«В 2026-му росіяни планують призвати 409 000 особового складу»
У нас з вами є традиція: зустрічатися в форматі інтерв'ю приблизно раз на десять місяців, щоб «звірити годинники». Конкретно цю розмову ми планували як підбиття підсумків 2025, але трохи, от відтермінували. Тому з запланованого давайте і почнемо: сучасна війна – це необхідність постійно змінюватися та адаптуватися. Які зміни у 2025 році ви б відзначили як найважливіші? Що стало найбільш и досягненням і що –– найбільшим викликом?
Жодних планів ворог не зміг виконати. Пам'ятаєте, скільки гучних заяв було про те, що вони закінчать цю «спеціальну військову операцію» ще до літа, до Нового року... Тільки по окремих напрямках пам'ятаю шість-сім заяв. Були амбітні плани для захоплення нашої держави. Але жодні з них не реалізувалися. Я вважаю, що це – наш головний здобуток.
А недопрацювання?
Недопрацювання – те, що ми не змогли повернути наші території.
Сили оборони України 25 рік провели в обороні. Наскільки ми були готові до таких масштабних викликів саме з точки зору оборони?
Ми дійсно проводили стратегічну оборонну операцію в умовах, коли ворог має перевагу над нами в особовому складі, озброєнні, військовій техніці, боєприпасах, в інших ресурсах. Поряд з тим, на фоні стратегічної оборонної операції ми проводили наступальні дії, окремі наступальні операції. Власне, це зірвало всі плани ворога.
Хочу нагадати, що у березні 25 року ми проводили активні дії з заходом до Білгородської області, що примусило ворога відтягнути значні сили, аби не допустити нашого прориву вглиб оборони.
Фактично до літа ми проводили активні наступальні дії на території Курської області в Глушківському районі, що змусило, знову ж таки, ворога тримати і перекидати частину сил, які він сконцентрував на Сумському напрямку. А це близько 70 000 особового складу найкращих частин, які ворог планував залучити на інших напрямках для проведення широкомасштабної наступальної операції. От всі ці сили були долучені до відбиття наших активних наступальних дій на території Курської області. Власне, перекидання цих частин повітряно-десантних військ, морської піхоти розпочалось тільки наприкінці літа 25 року.
Крім того, наша контрнаступальна операція на Добропільському напрямку зірвала плани ворога з проведення наступальної операції вглиб Дніпропетровщини. Якщо пам'ятаєте, угруповання морської піхоти, а це 18 000 особового складу морських піхотинців, були перекинуті з Новопавлівського напрямку на Добропільський, де зараз вони залучені до ведення безуспішних бойових дій. В ході цієї операції плани ворога теж були зірвані. Скільки лунало гучних заяв про «захоплення», «оточення» Покровська, Мирнограда, всієї агломерації. А в результаті Добропільської операції було зачищено і звільнено понад 430 квадратних кілометрів території, втрати ворога на цьому напрямку склали понад 13 000 особового складу. Причому більшу частину він втратив загиблими.
Активні дії наших військ на Покровському напрямку наприкінці 25 року примусили ворога відтягнути частину сил. Тоді ми звільнили понад 80 квадратних кілометрів території на захід від Покровська і до 18 квадратних кілометрів – в північній частині. Попри заяви про захоплення і оточення, ситуація наразі залишається такою, яка є.
Президент Зеленський казав, що для росіян отримати Покровськ до кінця року було принципово важливо, аби показати американцям результат.
У Куп'янській операції теж було багато заяв про оточення, повне захоплення цього міста. Але ми знаємо ситуацію.
Однак наступальний потенціал, на жаль, не на нашу користь. Якщо оцінювати й аналізувати кроки ворога, які фактори допомагають їм цей потенціал утримувати проти нас і нарощувати? І як ми можемо цю перевагу нівелювати, враховуючи, в першу чергу, невідповідність живої сили?
Дійсно, людський потенціал країни-агресора набагато більший. Ми знаємо, що понад 20 млн у них – мобілізаційний потенціал, 4,5 млн – підготовлений ресурс, який ворог безпосередньо може залучити для поповнення своїх частин. А це звичайно дає йому перевагу в комплектуванні.
