«На початку війни Франківськ прийняв багато міністрів. Їх було більше, ніж кабінетів у нашій адміністрації»
Розпочнімо із загальної рамки. Як, на ваш погляд, змінився Франківськ від початку великого вторгнення. Яким місто було і яким стало?
13 тисяч наших хлопців служать у лавах Збройних сил України. Більш ніж тисяча загинула і зникла безвісти. Це родини, для яких світ став зовсім іншим.
Частина людей виїхала за кордон. Близько 42 тисяч приїхали. За нашими оцінками, зараз в Івано-Франківську живуть 50–52 тисячі людей з інших регіонів. Тобто змінився склад населення, діяльність, багато чого іншого.
На початку війни Франківськ прийняв багато міністрів. Кулеба (колишній міністр закордонних справ. — С.К.) уже розкрив таємниці: Франківськ розглядали як місто, де мав розміщуватися Кабінет Міністрів (у разі евакуації. — С.К.). І міністрів було більше, ніж кабінетів у нашій адміністрації (посміхається. — С.К.).
Франківськ зараз динамічно змінюється, росте, розвивається. Це не завжди подобається містянам, тому що місто завжди було тихим, спокійним, а тепер зазнає змін. Одвічне питання: Франківськ — це фортеця чи порт, який знову запрацював (відсилка до відомого есею Тараса Прохаська. — С.К.)? Він завжди був портом, тільки переживав різні хвилі. Сьогодні хвиля така.
Ми маємо якісь знакові точки: театр (Івано-Франківський драмтеатр під керівництвом Ростислава Держипільського буквально став туристичним магнітом. — С.К.), Промприлад (креативні простори на території старого заводу. — С.К.), певну кількість наукових університетів. Але Франківськ ще шукає свою ідентичність, точно не хоче бути провінційним містом. Ідеал — це місто з можливостями Києва, але комфортом Женеви. Чи можна цей ідеал втілити? Не знаю, не готовий сказати. Це залежить від багатьох чинників, не тільки від мене.
Головне, щоб ціни не як у Женеві. Ви сказали, що в місто приїхали 50–52 тисячі ВПО, а яка кількість населення загалом?
Я говоритиму про громаду, тому що села, які навколо, вже фактично перетворилися на місто: Крихівці, Микитинці, Угорники, Вовчинець.
Зараз офіційно населення — 292 тисячі. Але я думаю, що більше — багато людей не зареєстровані.
Чому?
Причини різні. Чому, наприклад, не реєструються чоловіки? Тому що не хочуть бути мобілізованими.
Статистика, яка мені відома: близько трьох тисяч ВПО купили квартири у Франківську. Насправді, думаю, ця цифра більша, зважаючи на те, що в нас немає повноважень реєструвати, хто в кого що купив.
Тому Франківськ дуже динамічно змінюється. Нам (зсередини. — С.К.) це не дуже видно, але люди, які не були тут 10–15 років, кажуть, що зміни помітні. Ще раз підкреслю: не всім це подобається.
Значить, зараз населення — 292 тисячі, а скільки було до Великої війни?
До Великої війни — 275-280 тисяч.
Тобто плюс 20 тисяч, умовно?
Ну, люди приїхали і наші теж виїхали.
За відчуттями, хто здебільшого до вас їде: Дніпро, Харків, Херсон? Явно ж не з Рівного чи Тернополя?
Ну чого ж? Якщо зайти в Університет Короля Данила, працівники благоустрою будуть з Монастириського району Тернопільської області. Міграція — Франківська область, частина Тернопільської і навіть частина Львівської області — завжди була. Урбанізація до 22 року йшла саме звідси. Місто, як губка, притягувало.
Зараз найбільше, за статистикою, що в мене була, — це Харків, Харківська область.
На другому місці, якщо взяти реєстрацію, як не дивно, Київ, Київська область. Ми не говоримо, що це ВПО. Просто люди на всяк випадок, хто мав більше грошей, купували тут квартири — «раптом що, нехай буде».
І на третьому місці, напевно, десь плюс-мінус порівну — Херсонська і Запорізька області. Уже після того Сумська йде й інші.
Суто інфраструктурно, система управління містом, генплан — готові до розширення? На початку ви коротко сказали, що поки що з цим складно. Що треба зробити? Від чого залежить покращення, щоб місто могло і розвиватися, і приймати нових людей?
