встановити факт знищення житла.
Власне, це і стало пляшковим горлечком, через яке від компенсаційного механізму фактично були відрізані ті, чиї домівки залишились на тимчасово окупованих територіях, та великою мірою ті, в кого вони в зонах активних бойових дій. І до останнього часу цю проблему вирішити не могли.
— Все ж починається з акту обстеження житла, який і дає зелене світло процедурі. У нас відповідні комісії, які проводять обстеження, працюють тільки там, куди можуть дістатися, — каже директор Деснянсько-Старогутського нацпарку Сергій Кубраков.
Він втратив дім минулого року. Батьківська хата згоріла, як і дві третини будинків у Старій Гуті, що на Сумщині.
— Росіяни спеціально б’ють по хатах з fpv-дронів, поки ті не загоряються. Люди намагаються гасити пожежу, обстріл продовжується. Тому доводиться кидати відра і бігти у підвали. У нас в селі тижні два-три горіли цілі вулиці і ніхто не мав можливості загасити вогонь, — розповідає він.
Процедуру для отримання компенсації за знищений будинок, Сергій навіть не розпочинав. До Старої Гути, як і до більшості сіл вздовж кордону з Росією, доступу немає не тільки для комісії.
— Центр нашої громади — Середина Буда. Комісія знаходиться в місті. І якщо там щось прилітає, то все простіше: перейшов з однієї вулиці на іншу, сфотографував, зафіксував. Це, звісно, небезпечно, бо Середину Буду обстрілюють. Але така можливість все ж є. А до Старої Гути треба їхати 30 км. Кілометрів десять буде в зоні роботи fpv і решта 20 км — це в будь-який час може початися обстріл з будь-чого, артилерії, мінометів, градів, літаків, гелікоптерів. Все летить. Їхати фотографувати попіл, розуміючи, що можна просто не повернутися? Моє рішення — цього не робити, — пояснює він.
Родину Сергій відправив на захід України ще на початку повномасштабного вторгнення. А сам нині живе в іншому своєму будинку в Середині Буді. По ньому прилітало вже двічі. Вікна і дах побиті з міномета, але будівля стоїть.
— Подаватися на гроші на ремонт теж немає жодного сенсу через постійні обстріли. Тому я просто чекаю на завершення війни, — каже він.
Андрій Грудкін, який очолює громадську спілку “Коаліція “На лінії зіткнення”, каже, що в його рідному Торецьку комісії і не починали працювати, навіть коли ще теоретично була така можливість, посилаючись на фактор безпеки.
— Ми не можемо сказати, наскільки він був об'єктивним. Не можемо брати на себе таку відповідальність і умовно заявляти претензії владі: ви проводили толоки в місті, але не ходили обстежувати майно. Разом з тим знаю, що, приміром, Святогірська громада після деокупації склала акти обстеженням по всіх зруйнованих будинках, бо на цьому наполіг начальник міської військової адміністрації. А тепер вже ситуація така, що комісії на сході фактично ніде не працюють, оскільки фронт дуже посунувся, — каже він.
Ще один переїзд
Опинившись на Львівщині, Євгенія, яка успішно пройшла співбесіду, знову шукала квартиру в оренду. Ситуацію неабияк ускладнював кіт.
— Фактично ми могли розраховувати тільки на приватний будинок. У квартирах котам не раді. Але пропозицій з будинками майже не було. Та й ціни навіть на однокімнатні квартири стартували з 8 тис. грн.
Тому коли Євгенія натрапила на оголошення про оренду фінського будинку в невеликому селищі, то одразу схопилась за нього, як за соломинку. Дім виглядав так, ніби ніколи не бачив ремонту. Але Євгенія, яка тимчасово жила в друзів у Сокалі і вже два тижні їздила на роботу за 85 км, так виснажилась, що була згодна на все.
Раніше будинок здавали будівельникам, тож кімнати захаращили диванами. Після ночі на одному з них, Євгенія прокинулась червоною через клопів. Стіни були завішані килимами, які просякли цигарковим димом. Вона позривала їх і з хлоркою вимила стіни, поклеїла шпалери. Купила ліжка, які на підприємстві, де вона працювала, використовували в готельних номерах для відрядних, і саме збирались списати. Облагородила будинок, як могла. За його оренду платила спочатку 4 тис. грн. на місяць разом з комуналкою, потім 5 тисяч, плюс 3 тис. грн. в зимовий період за опалення.
Коли восени минулого року, Євгенія виїжджала звідти і пішла в ЦНАП змінити місце реєстрації, то випадково дізнались, що орендодавці отримували ще й компенсацію за комунальні послуги по її копіях довідок ВПО.
