«Переселенці бувають різних категорій. Є ті, хто будує бізнеси, а є ті, хто сам потребує допомоги від держави»
Як змінилася ситуація в Запорізькій області протягом року з огляду на ситуацію на фронті? Збоку не надто оптимістична: у самому місті багато хто намагається спродати нерухомість, виїхати. Як є насправді?
Ситуація точно менш оптимістична, ніж була, наприклад, у травні 2023 року, коли ми всі очікували контрнаступу. Тоді мешканці, навпаки, поверталися в Запоріжжя, щоб бути ближче до дому, щоб згодом повернутися на деокуповану територію. Нині оптимізму точно менше. Так, є втома людей від того, що живуть поблизу лінії фронту. Хоча насправді лінія фронту на Запорізькому напрямку за останній рік суттєво не змінилася.
Ворога має окремий успіх у напрямку Василівки, селище Камʼянське, де він збільшив присутність. Також на стику Запорізької, Дніпропетровської, Донецької областей. Але якщо бути чесним, то з цих областей — Запорізької, Дніпропетровської — мешканців саме міста Запоріжжя це менше тригерить, тому що це досить далеко — 50+ кілометрів.
Ситуацію з демографією ми не дуже бачимо. Яким чином ми міряємо кількість мешканців? Наприклад, кількість школярів, які ходять до школи, суттєво не змінилася з минулого 1 вересня.
За останніми даними, в області проживають десь 900 тисяч людей, з них у Запоріжжі — 750 тисяч.
Я казав би, що в області плюс-мінус 800 тисяч.
Скільки з них локалів — тих, хто жив тут і до війни?
Офіційні цифри кажуть, що з 800 тисяч десь 220 тисяч — переселенці. Наразі, думаю, їх від 170 до 200 тисяч. Тобто кожен п'ятий мешканець Запоріжжя, умовно, переселенець.
Переселенці бувають різних категорій, і ми маємо це визнавати. Є переселенці, які будують бізнеси, наповнюють економіку, а є ті, хто, навпаки, потребує допомоги від держави.
Ви згадали про дітей. За даними, які ви наводили вісім місяців тому, у місті залишаються 80–90 тисяч дітей, десь 40 % виїхали.
За нашими даними, на території міста 60 тисяч дітей шкільного віку. З дошкільнятами — приблизно 80–85 тисяч.
«Кожен четвертий будинок у Запоріжжі пошкоджений»
Так, з цифрами розібралися. Лінія фронту, ви сказали, не сильно змінилася, але є ще емоційне тло, і це впливає на людей у Запоріжжі, Дніпрі, Харкові, Сумах.
Напруження в Дніпрі не може бути таке, як у Харкові чи Запоріжжі, котрі за 30 кілометрів від лінії фронту, а Дніпро — за 100 кілометрів. Це здебільшого тилове місто. Тож думаю, що Суми, Харків, Запоріжжя, Херсон. Херсон скоріш навіть у найскладнішій ситуації. Харків, Запоріжжя — в однаковій.
Тригери, які впливають на настрої населення: за останні декілька місяців ворог знайшов можливість атакувати нас FPV-дронами. Він заносить їх на своїх «молніях», використовує, технологію дрона-матки. На щастя, не може масштабувати, оскільки ми навчилися достатньо ефективно перехоплювати такі розвідувальні й ударні дрони. А проте, за останні два місяці два ураження FPV-дронами території Запоріжжя. Це небагато, але два — це також тривожний сигнал для всіх. Це перше.
Друге, що вплинуло суттєво на настрій населення — модернізація ворогом КАБів. Рік тому, 23 вересня 24 року, ворог уперше поцілив КАБом по Запоріжжю. Тоді за три місяці ми отримали 1300 пошкоджених або зруйнованих будинків.
У вас пошкоджено кожен четвертий будинок у місті.
Так. Тоді ми працювали спільно з Повітряними силами, спільно з військовими, і нам вдалося протидіяти ворогу так, що ми майже забули про КАБи. Коли трапляється раз на два місяці, це точно не тригерить так, як коли кожної ночі.
З 20 вересня ворог обстрілює модернізованими КАБами — це суттєво напружило населення. Коли ми за ніч отримували по 10 прильотів КАБів, це не може не турбувати. І ми не могли з цим впоратися. Останні два тижні такого вже немає. Завдяки Збройним силам України, тій великій роботі, яку спільно проводимо, ворог уже не може так атакувати КАБами Запоріжжя.