Разом з тим, попри те, що ворог виконав свої мобілізаційні плани більше ніж 100 % (у 2025 році. – С.К.), залучивши для комплектування військ різного роду 406 000 особового складу, нам вдалося майже пів року тримати чисельність ворога на рівні 711 тисяч особового складу (це наступальне угруповання). Він не зміг його збільшити, незважаючи на виконання всіх цих планів, тому що рівень втрат ворога був набагато більшим – приблизно 419 тис. особового складу.
Тобто у них більша мобілізація, але й гине більше.
З одного боку, це зірвало плани з проведення активних ефективних наступальних дій. З іншого – примусило ворога розкомплектувати або залучити частину стратегічного резерву. Вони планували сформувати 14 дивізій, сформували не більше половини, і то частково. Ресурс пішов на поповнення втрат.
Цього року вони планують продовжувати нарощувати силу?
Звичайно. Планують сформувати не менш ніж 11 дивізій. І продовжувати ті плани й завдання, які не були виконані минулого року.
Скільки реально дивізій вони можуть сформувати?
Призвати планують 409 000 особового складу.
«У звичайних дронах якість на нашому боці. В оптоволокні ми, на жаль, тільки наздоганяємо ворога»
У нас відбувся перехід на корпусну систему. Що він реально змінив? Оцінки дуже різні. Хочу почути ваші.
Корпусна реформа проводилась в ході активних бойових дій. Це був важкий шлях, тому що тільки для формування корпусів, корпусного комплекту було переміщено понад 36 000 військовослужбовців з різних посад, проведені заходи бойової, оперативної підготовки, сформовані управління армійських корпусів, частини корпусного комплекту. Все це пройшло підготовку. Управління корпусів прийняло свої смуги і визначені комплекти військ.
Це нам дало можливість розвантажити систему управління. До цього система органів управління була побудована на тимчасово створених структурах – оперативно-тактичних угрупованнях. Військовослужбовці, офіцери призначались в них на ротаційній основі, на певний період; вони були відірвані від основних посад, що впливало на якість управління. Корпусна реформа дозволила розвантажити та впорядкувати систему управління.
Тобто командири корпусів мають визначену кількість бригад, які їм підпорядковані, більший контроль за наявністю військовослужбовців на передньому краї, за їх забезпеченням, застосуванням. Це дало нам великий комплекс переваг саме в плані ефективності застосування і забезпечення.
Але хочу нагадати, що у 25-му році був перший етап корпусної реформи.
Так. Наразі ми не воюємо корпусами.
Незважаючи на активні бойові дії, ми перейшли до другого етапу. Він полягає в тому, що ми почали переміщувати бригади до своїх управлінь. Там, де це можливо. І плануємо це завершити протягом року.
Які технології стали проривними у 25-му і чого не вистачало?
Це війна технологій та економік, постійне змагання, хто кого переважить. Зокрема з технологій удосконалення дронів, збільшення їх кількості, якості, покращення характеристик. Це накладає відбиток на всі сфери війни. Зокрема і на порядок застосування військ. Тому що змінюються нормативи: наприклад, фронт зменшився, глибина бойових порядків збільшилась, сам формат і побудова бойових порядків також змінилася.
Зараз немає в класичному розумінні ротних опорних пунктів, взводних опорних пунктів. Є позиції, які об'єднані в опорні пункти як ешелони і в глиб, і по фронту, вони мають обмежену кількість особового складу – спроможності дронів до ураження людей накладають свої особливості.
І друге – штучний інтелект. Він набирає обертів і фактично застосовується у всіх напрямках. В першу чергу у використанні зброї. Ми ж бачимо дрони з елементами штучного інтелекту, які мають спроможність захоплювати цілі, супроводжувати і автоматично їх знищувати. Це нівелює роль безпосередньо людини і дозволяє зменшити людський фактор при ураженні, наприклад, цілі.
Це і автоматична зброя – автоматична артилерія, яка використовуються і на землі, і в цілях протиповітряної оборони, яка також має збільшену ефективність.