— Де справедливість? У мене все життя була біла зарплата, я платила податки. У час скрути держава мені сказала: “Ви занадто багато заробляєте, ми у вас заберемо виплати для ВПО”. Добре, дайте мені, моїй неповнолітній дитині компенсацію за наше втрачене житло. Але знов ні. І державу абсолютно не хвилює, де моя дитина живе, в яких умовах. Хоч би хтось прийшов та подивився. Ще й цей обман.
Дистанційне обстеження
Певні надії на те, що компенсаційний механізм, заблокований для мешканців ТОТ і зони бойових дій через неможливість обстежувати житло, розблокують, з’явилась після Мелітопольського експерименту. Він тривав з 14 листопада 2023 року по 14 лютого 2024-го. І мав на меті встановити факти знищення нерухомого майна в Мелітополі дистанційно — за допомогою порівняння супутникових знімків за період до і після початку повномасштабного вторгнення.
Тоді в процесі аналізу майже 34 тис. об'єктів нерухомості вдалося виявити 55 зруйнованих будівель, 72 пошкоджені та 18, які потребували подальшого дообстеження через недостатню якість отриманих знімків. Зрештою комісія встановила факт знищення двох житлових будинків. Ще по двох зупинила обстеження через те, що не змогли точно визначити, чи зруйновані вони.
У висновках експерименту так прямо і зазначили: є можливість запровадження обстеження знищених або пошкоджених об’єктів нерухомості, зокрема із застосуванням інформаційних продуктів дистанційного зондування Землі на території громад, розташованих в районі проведення активних бойових дій, і в тимчасовій окупації.
— У нас тоді одразу виникло питання, чому не можна поширити мелітопольський експеримент на інші міста. Бо ж про нього так багато говорили, який класний інструмент, — розповідає Андрій Грудкін. — Чому б централізовано не провести супутниковий скринінг і не встановити дистанційно певні факти? Але замість цього ми отримали постанову 815, яка нас сильно тригернула.
Цей документ з’явився в липні 2025-го і справді дозволив дистанційне обстеження житла з використанням фото і відеоматеріалів, отриманих за допомогою цифрових та відеокамер, БПЛА, а також матеріалів і даних аеро- та космічної зйомки. Але, по-перше, цей інструмент неочікувано запровадили для територій бойових дій (нині розширяють і на території можливих бойовий дій). Тимчасово окуповані знову опинилися за бортом.
По-друге, обурення викликали доволі жорсткі вимоги до зображень. Приміром, світлини мають бути кольорові, чіткі і без дефектів, містити дату та час зйомки, геолокацію. При цьому щонайменше треба надати знімки загального вигляду земельної ділянки, загальний ракурс самого будинку і мінімум ще три ракурси, які підтверджують факт руйнувань. Ба більше, знімок за можливості повинен містити якісь ідентифікаційні ознаки — таблички з адресою, номери будинків, вивіски, прилеглу територію та інші орієнтири. Багато хто сприйняв це, як знущання.
— Це дуже смішно, зважаючи на те, що знімки пропонують робити і самій людині, яка має ходити по фронтових територіях і рахувати, чи правильно вона виставила кількість пікселів. Ну і я уявляю, як якась там Лариса Василівна скликала комісію і каже: “Дівчата, давайте, значить, швидесенько збираємо дронову групу, будемо обстежувати будинки”. Звісно, це все викликає сарказм і іронію. Тобто сама постанова не дає розуміння, як це втілювати в життя. Швидше за все, це непрацездатна маячня, і влада тепер перебуває в такому цугцвангу, бо треба вигадувати рекомендації для комісій. Бо ж люди тиснутимуть на них і ті мають щось відповідати.
Ми спитали в Мінрозвитку, які, власне, інструкції з приводу реалізації дистанційного обстеження надали комісіям. У відповідь отримали те, що міністерство провело серію зустрічей з обласними військовими адміністраціями із залученням представників Міноборони та Держгеокадастру, а також членів комісій, де обговорювали механізм реалізації прийнятої постанови.
Тим часом Торецька міська військова адміністрація направила звернення до Міноборони і Держгеокадастру щодо отримання знімків дистанційного зондування Землі. У відповідь Держгеокадастр повідомив, що таких матеріалів не має. А Міноборони — про неможливість надати їх, оскільки ця інформація відноситься до розвідувальної та не підлягає оприлюдненню.