Що з дроновим захистом, дроновими сітками? Ця тема особливо актуальна для Херсона. Готуючись до нашої розмови, контактувала з тамтешньою адміністрацією. Вони кажуть прямо, що не можуть накрити сітками абсолютно всі центральні вулиці, але працюють на ключових маршрутах громадського транспорту.
У Запоріжжі зараз немає завдання встановити антидронові сітки, тому що ворог масовано не дотягується FPV-дронами до міста.
Наше завдання — зробити антидроновий захист саме для шляхів сполучення, логістики й доставки боєприпасів, військових вантажів, військової логістики, евакуації, громадської логістики на прифронтові населені пункти, яких досить багато.
Ви справляєтеся?
Думаю, що в Запорізькій області топ передових позицій. За півтора місяця ми закінчимо 100+ кілометрів.
Углиб області, до лінії фронту? І це сітки українського виробництва, ви розумієте, як вони працюють, немає питань, як їх переобладнати, налаштувати? Бо на Херсонському напрямку такі питання є.
Я думаю, що найбільше питання до антидронового захисту — як його обслуговувати. Є два вразливих місця. Перше — це заїзди з бокових доріг. Якщо вони не закриті шторами, якщо хтось лінивий підійшов, відкрив і після себе не закрив, усі 10 кілометрів не варті нічого.
Друге — це обслуговування після влучання. Якщо один FPV-дрон пробиває, другий може залітати в отвір, ну третій точно зможе. І тут потрібне вкрай якісне обслуговування. Постійний моніторинг, де й що прилетіло, що трапилося. Це повністю відповідальність інженерних служб тих бригад, у чий смузі будують ці антидрони.
Але ж вони можуть змінювати місце дислокації.
Бригада передає іншій бригаді антидроновий захист так само, як передають позиції, фортифікації.
Ця практика вже працює? Чи все поки що в теорії, оскільки 100-кілометрову ланку ще добудовують?
Перший антидроновий шлях — 7 кілометрів від одного важливого прифронтового міста — почала будувати ще в травні безпосередньо бригада, ми надавали всі будівельні матеріали. І він у неї на балансі, тому це точно буде працювати.
Про фортифікації: «Базово ми захищені. Але раз на місяць потрібно робити апдейт, що і як нам робити, зважаючи на просування ворога»
Тоді логічно перейдемо до оборонних споруд. Яка ситуація з фортифікаціями? Торік тодішній міністр оборони Рустам Умєров телефонував вам просто під час інтерв’ю LB.ua з питанням, хто будує фортифікації на Запоріжжі. Ви відзвітували, що область готова, переходите до міст. Пам’ятаєте?
Так. Роботу зі зведення фортифікацій у нашій області слід розбити на кілька напрямків.
Перший — безпосередньо захисні споруди на лінії бойового зіткнення. Їх облаштовують підрозділи Сил оборони. Другий — захисні споруди вздовж лінії фронту. Вони фактично є підсиленням першої лінії фортифікацій.
Третій — лінія оборони для забезпечення підрозділів ЗСУ по всій лінії фронту. Четвертий — круговий захист наших міст. Пʼятий — додаткові оборонні рубежі, які облаштовують згідно з викликами фронту. Фортифікаційні споруди будують військові, ДССТ й ОДА.
На сьогодні в Запорізькій області зведені повноцінні смуги оборони. Вони повністю відповідають вимогам військового командування та реаліям бойових дій. Також облаштовано лінію так званих невибухових загороджень — це протитанкові рови, єгоза тощо. Вони унеможливлюють просування ворога, його розвідувально-диверсійних груп. Запорізька область захищена. І робота над захистом триває щодня. Не зупиняється ні на хвилину. Удосконалюється залежно від загроз. Тож я вважаю, що базово ми захищені. Але стала практика, яку ми зараз бачимо: раз на місяць потрібно робити апдейт, що і як нам робити, зважаючи на просування ворога.
Чи правильно я розумію, що серед наслідків розслідування BIHUS.info будівництва фортифікацій на Запоріжжі є те, що ви щойно сказали: підрядники більше не братимуть участі в цьому процесі — тільки військові і ДССТ?
Поясню. У 2024 році, коли розпочали масове будівництво всіх фортифікацій у державі, замовниками стали абсолютно всі обласні військові адміністрації. Усі без винятку.
Після того всі чітко розуміли, що це задача військових, і Державна спеціальна служба транспорту стала замовником фортифікацій. Будують і військові, і підрядники, але замовником виступають не обласні військові адміністрації, а ДССТ.