Стосується це і процесу ухвалення рішень, тому що полегшує процес пошуку варіантів. Це основне. Таких напрямків багато.
Хто технологічно змінювався краще, швидше і ефективніше – ми чи ворог? І хто краще, швидше та ефективніше масштабувався?
Це постійне змагання. Десь ми випереджаємо, ворог наздоганяє. Як, наприклад, з використанням FPV-дронів. Спочатку ми почали їх засовувати і мали абсолютну перевагу. Потім ворог почав нас доганяти і за кількістю, і за якістю. І, в принципі всі використовують подібні типи цих дронів.
А потім з'явилось оптоволокно. І ворог тут, на жаль, мав перевагу. Першим почав використовувати, покращувати характеристики. Зараз оптоволокно продовжує грати вирішальну роль, тому що воно більш захищене, не подавлюється РЕБом, постійно збільшується дальність застосування, якість цього оптоволокна, що дозволяє використовувати його у різних умовах вдень і вночі. Збільшується оперативна майстерність і тактика застосування військ, тому що збільшується «кіл-зони». Ми маємо населені пункти, ділянки, які знаходяться під нашим контролем, але під ударами дронів противника.
Якщо ми звичайні дрони можемо «давити» засобами електронної боротьби, то оптоволокно – тільки механічно знищувати або використовувати антидрони чи дрони-перехоплювачі. І це знову змагання технологій. Хто використовує більше якісних систем, той має перевагу на полі бою і досягає успіху.
Баланс сил по дронах станом на середину січня на чию користь – нашу чи їхню?
За кількістю дронів – приблизно однакова. Питання у якості. У звичайних дронах якість на нашому боці. В оптоволокні ми, на жаль, тільки наздоганяємо ворога.
«Подальший крок – перехід на повітряну евакуацію, повітряну доставку»
Дуже різні відгуки є щодо НРК. На Харківському напрямку хлопці їх нахвалюють, це зараз засіб номер один для розв’язання питань логістики. На Покровському – захоплення чергується з критичними зауваженнями в першу чергу щодо непрохідності, навіть з врахуванням того, що їх допилюють безпосередньо на місці. Яка ваша оцінка і ваш прогноз розвитку цієї технології?
Ця технологія буде тільки розвиватися. Кількість наземних роботизованих комплексів буде збільшуватися, їх якість – покращуватися.
Водночас слід не забувати про те, що будь-які НРК – це пріоритетна ціль для ворога і дронів. Тому що НРК використовується для логістики (зараз почали використовувати його як бойовий засіб), і для евакуації.
Звичайно, він має кращі показники, у порівнянні зі звичайними автомобілями чи бронетехнікою, завдяки тому, що він менше. Але перевага в розмірах інколи заважає йому мати кращі швидкісні якості чи характеристики прохідності.
Я передбачаю, що подальшим розвитком цих платформ буде перехід на повітряну евакуацію, повітряну доставку. Ми вже маємо зразки таких потужних дронів, які здійснюють доставку, евакуацію безпосередньо над землею.
«Вампіри» в першу чергу?
«Вампіри» – це універсальний засіб, який використовується для ураження противника і для доставки продовольства, боєприпасів. Я маю на увазі більш потужні дрони, які можуть підіймати понад 130-150 кг. Звичайно, наземні системи теж будуть розвиватися, але, думаю, перевагу матимуть повітряні платформи.
Система аналізу бойового досвіду у противника поставлена на дуже високий рівень. За вашою оцінкою, ми хоча б дорівнюємо йому, вже не кажу про перевищуємо. Як у нас це працює зараз?
Звичайно, ми проводимо аналіз, це закріплено у всіх керівних документах. Це обов'язковий елемент кожної операції, кожного дня бойових дій, тому що ми проводимо after-action review, розбір бойових дій. І на підставі цього аналізу, власне, визначаємо та формулюємо завдання для військ. Це стандартна процедура.
Так, але воно дуже по-різному працює.
Все залежить від командира, його досвіду і розуміння, що це треба робити. Не формально, щоб просто позначити як елемент. Бо все планування наших дій відбувається на підставі аналізу дій ворога, його можливостей, його намірів і наших можливостей, спроможностей.
