Енергетичний фронт і наша стійкість
Маємо критичні пошкодження вузлів теплової генерації. У Києві після серії влучань по основних ТЕЦ і магістральних мережах близько 1,1–1,3 мільйона людей перебувають у зоні ризику повної зупинки систем опалення. Морози до -22°C роблять цю ситуацію загрозливою не лише для комфорту, а й для цілісності міської інфраструктури, адже ремонт майже неможливий без зливу теплоносія.
В Одесі та Дніпрі ситуація не краща: там загалом понад 800 тисяч людей отримують тепло за вкрай обмеженими графіками. Обладнання: ротори й вузли генерації пари — знищене.
Глибини проблемі додає унікальність устаткування: його аналогів немає на складах у Європі чи США. Радянська гігантоманія ТЕЦ передбачала використання специфічних турбін, роторів і високонапірних котлів, термін виготовлення яких сьогодні становить від 8 до 18 місяців у кращому разі. Кумулятивний ефект від попередніх атак зробив мережу настільки крихкою, що навіть непряме влучання провокує каскадні аварії.
Ми експлуатували ці «парові пам’ятки» минулого, витрачаючи кошти на фасади й плитку замість того, щоб будувати мережу автономних бастіонів. Сьогоднішній холод у квартирах — це прямий результат відсутності системної децентралізації. Коли одна ракета вибиває тепло для цілого лівобережного масиву, це вирок централізованій системі.
Уже кілька років мусили б масштабувати малі модульні котельні на 1–5 МВт, які неможливо знищити одним ударом, натомість зіткнулися з реальністю, де унікальний старий верстатний парк для ремонту тих самих турбін також потрапив під удари. Звісно, ворог також прогресує — накопичує балістику під морози, закупає корейські й іранські ракети, щоб назбирати побільше «іскандерів», посилює голови «шахедів» і їхню стійкість до РЕБ тощо. Ціль Росії — Київ з його 25 % ВВП і великі міста для таргетації моралі.
При цьому важливо пам'ятати, що, попри весь цей жах, жодної надсмертності не буде, як не було її в Алчевську 2006-го чи під час колапсів у Екібастузі. Людська стійкість і здатність до адаптації завжди виявляються сильнішими за залізо, хоч ціна цієї адаптації — наше спільне усвідомлення, що безпека не будується на красивих картинках. Це іспит для кожного українця, який тепер на власному досвіді розуміє зв'язок між пріоритетами бюджету і температурою в помешканні.
Острівці життя
Якщо говорити про реальні цифри, то станом на січень 2026 року в Україну вже поставили й частково розгорнули тут близько 400 модульних котелень, а загальна потужність децентралізованої генерації перевищила 450 МВт. Це дозволяє створювати так звані острови виживання, але щоб повністю покрити ризикові зони в мільйонниках, нам потрібно учетверо-вп'ятеро більше.
Модульна котельня на 1 МВт здатна обігріти приблизно 10 000 квадратних метрів площі — це приблизно 150–200 стандартних квартир, або дві-три середні дев’ятиповерхівки. Тобто щоб забезпечити теплом лише критичну частину Києва, про яку ми говорили, потрібно розгорнути мінімум 2000–2500 МВт потужності, що в перерахунку на п'ятимегаватні модульні станції означає близько 500 великих установок.
Розгорнути таку котельню можна за чотири-п'ять тижнів, якщо майданчик уже готовий, а завдяки змінам у законодавстві від грудня 2025 року процедуру підключення до газових мереж й оформлення землі максимально спростили. Один монтажний підрозділ за місяць може закрити два-три такі об'єкти. Але ключовим обмеженням залишається не швидкість монтажу, а наявність самих установок і логістика палива. Якщо котельня всеїдна, то вона стає автономним бастіоном, який неможливо вимкнути ударом по центральній трубі. Пелети, відходи сільського господарства, торф, вугільний пил, газова когенерація — ми повинні максимально відходити від совкового гігантизму до опори на місцеві ресурси.
Стратегічна операція ВМСУ і добивання заводу Берієва
Наші дивізіони «Нептунів» перейшли до стадії стратегічного бомбардування ворожого ВПК, працюючи фактично з коліс — пускових установок у нас десятки, і ми скуті лише обсягами виробництва засобів доставки.
Основний фокус зараз на заводі імені Берієва в Таганрозі. Спираючись на результати якісної дорозвідки після попередніх атак, ми щільно пропрацьовуємо цей об'єкт як єдине ціле. Наше завдання — зупинити темпи ремонту й модернізації дальньої авіації після «Павутини».
Нагадаю, що в результаті попередніх нальотів, коли п’ять із шести ракет поклали точно в ціль, ми вже фактично знищили парк унікальних машин: спеціальну літаючу лабораторію А-60, новітній радар А-100ЛЛ і модернізований протичовновий борт Ту-142МК. Останній був оснащений системою «Коршун-МС» для виявлення наших підводних дронів, і його втрата критична для контролю акваторії.