Тож ми, військові адміністрації, наразі не причетні до вибору підрядних організацій. Державна спеціальна служба транспорту може наймати підрядників, якщо це в умовно безпечних місцях. Умовно безпечним місцем вважають 25+ км від лінії фронту. Тому на деяких ділянках, наприклад, як я сказав, Вільнянськ-Новомиколаївка, ДССТ зараз залучає цивільних підрядників. Стик Дніпропетровської, Донецької, Запорізької області — скоріш за все, це будуть суто військові.
Як на оцьому стику працюєте з владою інших областей? Якщо взяти не лише Запорізьку область, а загалом усю лінію, наскільки вона захищена?
Наскільки лінія захищена, нехай військові доповідають. Я можу доповідати через призму Запорізької області. Фортифікації точно є, вони точно захищені, точно декілька ешелонів, точно згідно з новими фортифікаційними стандартами. Доробимо протитанковий рів і будемо потім ще ущільнювати.
Про загрозу для ЗАЕС і ДніпроГЕС
Як загрозлива ситуація на ЗАЕС (не)впливає на ситуацію в місті?
25 лютого 2022 року, коли ми перебували в окупованому Мелітополі, на Запорізькій атомній електростанції щось загорілось. На той час один керівник Запорізької області зателефонував мені, щоб проінформувати, що для Мелітополя є загроза. Це була ніч, 23–24 година. Я послухав, поклав слухавку і продовжив спати. Чому? Ми на ці процеси не впливаємо.
Але ці процеси безпосередньо впливають на вас. Добре, поставлю питання по-іншому. Наскільки ви розумієте, що відбувається на ЗАЕС?
Я думаю, що ніхто не розуміє детально. Розвідки надають Президентові України. Що ми можемо розуміти? Якщо ми візуально щось бачимо, можемо дроном ідентифікувати. І ми це робимо. Якщо бачимо, що щось горить, експерти можуть сказати, чому воно може горіти.
Що ми можемо контролювати? Вести візуальне спостереження. Сьогодні ДСНС, військові ведуть візуальне спостереження. Візуально нічого не відбувається.
У чому небезпека? Півтора тижня тому керівник прикордонного загону, який контролює безпосередньо смугу правого берега, зателефонував мені і сказав: «Бачимо візуально обірвані лінії, які раніше живили» (реактор. — С.К.). Я кажу: «Відновити зможе хтось?». Він каже: «Зараз, скоріш за все, не бачу такої можливості, будемо опрацьовувати». По сьогодні не відновлено.
Тому звідси ми вираховуємо наступні ризики, які можуть бути. Якщо немає електрики, ЗАЕС живиться дизель-генераторами. Це не такі дизель-генератори, до яких ми звикли — на 3 кВт, 30, 300, навіть мегават. Ці генератори — як будинок, який будували ще за радянських часів.
Що залежить від нас? Ми маємо бути готові реагувати на будь-який розвиток ситуації на Запорізькій атомній електростанції. І тому евакуація, рятувальні служби, фільтраційні заходи, санації — усе відпрацьовано для того, щоб реагувати. Це ми зробили. А далі, на жаль, лише спостерігаємо.
Є загроза, що ворог хоче перепід'єднати ЗАЕС до своїх ліній. Наскільки це реально?
Ми бачимо, що ворог будує нові лінії електропередач до Запорізької атомної електростанції, за допомогою яких зможе спробувати під'єднати. Я не розуміюся в технології роботи АЕС, але розумію, що ці лінії в зоні ураження українських Збройних сил України. Тому питання, чи зможуть вони працювати, ці лінії?
Ще один важливий об'єкт, який у вашій зоні відповідальності територіально — це ДніпроГЕС. Яка зараз там ситуація, оскільки вона неодноразово потрапляла під обстріл?
50 ракетних ударів було по ДніпроГЕС. Генерація не ведеться. Але для цивільного населення ДніпроГЕС — це не лише про енергетику, це і про логістику. Для нас вкрай важливе використання ДніпроГЕС для сполучення лівого і правого берегів. Тому ми дуже болісно сприймаємо, коли ворог цілить безпосередньо по ДніпроГЕС.
Зараз логістика працює повністю. Енергетика не працює, генерації немає.
Як змінився економічний профіль регіону з початку повномасштабного вторгнення? Раніше Запоріжжя було великим промисловим містом.