«Минулого року ми завдали росіянам втрат на 15 млрд доларів»
Ще один яскравий маркер 2025 року – те, що ми дуже активно почали бити ворога на його території. Як ви оцінюєте активність цих ударів, наскільки вони реально (не)впливають на хід бойових дій?
Deep strike – наша сильна сторона. Це визнають і ворог, і наші партнери, і союзники. Тому що ми відносно малими і дешевими засобами завдаємо збитків. Наприклад, за 25 рік ми вразили 719 цілей противника і завдали йому втрат на понад 15 млрд доларів. Ми суттєво знизили видобуток нафти. А ми знаємо, що нафта – це основний експортний потенціал Росії і, в принципі, основне джерело формування її військового бюджету.
Дохід від видобування нафти, наскільки я пам’ятаю, склав 130 млрд доларів, а військовий бюджет РФ у 2025-му – 175 млрд доларів. Власне, ми зменшуємо джерело знаходження коштів для фінансування війни. Тому deep strike відіграє вирішальну роль.
Ми знаємо низку блискучих операцій, коли ми вражали суто військові об'єкти. Всі пам’ятають стратегічну операцію…
«Павутину»? Вона дуже всіх порадувала.
… І знищення нафтопереробного комплексу ворога. Навіть удари у відповідь на знищення нашої енергетичної інфраструктури ставлять ворога на місце.
Але вони тероризують цивільне населення, а ми б'ємо суто по точках, які болісно впливають на їхні засоби і методи ведення війни – нафтопереробні заводи, бурові установки. Це різні речі, не знаю, як це порівнювати.
Ми адекватно відповідаємо на удари по нашій енергетиці. Внаслідок останніх ударів була знеструмлена Бєлгородська область.
На жаль, на настрої місцевого населення це не дуже впливає, з точки зору протестного потенціалу.
Але й оптимізму їм точно не додає.
Хіба що.
Не можу вас не спитати про призначення Михайла Федорова міністром оборони, з яким у вас має бути тісна взаємодія. Низку задач перед ним поставив Президент – захист неба, технології, логістика тощо. У своєму виступі Михайло говорив також про аудит в Міністерстві, забезпечення бригад дронами і, знову ж таки, технології. Що з цього варто винести в пріоритет, в якій послідовності? І що ви взагалі про все це думаєте?
По-перше, хочу привітати пана Михайла з такою високою і відповідальною посадою. Це я і зробив, як тільки за нього проголосували. Хочу побажати йому успіхів, тому що це величезний обсяг і відповідальність за забезпечення армії, за здійснення прориву в технологіях, за цифровізацію армії, за покращення характеристик зброї, дронів, про що ми говорили.
Ще раз нагадую: війна – це не тільки змагання армій на полі бою, це змагання економік. Тому за цих умов йому треба докладати багато зусиль, щоб забезпечити і зростання технологічного рівня наших Збройних сил, і забезпечення високоякісної, високотехнологічної зброї, яка нам дасть перевагу на полі бою. Ну, і виконати весь спектр завдань, який визначив йому Президент України, Верховний Головнокомандувач. А ми будемо допомагати в цьому напрямку.
Тобто конфлікту через те, що це цивільна, молода людина, а тут – військові з досвідом, не буде?
Завдання Міністерства оборони – якраз його напрямок. Він має у цьому величезний досвід і, сподіваюсь, використає його на 100 %.
Тут важливо розуміти, хто за що відповідає і не плутати святе з праведним.
Абсолютно правильно.
«Показники по недоукомплектованості набагато кращі, ніж сім місяців тому»
Так, давайте про поточну проблематику. Зараз багато говорять про те, що через недоукомплектованість підрозділів наростає криза на фронті. Наскільки це об'єктивна оцінка? І якщо ми говоримо про кризові точки, це в першу чергу недоукомплектованість чи все ж щось інше?