— І тут виникає наступне питання: чому просто не визнати певні населенні пункти, непридатними для проживання? Ми ж з цих міст, бачимо всі ці фото і відео з дронів, на що вони перетворилися — Бахмут, Торецьк, Авдіївка, Мар'їнка, Красногорівка тощо. І для нас очевидно, що жити там неможливо. Тому навіщо все ускладнювати? — каже Андрій Грудкін.
Певні спроби вирішити це були. У грудні 2024 року в другому читанні прийняли закон, який вносить відповідні зміни до закону про компенсацію. Він запропонував вважати знищеними об’єкти нерухомості, обстеження яких неможливе, оскільки вони знаходяться на територіях громад у місцях бойових дій або в тимчасовій окупації. Натомість право власності на них людина мала передати державі. З того часу закон очікує на підпис президента.
— Думаю, вони побоялись, що люди отримають сертифікати і побіжать штурмувати Верховну Раду, Кабмін, вимагати гроші, яких не вистачає. Їхня системна помилка в тому, що вони отак собі вигадали. Але ігнорувати це питання — робити тільки гірше, — каже Андрій Грудкін. — Якщо ж ви боїтесь зловживань, ну то розробіть систему верифікації. Завжди можна щось придумати. Бо ця несправедливість вже настільки кричуща і очевидна, що рівень зради по будь-якій шкалі пробиває самий вверх. Коли дають гроші на відновлення житла людині з Бучі чи комусь у Житомирській області, кому прилетів шахед, то чому так само не дати їх людині, яка тепер фізично не здатна нічого відновити, бо втратила рідну землю, домівку і десь бовтається по приймаючих громадах? Можна багато говорити про інтеграцію, про оці всі м'які компоненти. Але питання житла екзистенційне для людини. І ніхто не може переконати в тому, що це щось інше.
Поки ми верстали матеріал, міністр розвитку громад та територій Олексій Кулеба анонсував запуск окремого існтрументу, який має відкрити можливість компенсації і для внутрішньо переміщених осіб, чиє житло залишлилось на тимчасово окупованих територіях. Передбачається, що це буде житловий сертифікат до 2 млн. грн. на купівлю нової оселі або як перший внесок за іпотекою, чи опати за іпотечними зобов'язннями. Спочатку в пріоритеті програми — учасники бойових дій та люди з інвалідністю. Зараз вже підтверджено фінансування на 180 млн. дол. від міжнародних партнерів. Завдяки цьому перші виплати зможуть отримати приблизно 3700 родин. Технічні моменти програми ще доопрацьовують, тому вона стартує через два місяці.
Право власності
Снаряд поцілив у будинок Сергія Лиманського, що в Озерному Донецької області, в день його народження 28 квітня 2022 року. Сергію тоді виповнилось 60 років. Напередодні він всю ніч ховався в погребі через обстріл. Коли зранку трохи стихло, пішов у будинок, та майже одразу мусив мчати назад. Щойно заскочив в укриття і почав закривати за собою двері, як почув гучний вибух — влучило в дім. Ще одну добу він провів у підвалі і зрештою позиціями українських військових виїхав з рідного села, щоб не опинитися в окупації. Далі рухався мапою Україні, як перекотиполе. На кілька місяців зупинився в Тернопільській області, потім переїхав у Черкаську в Хижинці до сина з родиною, які так само втратили домівку в Лимані. Невдовзі всі разом мусили знову з’їжджати. Так опинились в Дзензелівці. Але і там не затримались надовго, переїхали в Краматорський район. Почались прильоти. Наступний переїзд був уже п’ятим по рахунку. Нині Сергій з родиною орендують будинок у передмісті Світловодська.
Ще у 2023 році він та його дружина спробували зайнятися питанням компенсації. Поїхали в Лиман особисто подати відповідні заяви для будинків в Озерному і Лимані, один з яких був оформлений на Сергія, а інший на його дружину. У ЦНАПі прийняли заяви, спитали, чи хочуть, щоб комісія зробила обстеження житла без них.
— Нам хотілося в нашій присутності. Далі пообіцяли зв’язатися впродовж тижня. Ми зраділи: “Слава Богу, головне, що на руках буде акт”, — розповідає Сергій. — Минає тиждень, два, три — мовчання. Ми почали дзвонити самі, а на тому боці: “нагадайте завтра”, “дзвоніть за таким-то номером”, “що ви мені голову морочите, хіба не знаєте, що там стріляють”. Разом з тим місцеві розповідали мені, що якась комісія ходить і оглядає будинки. Потім на наші дзвінки взагалі перестали відповідати. На тому все і закінчилось.