Усе, що залишилося на окупованій території, сьогодні не функціонує. Починаючи від Бердянського порту. Вірніше він функціонує, але не на державу Україну. Сьогодні він відвантажує сільськогосподарську продукцію. Минулого року активніше, цього неактивно, тому що врожаю на тимчасово окупованих територіях майже не було. 70 % навіть не знімали урожай. Посуха.
Але ж це не XIX сторіччя. Хіба немає якихось зрошувальних систем?
Усі зрошувальні системи були завʼязані на Каховському водосховищі. Після того, як зруйнували Каховську ГЕС, Каховського водосховища не стало. Тож зрошувальної системи на тимчасово окупованих територіях не існує. Як і не існує водопостачання, наприклад, Бердянська.
Воду постачали Бердянську Західним груповим водопроводом, він на 70 % живився дніпровською водою, яку доставляли і хлорували. Сьогодні немає в Бердянську масової води, рятує бердянців те, що там немає і туристів, які масово споживали цю воду влітку. Але це проблема.
Ми знаємо про кричущу ситуацію з водою в Донецьку. Про Бердянськ такої інформації не було. Тож там схожа ситуація?
Не зовсім. У Бердянську є річка Берда, яка дає 30 % прісної води. Тому ситуація значно легша, ніж у Донецьку.
Проблеми з водою характерні для всіх тимчасово окупованих територій?
70 % тимчасово окупованих територій живилися з Каховського водосховища, починаючи від Якимівки, Приморського, Приазовського, Бердянського. 80 % міст. Свої свердловини були лише в Мелітополя. Але через падіння рівня ґрунтових вод рівень води у свердловинах теж став значно меншим. Тому ситуація з питною водою на тимчасово окупованій території взагалі зі знаком питання.
Повернімося до змін економічного профілю регіону.
Щодо економіки — усі промислові підприємства в Запоріжжі працюють.
У нас є низка складних активів. З одного боку — дуже цікавих, з іншого — складних. Наприклад, Запорізький титано-магнієвий комбінат, який уже повністю в державній власності, потрібно лише оформити декілька документів. З позитивного — цей завод не вирізаний на метал, його можна умовно запустити протягом пів року. Це цінний актив.
«Щоб громадянину України повернутися на тимчасово окуповану територію, потрібно проїхати через Шереметьєво і через фільтрацію»
А якщо говорити про середній і малий бізнес? Є приклад Харкова, де вже понад мільйон населення, фактично як і до великої війни, якщо вірити мобільним операторам.
Є нові кафе, косметологічні салони, ветеранський бізнес, тож Запоріжжя повноцінно живе.
У вас є статистика, скільки людей, які евакуювалися з окупованих територій у Запоріжжя й область, з часом вимушені повертатися в окупацію, тому що для них фактично не створено умов?
Я сказав би, що ці цифри в рамках похибки наразі. Поясню чому.
Ми бачили у 22–23 роках масову евакуацію з тимчасово окупованих територій. А в кінці 23 року — масову реевакуацію: мешканці намагалися повертатися на тимчасово окуповану територію, тому що ворог почав масово забирати в них нерухомість, місця проживання. Чим це закінчилося? Хтось повернувся, хтось узяв два паспорти, а когось не пустили в Шереметьєво, тому що «неблагонадійні». І це все закінчилося. Сьогодні масової міграції між територіями не існує. Ми її не відчуваємо.
Цікаво. Дніпро і Харків кажуть протилежне.
Сьогодні для того, щоб громадянину України повернутися на тимчасово окуповану територію, потрібно проїхати через Шереметьєво і через фільтрацію. Масових таких рухів ми не бачимо і не чуємо.
А якщо говорити не про окупацію, а про сильне наближення до фронту? Наприклад, людина евакуюється з умовного Покровська, її селять у спортзалі Запоріжжя чи Дніпра, дають тисячі-дві гривень допомоги. Зрозуміло, що за деякий час вона захоче додому, бо інакше не зможе.
У нас таких територій декілька. Це умовно Оріхів, Гуляйполе, Степногірськ. У Гуляйполі зараз приблизно 2000 населення. Чому вони там проживають? Їм немає куди їхати. Ми можемо вивезти в місця компактного проживання, але всі ними ситі по горло. Люди просто чекають удома, коли смуга фронту буде від них усунена.
Ми бачимо, що це ще й сезонна тенденція — повернення на ці території. Тому що там багато приватних забудов, багато дач. Люди саджають картоплю, ведуть господарство. І це предмет повернення.