Інфраструктура поки що не встигає за такою кількістю людей. Пропускна здатність доріг, парковки, додаткові зелені зони, освітні заклади (школи навіть більше, ніж дитячі садки) — тут треба максимально доганяти.
Зараз бачимо, в яких зонах люди хочуть жити, в яких зонах розвивається виробництво. Тому генплан міста потребує перегляду. Він не старий. Йому трохи менше ніж 10 років, але потребує удосконалення. І ми над цим працюємо, щоби врахувати всі моменти.
Хочу сказати, що є райони — Крихівці чи Вовчинець — села, де за п'ять-сім років відбулася кардинальна зміна. Де було поле, зараз живуть люди. Зʼявилися не тільки багатоквартирні будинки, а й таунхауси. І ми бачимо, наскільки інфраструктурно не готові до цього.
Як змінився при цьому економічний профіль міста? Дивлюся цифри: 79 підприємств і організацій перевезли бізнес в Івано-Франківську громаду від початку повномасштабного вторгнення. Найбільше — з Харківщини, Донеччини, Херсонщини. 25 року в місцевий бюджет від них надійшли 13,6 млн грн податків. Причому за 25 рік релокувалися 48 компаній.
Франківськ ніколи не був містом, де від одного-двох заводів залежить доля. Натомість містом підприємців, які вміли все. Треба було в 90-х до Польщі їхати, сюди привозити (мають на увазі човників. — С.К.). Їздили. У 2000-х почали перше будівництво, за Зіновія Васильовича Шкутяка, покликали підприємців, кажуть: «Усе, будемо будувати». Ще ніхто не вмів, але всі чимсь займалися. Треба було маски шити (в період епідемії ковіду. — С.К.) — шили маски.
Як змінюється профіль міста? Зараз, скажімо, починає розвиватися оборонна промисловість. Про це не дуже можна говорити, але я борюся за найбільші інвестиції, і це оборонна промисловість. Один завод оборонної промисловості може платити більше податків, ніж уся будівельна галузь. Така жорстокість сьогоднішнього життя.
Зростання показала легка промисловість. Вона теж дещо пов'язана з оборонною. Загалом, усе, що повʼязане з оборонкою — і це відчувається по цифрах, — має розвиток.
Яка ще особливість? Будівельний бізнес отримав додатковий стимул. Якщо раніше нерухомість купували вихідці з Франківської, Тернопільської, частини Львівської області, тепер це вся Україна. Є шалений попит, відповідно запит на пропозицію будівництва. Ця галузь розвивається. Є й багато конфліктів — містянам не подобаються 16- і 24-поверхові будинки у Франківську.
До речі, у вас є обмеження на поверховість забудови в місті?
У генеральному плані є. Але знаєте, цей бізнес такий, що хоче постійно рухатися вгору.
Даруйте, я ж з Києва — знаю дуже добре.
Ну от. У Києві будують 24 поверхи, чому у Франківську не можуть для киян побудувати 24-поверховий будинок? Доводиться застосовувати систему стримування і противаг. Чи це добре, чи погано — напевно, судити містянам. Але ця сфера розвивається.
«Якщо збережуться темпи, як сьогодні, через 10–15 років ми будемо мати 500 тисяч населення»
Якщо говорити про забудову, приблизна вартість житла в гарному районі у вас — 900 доларів (до 2022 року — 400–600), в елітному — 1200. При цьому Івано-Франківськ входить до п'ятірки міст з найдорожчою орендою — 12–16 тисяч гривень за однокімнатну квартиру. Припустімо, я ВПО з Одещини чи Дніпропетровщини, середній+ рівень, чому мені варто укорінитися у Франківську? А не в Рівному, Тернополі чи Ужгороді.
Рівне ближче до білоруського кордону. Розташування має значення. Чому в Ужгороді бум — там найбезпечніше, близько до кордону європейського, найменше тривог, немає комендантської години…
Я думаю, що Франківськ набагато динамічніше місто, ніж Тернопіль і Рівне. За розвитком. Тут більше можливостей. Місто ближче до гір. Це теж великий позитив. До 40 хвилин — і ти вже в горах.
Якщо збережуться такі темпи, як сьогодні, через 10–15 років ми будемо мати 500 тисяч населення. Це може не подобатися, але це реалії. Місто-порт: люди будуть тут будуватися, будувати своє майбутнє. Тут зʼявляються нові заводи, тобто буде робота, вже є високооплачувана робота.