Паралельно Сергій намагався зареєструвати свій будинок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За порадою знайшов фірму в Краматорську, яка обіцяла надати таку послугу. Тоді ж в документах виявили помилку — при приватизації в техпаспорті замість будинку записали “квартира”. У фірмі пообіцяли все виправити. Проте і тут справа рухалась дуже повільно. І в якийсь момент Сергій здався.
— Це, звісно, не виправдання. Просто мій мозок не витримував, так, я втомився, — каже він. — Думаю, йдіть під три чорти. Ніхто нічого не пояснює, всі кудись посилають. Гроші з тебе беруть, нічим не допомагають. Син отримав поранення в Бахмуті, захищаючи Батьківщину, ледь не втратив ногу і ми їздили по лікарнях. Настільки все це тиснуло, що я подумав: на першому місці він. А з будинком, що буде, те й буде.
Проблеми з документами або їх втрата часто стають перешкодою на шляху до отримання компенсації. І Державний реєстр речових прав на нерухоме майно — ще одне вузьке місце. Бо наразі вся процедура заточена під оформлення права власності в ньому.
— А він дійсно не наповнений. Навесні експерти, які досліджували питання наповненості цього реєстру, озвучували цифру, що в Україні близько 9,6 млн неверифікованих власників житла. Тобто, це ті люди, які не зареєстрували своє право власності на нерухомість у реєстрі, а без цього отримати компенсацію неможливо. Тому загальна рекомендація для усіх, хто набув право власності на житло до 2013 року, коли реєстр розпочав роботу, і має відповідні правоустановлюючі документи, — внести інформацію про своє право власності в ДРРП вже зараз, — каже Анастасія Бурау, яка керує напрямком адвокації захисту житлових, майнових та земельних прав благодійного фонду “Право на захист”.
Усе ще більше ускладнюється, якщо документи в паперовій формі, що підтверджують право власності на житло, знищені. Тоді далі по ланцюжку постає ціла низка нових викликів, пов’язаних з відновленням і отриманням дублікатів. Або отримання певних документів від БТІ.
— Архіви БТІ мали би бути оцифрованими, і держава рухається в цьому напрямку, але, на жаль, не так швидко, як необхідно. Неоцифровані паперові архіви можуть бути знищені або ж до них може не бути доступу. І в такій ситуації одержання відомостей з БТІ, необхіднмх для підтвердження права власності, значно ускладнюється. В контексті отримання компенсації за пошкоджене та знищене житло цей комплекс питань потребує змін та доопрацювань, в тому числі полегшення самої адміністративної процедури внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо таких об'єктів, а також певного спрощення судової процедури визнання права власності, зокрема звільнення заявників від сплати судового збору, — перераховує Анастасія Бурау.
Євгенія теж намагалась хоча би внести свою маріупольську квартиру в державний реєстр, якщо вже наразі не може претендувати на компенсацію за втрачене житло.
Квартиру для Євгенії купила мати, спеціально відкладала гроші. Оскільки донька на той час вже вийшла заміж, то про всяк випадок оформила нерухомість на себе. Євгенія зрозуміла, що це було правильне рішення, коли розлучалась. Під час поділу майна чоловік навіть здирав шпалери зі стін. Після розлучення квартиру намагались переоформити на Євгенію. Але оскільки в ній були прописані неповнолітні діти, то державні органи вимагали дозвіл їхнього батька. Він нічого підписувати не схотів. Тому це питання так і залишилось невирішеним.
— Коли я прийшла в ЦНАП, то з мене просто сміялися. Кажу: “Ви розумієте, я не претендую на компенсацію, я просто хочу, щоб ця квартира з'явилася в реєстрі. У мене є оригінали документів, я донька власниці, прописана там”. А мені: “Треба довіреність від матері”. Моя мама залишилась там, в селі під Маріуполем. Щоб оформити довіреність їй треба проїхати через всю Росію до кордону з Європою. Вона не зможе цього зробити, мама ледь ходить. У відповідь: “Нічим не можемо допомогти”. І скільки таких ситуацій, коли з документами проблеми, або ж вони просто згоріли.
Анастасія Бурау, яка досліджувала, наскільки ефективно працює компенсаційний механізм, створений у 2023 році, і які його поточні результати, каже, що крім описаних системних проблем з доступом постраждалих до нього, є чимало інших.