Скажу більше: у травні спільно з Нацполіцією, спільно зі Службою безпеки опрацьовували питання, як не пускати на прифронтові території мешканців, проводити фільтрацію. Чому? Тому що спочатку вони туди повертаються, потім ми звідти евакуюємо дітей. Відбувається таке собі тягни-штовхай. Але це знову не має масового характеру.
І про що ви домовилися з поліцією і СБУ?
Фільтрацію максимально робимо на блокпостах, попереджаємо, дітей намагаємося не пропускати розмовами.
З ваших же слів: близько половини переселенців — а це майже 100 000 — належать до категорії вразливих. І головна проблема в Запоріжжі для переселенців — це житло. У місті наразі, ви казали, є 700 вільних місць для проживання?
Давайте розберемося, що таке житло для тимчасових переселенців. Це питання, яке болить мені особисто як представникові тимчасово окупованої території.
У нас є суттєва різниця між переселенцями 14 і 22 років. У 14 році модель держави була: залишайтеся на тимчасово окупованій території, чиніть спротив. Модель держави 22 року: виїжджайте з тимчасово окупованих територій, повернемося разом. Дві різні моделі. І заклик виїжджати з тимчасової окупації.
Люди, які прийняли рішення, підтримали державу і не лише державу (на всіх зустрічах з міжнародними партнерами я кажу, що мешканці тимчасово окупованих територій, які виїхали, вони повірили не тільки державі України, а всім партнерам). Вони залишили все і виїхали.
Сьогодні ми слабкі, ми не можемо їм компенсувати повністю все те, що вони залишили.
Це ж не тільки ваша проблема. Йдеться про хоча б якусь системну державну підтримку.
Це повністю системна проблема. Переселенців, які виїхали, слід розділити на три-чотири категорії. Перше — ті, в кого є гроші купити собі квартиру. Усе зрозуміло на рівні обставин, але вони можуть купити — хай купують.
Друге — це активні люди, які можуть на пільгових (і тут підкреслюю — на вкрай пільгових) умовах узяти собі іпотеку й за 3, 5, 10, 20 років виплатити цю іпотеку. Це також нормально.
Але третя категорія — це літні люди. У моєму розумінні ми, як держава, маємо шукати ресурс, надскладний ресурс, але керівництво держави точно пріоритизує це питання, і ми маємо видавати сертифікати. Сертифікати на придбання житла. Чому я за сертифікати і проти будівництва житла, тому що ми, держава, точно побудуємо дорожче і довше, ніж це зробить ринок. Тому ми маємо надати сертифікати, які люди зможуть використати.
У теорії звучить непогано. Але на практиці це не працює.
Чому не працює? Працює. Просто ми видаємо сертифікатів недостатню кількість.
Яка у вас статистика?
За минулий рік видали 100 сертифікатів.
100 сертифікатів на 100 000 потреб — такий собі показник.
Я погоджуюся. Але ми маємо видавати сертифікати — іншого шляху немає.
Зараз почали заходити в місця тимчасового проживання, МТП. Почали ремонтувати їх, проводити до ладу. Але я проти місць тимчасового проживання — маємо соціалізувати переселенців.
У Запоріжжі є поганий приклад: 2014 року на околиці побудували модульне містечко для переселенців з Донбасу. Це такі металеві будиночки…
Виглядає як гетто?
Так і є. Ми маємо всіх соціалізувати і перемішувати. Тому потрібно це питання вирішувати, воно кричуще.
Чи є взаєморозуміння з профільним керівництвом держави з цього питання? Адже воно стосується всієї країни, не тільки Запорізького регіону.
Є повне розуміння з боку прем'єр-міністра, коли вона була ще міністром економіки, віцепрем'єр-міністра Кулеби. Ми часто дискутуємо з цих питань і починаємо їх просувати.
Ще рік тому опрацьовували питання пільгової іпотеки. Зараз це запрацювало. Рік тому опрацьовували видачу сертифікатів і визначали, яка сума потрібна для цих сертифікатів. Зараз протягом місяця це вже запрацює частково для пільгових категорій. Тому є повне розуміння.
«Запоріжсталь релокувати неможливо. Такі підприємства точно продовжуватимуть розвиток на території області»
Дуже різні цифри про освіту в Запоріжжі. ОВА дає одну статистику школярів і шкіл, департамент освіти — іншу. Звучала цифра 15 тисяч школярів, 30 тисяч, 40 тисяч. Те саме зі школами — 120, 179 (з 300 довоєнних), є ще підземні школи, організовані переселенськими громадами. Тож, можливо, є якісь релевантні цифри за результатами першого місяця нового навчального року?