Все, що стосується комплектування, мобілізації, – дуже чутлива проблема для будь-яких Збройних сил. Це тема, в якій не можна оперувати просто цифрами. Тому що певною мірою це впливає і на боєздатність військ, і на рівень обізнаності ворога, тому що всі стежать за мобілізацією, результатами мобілізації, наслідками; проблеми мобілізації ворог використовує під час своєї інформаційної війни, і, на жаль, інколи має успіх.
Що я можу сказати: ми маємо набагато кращі показники у цьому питанні, ніж, скажімо, сім місяців тому.
Внаслідок чого?
Напевно, покращення роботи територіальних центрів комплектування у ставленні командирів, у роботі всіх складових Сил оборони – у плані забезпечення самого процесу комплектування частин, в плані підготовки, в плані роботи з людьми, тому що ми розуміємо, що в першу чергу проблеми з’являються там, де до людей, які мобілізуються, немає нормального людського ставлення.
Належне ставлення – це один. І два – мотивація, особливо якщо людина мобілізована або бусифікована.
Ну, звичайно, для людини, яка прийшла з цивільного життя, яка, в принципі, побудувала кар'єру і ніколи не пов'язувала себе з армією, цей процес переходу болісний. І з нашого боку треба зробити все, щоб він проходив більш комфортно, без критичних наслідків, коли людина йде в СЗЧ.
Оцей процес переходу від цивільного до військового життя і перетворення на справжнього військового, воїна, який готовий захищати Батьківщину, який має потрібні навички, вміння, щоб нищити ворога – наша задача зробити максимально комфортним і прийнятним для людини.
Там, де цей процес йде нормально, скажімо, рівень самовільних залишень чи порушень мінімальний. Там, де є порушення, першою чергою треба розбиратися з командирами або працівниками ТЦК, які допустили ці порушення. Тому що скрізь в основі лежать порушення.
У бригад, які активно розвивають напрямок рекрутингу, кращі показники, я правильно розумію?
Звичайно. Зараз кожний командир зацікавлений у тому, щоб отримати підготовлених людей, підготовлених військовослужбовців, які хочуть виконувати свій обов'язок і з розумінням ставляться до ситуації, яка є на полі бою.
Тому що процес підготовки і отримання необхідних навичок – двосторонній: той, хто навчає, повинен надати всі свої навички, знання, які він має і отримав вже на полі бою; той, хто навчається – максимально з цього взяти для того, щоб вижити. Від рівня навченості залежить життя і здоров'я.
Власне, проблеми з недостатньою комплектацією спричиняють конкретні ситуації на полі бою. Наприклад, просочування ворога малими групами, які ми бачили наприкінці року; історія з газовою трубою, у якій навіть після звільнення міста залишалася якась кількість росіян – людей десь до 60, якщо я не помиляюся. Це все наслідки недоукомплектованості. Так само як і штурмові, наступальні дії, до яких у нас залучена подекуди вдвічі, втричі менша кількість людей, ніж має бути з точки зору військової науки.
Звичайно рівень мобілізації, комплектування визначає боєздатність військ, їх спроможності виконувати поставлені завдання в обороні і в наступі.
Питання у тому, як це виправляти? От ви кажете, що за сім місяців ситуація покращилася…
Так. Ми маємо стабільні показники саме в отриманні тієї кількості особового складу, яку ми планували, наприклад, на місяць. Це по-перше. І друге, такий паритетний напрямок – це зменшення рівня самозалишення частин. Це нам дасть можливість додаткового отримання військовослужбовців і зменшення навантаження в плані мобілізації.
На засіданні Клубу LB в грудні Кирило Буданов говорив про те, що «мобілізація провалена наглухо». І, за його версією, ключова хиба – саме інформаційна складова, інформаційна кампанія. Що нам заважає проходити оцю першу ланку більш ефективно?
Я погоджуюсь, що інформаційна компанія повинна сприяти проведенню мобілізації і підвищенню престижу наших Збройних сил, які ведуть боротьбу з силами ворога, що переважають нас – в озброєнні, особовому складі, кількості боєприпасів. І наші воїни ведуть ефективні бойові дії, завдають втрат ворогу. Ми вже вели про них мову. Я впевнений, що жодна країна не витримає такого. Але ж у нас чомусь інформаційна кампанія побудована більше на негативі.