Приміром, ті ж встановлені ліміти на суми відшкодування на ремонт квартири чи будинку. Якщо раптом виявляється так, що відновлення вимагає більше коштів, ніж визначений нормативно поріг, то для цих випадків взагалі немає прописаної процедури. А вони непоодинокі. Єдиний вихід з ситуації — шукати інші джерела співфінансування і показувати їх комісії, яка ухвалює рішення щодо надання компенсації. Проте, що було би доказом наявності таких джерел, роз’яснення від компетентних органів немає. З 1 січня 2024-го теоретично можна також претендувати на компенсацію за ремонт пошкодженого житла, вже виконаний за власні кошти. Але на практиці механізм не працює.
Навіть якщо людина все ж змогла отримати компенсацію, то на цьому етапі виникають інші труднощі. Приміром, у випадку пошкодженого майна, кошти для проведення менш значного ремонту (категорії А) треба використати протягом року з дня їх надання. Вчасно невикористані гроші доведеться повернути. Це при тому, що є, приміром, проблеми з пошуком підрядників, а при великій кількості руйнувань утворюється черга на них.
До того всього вдосконалення компенсаційного механізму вимагає систематизації зусиль, каже Анастасія Бурау.
— Зараз ми маємо багато різних законопроєктів, ідей і ініціатив, які часом неузгоджені між собою. І це також є однією з комплексних проблем, — визнає вона.
єКвартира
Не дочекавшись допомоги у вигляді компенсації, Євгенія з чоловіком вирішили розглянути варіант державної іпотеки на житло єОселя. Чоловік, як військовослужбовець, міг розраховувати на пільгову ставку під 3% річних. Сума кредиту, яку їм узгодили, становила 2 млн. грн. Почались пошуки житла.
— На той момент за умовами програми квартира мала бути не старшою 10 років. Але все, що новіше, коштувало від 70 тис. дол. Як люди виходили з цієї ситуації? У документах прописували суму в 2 млн. грн., а різницю віддавали продавцям на руки. У мене таких грошей не було. Тим паче, що перший внесок становив 20% від вартості житла.
Навіть якщо вони і знаходили квартиру, яка підходила під параметри, то господарі не хотіли зв'язуватися з іпотекою.
— Держава зараховує гроші продавцю на рахунок. Але той хоче долари, а не гривні. Тому знімає гроші, перекидає на інші рахунки, міняє. Курсову різницю має компенсувати покупець. Ці гроші теж звідкись потрібно взяти, — пояснює Євгенія. — З кредитом під 7% все ще жорсткіше. Приміром, квартира має бути не старше за три роки. І навіть, якщо купувати нерухомість на нульовому циклі, то, де тоді брати кошти на подальший ремонт? Коли я почала в цьому всьому розбиратися, то впала в таку депресію, що навіть втрутився мій керівник. Запропонував допомогу від компанії з ремонтом у якості благодійності. Але як я не рахувала, а я економіст, то виходило, що наступні 20 років мала всі доходи віддавати на погашення кредиту. А я людина раціональна. Хотіла собі просто якийсь кут і ще лишалися гроші для дітей, на відпочинок. Виходить, держава зробила все, щоб фактично іпотеку неможливо було собі дозволити. Я кажу це, як людина, в якої, в принципі, нормальний дохід. Простіше знайти 20 тис. дол. в кредит і купити щось дешевше.
Тоді Євгенія звернулись до керівництва із зустрічною пропозицією: не хочу благодійності, дайте мені позику додатково до моїх накопичень. Як не дивно, роботодавець пішов назустріч, ще й на дуже лояльних умовах.
— Кажу своєму начальнику: “Поставте мені такий термін погашення, щоб я не сплачувала відсотки. І ще, щоб не було прив'язки до курсу”. Він сміється: “Всі хочуть не сплачувати відсотки і не прив'язуватися до курсу”. Відповідаю: “Всі хочуть, а я тим паче”. Якщо серйозно, то я дуже йому вдячна. Компанія віднеслася до мене з повагою і розумінням через те, що ми втратили житло. Ну і вони бачили мої періодичні напади безвиході.
Вже рік, як Євгенія — власниця житла. Квартиру купила за 21 тис. дол. і має повернути кошти своєму роботодавцю за 5 років. Її історія має щасливу розв’язку. Проте, це, швидше, виключення.
Навіть 111 тисяч заявників, які все ж отримали компенсацію від держави в тій чи іншій формі, — крапля в морі. За поточною оцінкою RFNA4 (Швидка оцінка завданої шкоди та потреб на відновлення), в Україні зруйновано або пошкоджено 13% загального житлового фонду, від чого постраждали понад 2,5 млн домогосподарств. За розрахунками самого Мінрозвитку, станом на сьогодні на отримання допомоги для придбання житла щорічно претендуватимуть 75 тисяч внутрішньо переміщених осіб і це тільки з тимчасово окупованих територій.