За цим рішенням, імовірно, стоїть команда Олексія Дюміна, колишнього охоронця Путіна, екс-губернатора Тульської області, нині одного з ключових людей у кремлівському силовому контурі. Дюмін давно асоціюється з моделлю жорсткого силового управління та поступовим посиленням військових у цивільній вертикалі.
Тобто Бєлгородщина фактично стає тестовим полігоном моделі “військової адміністрації” на російський манер. Проблема лише одна: Шуваєв не управлінець.
А це означає майже гарантований сценарій, коли формально губернатор – генерал, а реально регіон тягнутимуть завезені цивільні менеджери. Інша башта Кремля «бюрократів» – Сергія Кірієнка лише підштовхує до провалу заради перемоги в битві за увагу Путіна.
Брянська область: тут зміна зовсім іншого типу. Замість Олександра Богомаза приходить Єгор Ковальчук. Для української аудиторії це маловідоме ім’я, але в російській бюрократії він типовий системний апаратник.
Хто це:
- виходець із Челябінська;
- банківський бекграунд;
- багаторічна робота в ЖКГ та регіональному управлінні;
- робота в Мінбуді РФ;
- екс-мер Міасса;
- з 2024 року голова уряду окупованої Луганської області.
І ось це ключове. Ковальчук – людина Сергія Кірієнка (перший заступник голови адміністрації Путіна, фактичний куратор окупованих територій та внутрішньої політичної інженерії РФ). Також він пов’язаний із Володимиром Якушевим – впливовим кремлівським апаратником, колишнім міністром будівництва РФ, нині одним із керівників “Єдиної Росії”.
Фактично це спільний кадровий проєкт Кірієнка-Якушева. Що це означає?
По-перше, посилення бюрократично-політичного крила адміністрації Путіна. По-друге, ослаблення позицій табору Дмитра Медведєва.
Маємо дві різні моделі кадрової гри: Бєлгород – силовізація управління через людей Дюміна ; Брянськ – апаратне посилення Кірієнка через перевіреного технократа з окупаційного контуру.
Окремий цікавий момент. Обох зараз подають через бренд “учасників СВО”. Що стає безумовним атрибутом російського кар’єризму.