Уже зрозуміло, що ви не висаджуватимете десантів під Одесою, ви і свій підводний човен у Новоросійську захистити не в змозі: забилися на базу, закрилися бонами, сітками й сидите там, а нафтові танкери йдуть, притискаючись до Грузії та країни НАТО Туреччини. «Ми воюємо з НАТО», — ага. Просто увімкни нам Starlink, а Ердоган хай прикриє нам дупу. Максимально жалюгідні.
Так от, перша ітерація «Нептунів» уже кілька років на зберіганні, ми робимо наступні, а ці старі якраз відстрілюємо по вашій підстанції 330 у Вигоничах. Разом з прильотами по Бєлгороду, по ТЕЦ «Луч» і підстанції.
Троєщина передає привіт, весела «войнушка» з телевізора постукала в дім. Але це побічний ефект прильотів. Навіть першої ітерації «Нептуни» — це 150 кг вибухівки, це знищені бетонні опори, шини й вимикачі випарувалися, мастило вигоріло. Серйозні пошкодження, пів року очікуємо нового трансформатора. У них є бойова частина вагою 150 кілограмів і дальність, що дозволяє працювати по глибокому тилу.
Модернізація головки самонаведення для роботи по наземних контрастних цілях (радіоконтрастних об'єктах типу великих металевих конструкцій підстанцій) перетворила ці ракети на ідеальний інструмент для руйнування інфраструктури. 150 кілограмів вибухівки — це не дрон-камікадзе, який може лише пошкодити радіатор охолодження. Це заряд, який фізично анігілює бетонні опори, розриває мастильні баки трансформаторів і перетворює складну електроніку на купу оплавленого брухту. Використання «морських» ракет по наземних цілях — це раціональна утилізація старого боєкомплекту з максимальною економічною шкодою для ворога.
Це, звісно, приємно економічно: у Почепі багато складів, яким потрібен клімат-контроль, там є величезна фабрика «Міраторг», якій потрібне опалення і світло, якщо хочеться їсти яєчка. Для промислового кластера, такого як «Міраторг» у Почепі з його мільйонним поголів'ям птиці, відсутність стабільної напруги означає зупинку вентиляції, опалення та ліній подачі корму. Це колосальні економічні збитки, які лягають на плечі місцевого бізнесу, змушуючи його тиснути на Кремль. Але важливіше інше — ізоляція прикордоння.
Усі електровози зупинилися — діставайте тепловози. Угруповання «Північ» ненажерливе, частина ресурсів тепер іде на рембази, склади, збірні пункти аварійних машин, шпиталі, а не на лінію фронту. Станції 330 кВ — це не лампочка в під'їзді, це напруга, яка живить тягові підстанції залізниці. РФ жене 90 % воєнної логістики рейками на електротягах. Тепловозів мало, вони повільні, тягнуть менше вагонів, мають нижчий ККД і зжирають дефіцитну солярку. Один електровоз тягне шість тисяч тонн, тепловоз, дай боже, половину, та й швидкість падає удвічі. Простій ешелона — це мільйонні збитки за кожну годину затримки, це розрив ланцюгів постачання. Слюсарі, лікарі, МНС — усі рятують труби, а не обслуговують армію вторгнення.
Ми не кошмаримо цивільних, ми відключаємо логістику від розетки. 400 тисяч без світла — це побічний ефект. Так, приємний, але побічний. Головне — це десятки ешелонів, які нікуди не їдуть. Головне — це величезна тилова територія, яка зараз живиться від генераторів, а солдатики виконують підсобні роботи на морозі, щоб це прикордоння хоч якось функціонувало. Це м'яке підчерев'я. Коли ми б'ємо по Бєлгороду і Брянську, ГШ РФ зобов'язаний перекидати туди «Панцирі», «Тори» і С-300 — може, з-під Москви, може, з фронту, може, з прикриття НПЗ. Ми змушуємо їх оголювати інші напрямки. Менше ППО там — простіше нашим дальнім дронам і дійсно дальнім «Нептунам».
Бєлгород і Брянськ — це тиловий хаб, тут ремонтують підбиту техніку, щоб не тягнути її на Урал, тут накопичують БК перед відправкою на нуль. Опрацьовувати логістику тут простіше, ніж ловити зосереджені вантажі на останньому кілометрі. Без світла рембази, зварка, крани — все це просто зупиняється. Це виграний час і гроші. Путін хотів зробити санітарну зону на нашому боці, ми робимо навпаки — робимо життя їхнього угруповання в прикордонні нестерпним. Військам важко прикривати кордон там, де немає води, світла і тепла, не кажучи вже про накопичення угруповань для наступу вглиб. Ми їм збиваємо темп і змушуємо обслуговувати себе.
Ну і трансформатори — це дорого. Трансформатор 330 кВ — це штучний товар, він коштує 3–5 мільйонів доларів за одиницю, його виготовляють від 9 до 12 місяців навіть у мирний час. Через санкції безпосередньо купити Siemens або ABB вони не можуть, сірий імпорт здорожчує покупку в рази та затягує час ще на пів року. Ми вибиваємо їм обладнання швидше, ніж вони можуть його виробляти або завозити через Китай, тому що ніхто не подарує їм нічого. Агресору, який виморожує Київ, допомагають такі самі відморожені режими, у яких не так і багато ресурсів. Ну і, звісно, деморалізація: 400 тисяч сидять у темряві — це та сама демілітаризація і слово, яке йде «по плану».
Але ще раз: ми не кошмаримо цивільних, ми перерізаємо артерії, по яких ресурси течуть до лінії фронту. А Богомаз плаче, бо його агробізнес страждає. Покажеш нам уламки «Хаймарсів», Картопляний Тату? І великої дальності «Нептуни»? А то сміялися всім колгоспом.