Я не вірю, що війна завершиться дуже швидко. Наша війна подібна до афганської, а не до Другої світової війни, на жаль.
Велике вторгнення триває вже довше, ніж «Вєлікая Отєчествєнная».
Я не хочу бути прогнозистом, але, на жаль, Афган воював 21 рік. Ми вже воюємо 13-й. Для мене війна почалася в 14 році, мої друзі загинули в 14-му. Я ніколи не скажу «п'ять років війни».
Я не знаю, скільки війна ще триватиме, але не бачу передумов для її завершення. Тому оборонна промисловість дуже важлива, у тому числі для розвитку нашого регіону. Знову ж таки, це може не подобатися, але це гроші, інвестиції, ресурси, високі заробітні плати. У Франківську бракує високих заробітних плат.
Будуть високі заробітні плати — все буде.
Яка середня зарплата по місту нині?
На жаль, 23 тисячі гривень з копійками. По Україні — 29 тисяч, тому нам є куди рости.
Війна все дуже змінює. Якщо раніше з Франківська, Луцька, Тернополя, Рівного, інших міст люди їхали на заробітки за кордон, зараз Південна, Східна і навіть Центральна Україна переміщується сюди: людський ресурс, бізнеси, культурні осередки, перелік можна продовжувати.
Розкажіть більш докладно, як місцева влада сприяє тому, щоб їхали саме до вас? Можливо, є якісь програми для бізнесу абощо?
У нас невелике місто, і «інвестиційний нянь» — це міський голова. Кожне із 79 підприємств (це не така вже й велика кількість) я об'їхав. Які можна показати — показав. Прорекламував, що підприємства класні.
Насправді таких підприємств більше. Просто ми не називаємо їх релокованими. Якщо людина відкрила кав'ярню, перукарню чи салон — це не релокований бізнес. Релокація — це коли перевезли верстати і почали виробляти продукцію. І тут у кожному випадку ми окремо дивилися, що треба зробити, як підійти, посприяти, з ким поговорити. Тому що ми були не готові прийняти велику кількість виробництва. Не було достатньо виробничих площ, навіть земельних ділянок, які були б готові до такого. У 22–23 роках ми дещо програвали в цій конкурентній боротьбі, наприклад, Закарпаттю, іншим містам.
Зараз ми концентруємося на певних галузях і точково працюємо над тим, щоб залучити підприємства, де працюватимуть дві-три тисячі робітників. Це одразу дає додану вартість, податки в місцевий бюджет і можливість розвиватися.
Закарпаття на початку великого вторгнення вигравало просто за рахунок географії чи було краще готове економічно?
Думаю, що економічно, більш мобільною була обласна влада.
Вибачте, ви самі кажете, що війна з 14 року. Тобто ви розуміли, до чого все йде, що заважало підготуватися?
Це наша помилка. Ми варилися у своєму світі.
«Ми, місцевих маю на увазі, не маємо під когось підлаштовуватися. Питання української мови, наших цінностей, вони є, і ми їх маємо показувати»
Ви декілька разів згадали, що місцеві не задоволені новоприбулими. Поговорімо про це детальніше. Як це проявляється, як відчувається?
Відчувається по-різному. По-перше, соціологія. Ми робили і цього року, і минулого опитування — ставлення порівняно з 22-м погіршилось (до новоприбулих. — С.К.). З різних причин. Може, ми того не визнаємо всередині, але збільшилася конкуренція — у бізнесі, людському ресурсі, на побутовому рівні. Зрозуміло, що ці речі треба максимально мінімізувати, але за такої кількості людей воно відчутно.
Так сталося, що у 21 році я потрапив до Туреччини на семінар ООН, він проходив на півдні, в місті Газіантеп, яке за місяць зросло удвічі — тобто в цей Газіантеп приїхало ціле місто із Сирії. І нам розповідали, як вони адаптувалися: як проводили воду, каналізацію, де розселяли. Завдяки тому досвіду ми десь на перших етапах були трошки більше готовими. Але для мене це виклик однозначно.
Хоча життя все одно візьме своє, і все відбувається органічно. Наприклад, дочка ходить на гімнастику, з 16 дітей у групі вісім — це ВПО. Ясно, вони взаємодіють. Так само в школах, у садках. Мені здається, що через отакі людські історії і відбувається повністю притирання.