Зараз же мета глибша — остаточно вивести з ладу виробничий комплекс після дорозвідки. Ми цілимо в потужності збірки, унікальні верстати і підкранові шляхи. Судячи з руйнувань цілих цехів, завод втрачає здатність функціонувати як організм, адже без критично важливих стапелів і мостових кранів виробництво фюзеляжів неможливе. Це системне знищення стратегічного підприємства противника, що втрачає можливість відтворювати авіапарк і модернізувати далекі бомбардувальники. Якось не так, мабуть, уявляли росіяни нашу демілітаризацію за 11 років війни.
Завод «Атлант Аеро» і проєкт «Молнія»
Паралельно робота по заводу «Атлант Аеро», де знищили цех фінальної збірки дронів «Молнія». Це реактивний ударний БпЛА, на який ворог намагається ставити термінали Starlink для стійкого керування. Противник намагався масштабувати цю технологію до тисяч одиниць на місяць, залучаючи десятки дрібних суміжників. Проте ми вдарили саме у вузьке місце — центральний цех збірки та прошивки. Можна мати мільйон корпусів і комплектів електроніки, але без фінального цеху вони не стануть зброєю. Ми зупинили масштабування цієї технології. Знищення цеху від прямих влучань і пожежі — це однозначно маркер удару крилатими ракетами. Добре — одночасні залпи десятком одиниць і неможливість захистити ключове виробництво, яке будували торік, свідчить про деградацію російської ППО.
Блекаути в РФ і інфраструктурний глухий кут
У відповідь на терор наших міст українські удари почали системно вимикати регіони ворога. У Бєлгородській області понад 600 тисяч людей опинилися в умовах повного блекауту. Після точних влучань по вузлових підстанціях зупинилися насоси — і система опалення посипалася через морози. В Орлі та у Воронежі каскадні аварії впливають аналогічно, там палала ТЕЦ.
Головна проблема росіян — відсутність запчастин для автоматики і турбін Siemens і Bosch, через що ремонт затягується на місяці. Комунальний колапс у них накладається на виснаження ремонтних бригад, які масово забирали на фронт або на заводи ВПК. Це приємний бонус — минулої зими ми могли тільки диверсії.
Фінальний підсумок
Зараз ми спостерігаємо перехід до війни вузьких місць, де перемагає не той, у кого більше заліза, а той, хто точніше вираховує критичні точки в системі супротивника. Коли наші «Нептуни» з коліс прилітають по стапелях у Таганрозі, вони б’ють не просто по авіазаводу, а по здатності ворога взагалі відтворювати складні технологічні ланцюжки. Коли ми працюємо по Криму, де найважча ситуація, це теж має причину. Після ударів 13–14 січня по підстанціях у районах Джанкоя, Феодосії та Керчі значна частина півострова залишилася без світла. Графіки відключень у Севастополі та Сімферополі стали нормою.
Чому ми перевантажуємо логістику саме в цій точці?
Удари по енергосистемі Криму — це не лише про комфорт цивільних, це пряма атака на військову логістику. Ось чому це створює критичне перевантаження:
- Залізниця на електричній тязі: Кримський логістичний вузол тримається на залізниці. Коли лягають підстанції у Джанкої (головний вузол) і Керчі, зупиняються електротяги. Противник змушений переходити на тепловози, яких у них обмежена кількість, а їхня швидкість і вантажопідйомність значно нижчі. Це створює затори з ешелонів з технікою і БК;
- Ефект вузького місця: Феодосія і Керч — це ворота для палива й техніки, що йдуть через міст і пороми. Вибиваючи там енергетику, ми паралізуємо роботу портів і терміналів. Паливо неможливо швидко перекачати, крани в портах не працюють, автоматизовані системи управління рухом вимикаються;
- Енергоміст і перетоки: Удари по Керчі та Феодосії б’ють по точках входу енергомосту з РФ. Крим стає енергетично ізольованим островом. Внутрішньої генерації (Севастопольська і Таврійська ТЕС) не вистачає на всіх, тому вони змушені обирати: дати світло на ремонтні доки в Севастополі чи в житлові квартали Сімферополя.
Це війна логістики та інтелекту проти грубої маси та її ставки, що мораль призведе до катастрофи в тилу. Нам критично важливо не просто тримати удар по енергетиці, а перегравати їх у швидкості адаптації.
Поки вони витрачають мільйони на ракети, щоб заморозити один район, ми маємо масштабувати рішення, які роблять ці удари безглуздими.
Це і є справжній іспит на структурну стійкість, де кожен вибитий верстат ворога або кожен наш новий модульний котел наближає момент, коли стратегія терору просто перестане працювати через свою економічну та військову неефективність.