Ми інколи не висвітлюємо наші наступальні операції з огляду на те, що це зберігає життя нашим воїнам. Коли єдине інформаційне середовище, Osint стає, по-моєму, основним джерелом розвідки – хто, що написав, виклав відео абощо. І це може призвести до фатальних наслідків.
З іншого боку, у нас чомусь не висвітлюють те, що ми утримали Куп’янськ, звільнили його, знищили величезну кількість ворогів там. Ми зірвали їхні наступальні кампанії. 17 місяців утримуємо Покровсько-Мирноградську агломерацію – з вересня позаминулого року. Але постійно йде якась викривлена інформація.
Давайте візьмемо останній приклад – Куп'янську кампанію. Як тільки з’явилися якісь результати, зразу почалися внутрішні суперечки, хто «ніс колоду» поруч з переможцями. Одні говорять, це – ми, на рівні держави підсвічується хтось інший, приїжджаєш ближче до місця події, люди озвучують абсолютно інші речі. Я прізвища свідомо не називаю, бо ви все рівно їх не прокоментуєте. Але оптика дуже різна.
Я можу подякувати всім нашим військовослужбовцям, військовим частинам, які брали і беруть участь у бойових діях зі звільнення Куп'янська. Там операція складалась з двох важливих частин, з двох операцій. Перша операція – зі звільнення підступів до Куп'янська і ізолювання району, який межує з Куп'янськом, тобто північної частини, північно-західної частини від нього, тому що ворог проникав і заходив в місто якраз через цю територію. Тобто там треба було зробити такий надійний бар'єр, що унеможливило захід і потрапляння ворога в місто.
А друга операція проводилась безпосередньо зі звільнення міста, зачистки районів, мікрорайонів. Це абсолютно інша операція, але теж дуже важлива. Ці дві операції проводились одночасно. Кожна мала свого командира. Але вони обидві мали однаково важливе значення.
Хто там і там зіграв ключову роль? За вашою оцінкою.
Теж не буду розказувати по прізвищах. Можна назвати десятки прізвищ командирів. Я просто вдячний всім військовослужбовцям, які брали участь в бойових діях у складі Другого корпусу Національної гвардії, тому що він воював і своїми частинами, і приданими, які безпосередньо зачищали місто і зачищають, проводять пошук диверсійних груп і залишків ворога, його підрозділів. Всім величезна повага.
Але навіщо нам розповідати противнику про комплекти військ?
Може, й так.
«Люди, які повертаються з СЗЧ, можуть потрапити у ті частини, які ведуть активні бойові дії. Це і ДШВ, і штурмові»
Поговоримо про СЗЧ.Чи є якісь нові ініціативи щодо повернення військових з СЗЧ? І які найбільш гострі кути цієї проблеми ви бачите на даному етапі?
В ході вивчення цієї проблеми ми пішли на різні форми, методи для повернення. Ви знаєте, що є процедури повернення, тобто військовослужбовець, який пішов у СЗЧ, може самостійно повернутися до військової частини або перейти до іншої військової частини.
В нас створені батальйони резерву, куди цих військовослужбовців доставляють чи вони самі приходять. Тобто вони можуть повернутися і продовжити виконувати свій військовий обов'язок.
Зрозуміло, що по тих, хто ухиляється і не хоче воювати, здійснюється розшук, порушується відповідно кримінальна справа. Але і на цьому етапі військовослужбовець може повернутися, якщо у нього є бажання.
Ну і покращення умов проходження підготовки в навчальних центрах, створення належних умов, забезпечення логістики, якісного харчування, безпечного проживання (ми знаємо, що полігони – теж одна із цілей противника), – це інший шлях.
І ще раз – справедлива мобілізація і людське ставлення на всіх етапах до наших військовослужбовців з боку всіх командирів: починаючи від сержанта, інструктора до начальника частини.
Нещодавно наші колеги з «Громадського» з посиланням на повідомлення Генштабу, зазначили, що повернутися з СЗЧ можна в ДШВ або штурмові війська. Хочу уточнити: лише у ДШВ і штурмові чи у тому числі?
У тому числі.
Як це визначається?