Як це (не)відчувається в культурному просторі? Багато людей приїхали з південної та східної частин України, більшість перейшла на українську, але не всі. Вони не мали сталих релігійних традицій; якщо й мали, то вони повʼязані не з Греко-католицькою церквою і навіть не з ПЦУ. Також є певні побутові звички. Очевидно, сума цих факторів не може не провокувати конфліктів час від часу.
Перше — треба бути собою. Ми, місцевих маю на увазі, не маємо під когось підлаштовуватися. Питання української мови, наших цінностей, вони є, і ми їх маємо показувати. А людина вже має можливості вибирати. Кому підходять ці цінності, той лишається.
Бували такі моменти... Є притулок у будівлі колишнього управління освіти, де мешкають ВПО з невеликим доходом: бабусі, дідусі, яким ніде жити. І для нас, місцевих, дисонанс, коли в неділі зранку там пиляють і рубають дрова. Це ніби в Страсний тиждень смажити шашлики. Але мені здається, що це теж природно.
Я 2,5 року відповідав за Чернігівську область (був партійним куратором від «Свободи». — С.К.) і розумію той ландшафт: там люди просто не такі релігійні. До церкви ходять 20–30 чоловік по неділях — для нас це трохи дивно, але так є.
І от показ цього нашого іншого багатьом людям подобається. Так, кажуть вони, це інше, але нам подобається. Від лікарки-стоматолога з Харкова багато чув нарікань, що в неділю до обіду мало клієнтів. Але згодом вона каже, що усвідомила: один день на тиждень таки має бути виключно для родини.
Чогось позитивного вони від нас вчаться, чогось ми від них.
От, власне, я хотіла спитати, чого ви, франківчани, навчається від новоприбулих, чим збагачуєтесь?
У деяких випадках — роботящості. Тому що ми багато в чому незалежні, бракує дисципліни, яка є на сході, в центрі України. Є відмінності ментальні. Не кожен у нас згоден працювати до 8–9 години вечора, як часто в Києві чи інших великих містах. Тож ми вчимося динамічності.
Місцевий бізнес багато вчиться від бізнесу, що приїхав. І ця взаємодія може породити щось ефективне. Для нас сьогодні це величезна можливість. Перейти з ліги середніх міст до ліги міст, які будуть диктувати Україні якусь моду в різних сферах — культурній, економічній: там, де ми знайдемо точки прориву.
До великої війни ви багатьма сприймалися як така собі столиця консервативних цінностей. Це не погано і не добре — просто факт.
А що таке столиця консервативних цінностей? Хто їх дасть? Я намагаюся їх демонструвати. Чи відбувається зміна? Відбувається. Але це теж наша особливість у цій державі. Бути столицею консервативності незле.
Та я ж не кажу, що погано! Особисто мені вони імпонують. Просто питаю, чи так є зараз?
Це містяни повинні сказати. Можливо, я теж можу бути в ілюзії. Наступні вибори покажуть, який стиль (управління. — С.К.) кращий. Це вже питання до франківців.
Чому я спитала про консервативні цінності… Мені тут розповідали, що після концерту «Хамерман знищує віруси» у Франківську освячували приміщення, бо на концерті матюкалися. Було таке?
Вони мали вийти в трусах, а вийшли без трусів. Трошки не по плану пішло (зала сміється. — С.К.). Вийшли в одній шкарпетці без решти одягу. А це публічний захід у центрі міста. Довелося освячувати потім, так. (Сміється. — С.К.)
Шкарпетка була на тому місці, що я подумала?
Так.
Ну то й добре, на здоровʼя. На болотах за таке або в тюрму саджають, або на «СВО» відправляють, а ми демократична країна. Як раптом що — можна освятити.
Ще одне запитання в площині консервативних цінностей. Відома ваша скандальна фраза про те, що «гей не може бути патріотом, тільки християнин». Вона датована 2016 роком.
Питання дуже просте: чи не змінилась ваша позиція? Адже на фронті воюють і ЛГБТ, і мусульмани, і іудеї — усі. Явно ж не сексуальною та/або релігійною приналежністю патріотизм вимірювати.
Знаєте, що найдивніше? Про це завжди запитують київські журналісти, місцеві ніколи не питають. (Сміється. — С.К.)