У нас працюють усього 160 шкіл. Більшість у змішаному форматі. Це означає, що в цих школах відбудовані підвали й укриття — діти там навчаються.
Усього дітей шкільного віку на території Запорізької області 60 тисяч (з дошкільнятами, як зазначали, 80–85 тисяч). Наша задача — усіх їх повернути, звичайно, офлайн, до шкіл.
Сьогодні ми щодня фіксуємо в школах офлайн приблизно 30 000.
Ви анонсували будівництво підземних укриттів у дворах будинків. Наскільки це реальний проєкт, як він просувається?
От буквально їдучи до вас, спілкувався із заступником міського голови, яка відповідає за фінанси. На сесії, яка відбудеться в Запоріжжі наступного тижня, ми виділимо перші 50 млн на будівництво таких модульних укриттів.
У чому проблема? У Запоріжжі є цілі мікрорайони, які будували наприкінці Радянського Союзу навіть без підвалів у будинках. Тож мешканцям нема де укритися, коли летить. Тому таким ми бачимо вихід із ситуації для цих багатоповерхівок — підземні укриття у дворах.
Скільки їх потрібно?
Потреба — 200. До кінця року спробуємо побудувати сім.
Сім, звісно, краще, ніж нуль. Але такими темпами на закриття потреби підуть десятки років.
Ну чекайте, коли ми розпочинали будувати підземні школи, нас теж усі хейтили.
Першим узагалі Харків почав.
Харків — наш партнерський регіон. Ми товаришуємо з колегою і з міським головою, дуже талановита людина. Харків почав це робити в метро — переобладнувати простір на навчальний. У Запоріжжі метро немає, тому ми почали будувати повноцінні підземні школи. Сьогодні вийшли на крутий показник: до кінця року буде збудовано плюс-мінус 20 шкіл. А це 15,5–16,5 тисячі учнів. За півтора року це показник.
Тож і з укриттями також розпочнемо. Ми вміємо швидко показувати результат.
Як, на вашу думку, зміниться профіль регіону після війни?
Усе буде залежати від того, де проходитиме лінія фронту. Якщо там, де вона є — маємо бути готові до великої присутності військових. І військовий компонент точно буде одним не з вирішальних, але ключових у нашому регіоні.
Друге — це точно буде розвиток промислових підприємств, які зараз є, ми з вами їх проговорили, я точно бачу їхній потенціал. Чому? Їх перенести неможливо. Тож коли ми говоримо про релокацію підприємств — Запоріжсталь релокувати неможливо. Тому ці промислові підприємства точно будуть розвиватися на території Запорізької області. І моя задача як очільника сьогодні — очистити, підготувати, запакувати, продати. Таку задачу я зараз бачу перед собою.
І третє — це точно про енергетику. У нас є ДніпроГЕС. Я реально вірю в деокупацію АЕС і теплової станції, у розвиток зеленої енергетики. Активність сонця на території Запорізької області більша, ніж десь в умовному Львові. Тому ми маємо це використовувати.
Чи вдається вам якось підтримувати звʼязок з людьми, які в окупації з 22 року, зі своєю малою батьківщиною? Бердянськ, Приазовʼя. Якою має бути політика української офіційної влади в умовах війни для того, щоб підтримувати у наших громадян на тих територіях надію, що Україна повернеться? У тих, хто свідомо чекає Україну.
Моя теза на цю тему сьогодні: нам не потрібно думати, про що думають люди на тимчасово окупованій території. Наша задача — повернутися і розібратися. Хто працював проти нас — той злочинець. Хто займав латентну позицію — там буде важка ситуація в суспільстві. Ми маємо бути готові до цього. Сьогодні навіть у нашій команді є конфлікт. Умовно, між тими, хто виїхав і хто залишився.
Ті, хто виїхав, кажуть: «Маю до них ставитися нормально? Вони сплять у своїх ліжках, а я на п'ятій чи десятій орендованій квартирі за останні три роки?». Тому цей конфлікт точно є, але він ні на що не впливає. Ми точно соціально перетремо його, я упевнений.
А українізувати населення буде нескладно. Та кількість людей, яка повернеться, українізує його автоматично. А повернеться величезна кількість людей, я впевнений. З Європи повернеться. Єдине, що це буде більшість літніх людей або 55+. І ці люди, більшість, просинаються з думками, що вони зроблять, коли повернуться. І це трагедія для держави Україна. Тому що ці люди не є активними у своєму сьогоднішньому суспільному житті. Вони чекають і відкладають життя на потім.