Звичайно, в першу чергу комплектуються ті частини, які виконують завдання на найбільш гарячих ділянках фронту. Там, де ведуться активні бойові дії, є, на жаль, і втрати, і потреба поповнення особовим складом. Тому, звичайно, люди, які повертаються, можуть потрапити у ті частини, які ведуть активні бойові дії. Це і ДШВ, і штурмові, і механізовані, і частини територіальної оборони.
Але цифри по СЗЧ ростуть і ростуть кратно… Я їх навіть озвучувати не хочу – там навіть не в два рази.
Вони змінюються залежно від інтенсивності бойових дій, ситуації на фронті і переговорного процесу.
Можливо, якби механізм переведення працював трішки лояльніше (зараз перевестися надскладно), то і випадків СЗЧ було б менше?
Можливо, але ж не забувайте, що йде війна. І просто так перейти з однієї бригади, особливо тої, яка веде активні бойові дії, до іншої, яка знаходиться, можливо, поруч, але не залучена до активних дій, буде складно об’єктивно.
Але це ж проблема не вчорашнього дня.
Не вчорашнього. Але ж ніхто не скасовував війну.
Є багато способів перевестись там, де не ведуться активні бойові дії, ви про них знаєте, здається, ми минулого разу про це говорили.
Чи є у Генштабу якісь ініціативи, можливо, нові ідеї щодо повернення до теми тривалого відпочинку для тих, хто воює довго – понад шість місяців? Якщо війна триватиме, це питання потрібно розв’язувати.
Потрібно. Раніше, до широкомасштабної збройної агресії, воно вирішувалося шляхом проведення ротації. Бригади виходили, військовослужбовці йшли у відпустки, відпочивали, потім починався процес відновлення навичок, проведення бойових злагоджень.
Зараз, коли ми маємо перевагу ворога в декілька разів, розмах і інтенсивність бойових дій, на жаль, процес ротацій в нас не завжди виходить.
Звичайно, людям треба давати відпочинок, і процес надання відпусток продовжується навіть в ході активних бойових дій. Бригади, які долучені до активних бойових дій, дають планові відпустки військовослужбовцям. Цей процес не припиняється.
Планові відпустки – це, як правило, 10 днів.
Ну, ні. Але як правило.
Тут палка з двома кінцями. З одного боку, у нас мало людей, ворог кількісно переважає, тому ми максимально залучаємо всі ресурси. А з іншого – люди, не відновлюючись, не відпочиваючи, швидше втрачають свій потенціал.
Тому надання відпусток – це, скажімо, єдиний ефективний шлях. Крім того, проводяться ротації підрозділів всередині бригади. Одні підрозділи відводяться з переднього краю в тил, там їм надають можливість відпочити і піти у відпустку. Деякі батальйони виводяться на докомплектування, там теж цей процес легший.
На жаль, за нинішніх умов ми не можемо забезпечити такий постійний процес для всіх.
Знайшла цю вашу цитату з минулого інтерв'ю, яке ми записували у квітні: «Ми не можемо тримати того, хто просто кидає в бій своїх солдатів, де вони гинуть». Коли серед критеріїв ефективності підрозділів з'явиться така позиція, як мінімізація втрат особового складу?
Це один з основних критеріїв – рівень втрат і турбота командира про своїх підлеглих. І ще – ефективна, продумана організація бойових дій. Того командира, який не дбає про своїх підлеглих, я знімаю з посад
І другий критерій – це відверта брехня. Коли починають брехати, приховувати реальний стан, що, знову ж таки, призводить до втрат територій і – головне – людей.
Минулого разу ми детально говорили про те, що часто командири звітують про кількість особового складу, якого реально немає. Тому що система вибудована таким чином, що вони просто бояться отримати на горіхи. Ви розповідали, що їздите фронтом, перевіряєте, чи є на місці реально заявлена кількість людей. Ситуація покращується чи як з гуся вода?
Дійсно покращується. Ми знаємо, скільки людей знаходяться на передньому краю. І цей облік ведеться від нижнього рівня – від роти і завершуючи Генеральним штабом. Ми відкриємо будь-яку електронну карту і побачимо, скільки людей на тій або інший позиції.