Не може бути християнин у церкві, а з церкви вийшов, шапку перекрутив — і вже не християнин. Я — за християнські цінності, тут нічого не змінилося.
Але тоді я відповів так, зараз, може, інакше висловився б.
«Франківська область на другому місці по тривогах, менше тільки в Закарпатській»
Оскільки ви вже опосередковано згадали про вибори... Коли б вони не настали. Якщо в місті десь 40–50 тисяч ВПО, ті з них, хто зареєструвався, матимуть право голосу. Які у зв'язку з цим прогнозуєте електоральні наслідки для себе? Бо чинник з іншого боку — невдоволення корінного виборця, що приймаєте «понаїхавших східняків», які навіть до церкви по неділях не ходять.
На останніх виборах у 2020-му, нагадаю, як мер ви отримали другий результат по країні — майже 85 % (випередив лише Хмельницький).
Давайте чесно: хіба я на це впливаю? Нічого вічного не буває. Будемо бачити, які тенденції складуться в державі. Для мене це нормально: у мене був період, коли я програвав вибори, вигравав, потім знову програвав.
Потім були народним депутатом, непогана кар'єра.
…Очевидно, все буде впливати: люди, які приїхали; військові і їхні родини, і таких факторів буде набагато більше. Знову ж таки, вже традиція України — перед місцевими виборами міняти закон, ми зараз не знаємо, яким він буде. Тому це така річ, якої не спрогнозуєш.
Важливим фактором під час ухвалення рішення, куди поїде ВПО, є безпека. Звичайно, тилових регіонів немає. Навіть Ужгород з Чернівцями такими назвати не можна, а Львів і Франківщина так само переживали блекаути. Складно всім. Не вдаючись у деталі, наскільки ви захищені?
У нас блекаути були набагато меншими, ніж у більшості міст України. У нас безпечніше: Франківська область на другому місці по тривогах, менше тільки в Закарпатській. Це для прикладу про безпеку. Чи може сюди долетіти? Може.
Але ми точно більш захищені, ніж, умовно, Запоріжжя.
Через географію чи технології?
Через різні фактори. І через географію, і через те, що за радянських часів місто було закритим і тут ще залишилася низка військових об'єктів.
До речі, так. До свого сорому, я тільки нещодавно дізналася, що Франківськ був таким самим закритим, як, приміром, Севастополь.
Так, було закрите з двох причин.
Перша — воно завжди розглядалося як ворожа територія, треба було завжди мати війська, тому що тут бандерівці живуть, їх треба тримати в шорах постійно. У кожній десятій хаті мав бути сексот, секретний агент. І так і було.
І друге — завдяки цій закритості, хоч багато військових частин зникло, усе-таки щось залишилося. І це дозволяє в тому числі працювати над безпекою міста. Не завжди, але в багатьох випадках воно відіграє позитивну роль.
У кінці говоримо про майбутнє. Які точки зростання для міста ви бачите в ситуації, що склалася?
Перелічимо, що вже проговорили: ви — хаб на шляху до Карпат, туристичний центр. Театр став містотворчим підприємством. Є вищі навчальні заклади. Відносна безпека, порівняно з іншими територіями країни. Прекрасний клімат. Ще на чому ви плануєте робити акцент? Можливо, якісь стратегічні програми, візії під це існують?
У нас ухвалена стратегія розвитку Франківська до 2040 року. Там чотири головні цілі. Але найважливіша для мене — щоб зарплати у Франківську були достойні. Достойні — це хоча б помножені на два від сьогоднішніх. Це вже буде успіх. Без належного економічного рівня нам буде важко рухатися і зробити цей ривок. Тому це ключове економічне завдання.
Друга ціль — зростання тривалості життя людей. Мало хто ставить це питання, ми розуміємо, що війна, але все одно. Це і медицина, і спорт, і спосіб життя. Якість і тривалість життя — це надзвичайно важливо.
Третє — інфраструктура, оцей просторовий розвиток. Коли місто вже атакують 16–24-поверхівками, мовляв, давайте дозволи будуватися, бо прийшов час, як оце ув'язати з дорогами, парковками, водою, каналізацією…
Ну і четверте — це, напевно, залишитися самими собою. Зберегти свої цінності, патріотизм, християнство.
Оце чотири кити, які я бачу в основі політики в найближчій перспективі.