Звичайно, є і випадки, коли це не відповідає дійсності, і це або свідоме введення в оману, або неволодіння обстановкою. Але таких випадків значно зменшились, хоча вони існують.
До речі, у 25 році на 13 % зменшилась кількість наших втрат. У той час як рівень втрат противника значно збільшився. Хочу зазначити, що за два роки – 24-й та 25-й – втрати противника склали понад 850 000 особового складу. Мається на увазі всіх втрат – і вбитих, і поранених. Це свідчить про ефективність бойових дій.
«Штурмові частини врятували ситуацію в напрямку Гуляйполя»
Щоб фіналізувати тему з правильним використанням людського потенціалу… Штурмові бригади часто називають такими «пожежними командами», які вимушені розв’язувати завдання, з яким не справляються бригади, які опікуються територією стаціонарно, якщо можна так висловитися, оскільки зрозуміло, що є якісь переміщення.
Наприклад, 102 бригада ТрО, Гуляйпільський напрямок, де вона з 22 року. Зрозуміло, що вони знекровлені, втомлені. З одного боку, добре знають територію, все там розуміють. І якби їх вчасно, можливо, вивели на ротацію або правильно доукомплектували, тоді б і пожежу гасити не треба було в Гуляйполі.
Якщо ви згадали Гуляйполе і цей напрямок, так, дійсно, вони (102 бригада ТрО. – С.К.) там стоять тривалий час стоять. Але цей напрямок, взагалі-то, з 2022 був абсолютно неактивних бойових дій. І те, що на цьому напрямку були застосовані штурмові частини – вимушена міра. Тому що був просто прорваний фронт, залишені цілі ділянки місцевості і треба було не допустити прориву противника.
Штурмові частини врятували ситуацію.
Ви згадали, що ті, хто мобілізується до війська, – цивільні люди, які, зокрема, робили успішні кар'єри. Наскільки враховується, скажімо, специфіка попереднього життя, навички, знання, вміння при розподілі по конкретних частинах? Ми знаємо багато негативних прикладів, коли людина, вмотивована і має знання працювати з дронами, але їде сидіти у танку, умовно кажучи, або навпаки.
Відповідними моїми розпорядчими документами наказано вивчати тих людей, які приходять з цивільного життя, вивчати їх попередній досвід роботи в тих або інших галузях і напрямках, максимально використовувати цей досвід там, де це можливо. Щоб оператор, який спроможний керувати дроном, дійсно, не йшов керувати танком.
Танком краще буде керувати тракторист, наприклад. Тому так треба робити. Ми маємо багато прикладів, коли люди, які прийшли з цивільного життя, зараз успішно командують і полками, і бригадами, і навіть окремими родами військ, сил.
І ми знаємо ці прізвища.
Так, не будемо повторюватись.
Просто хочу сказати, що армія у нас давно мобілізаційна. І завдяки таким підходам ми маємо багато успішних військових кар'єр, де люди повністю реалізують свої потенціали, яких набули під час цивільного життя.
З солідарності не можу не зазначити наступні цифри: у порівнянні з 23 роком зросла кількість жінок-офіцерів майже на 55 %. Загалом проходить службу в Збройних силах понад 55 000 жінок військовослужбовиць і 20 000 працює як цивільний персонал. В зоні бойових дій – близько 9 000 військовослужбовиць. Як ви оцінюєте ці цифри і наскільки вони впливають на ефективність?
Впливають. Тому що є багато професій, зокрема в армії, які військовослужбовиці, офіцерки використовують краще, ніж чоловіки. І я вважаю це дуже позитивно, що кожний може, незалежно від статі, реалізувати свій потенціал, патріотичний намір, виконати свій військовий обов'язок там, де вони забажають. Це нормальний демократичний процес в Збройних Силах навіть, коли йде така жорстка війна.
І відповідає духу, часу і стандартам НАТО.
Звичайно.
Вас часто звинувачують у мікроменеджменті, хоча деякі командири, наприклад, Андрій Білецький це заперечують. Ми з вами про це минулого разу говорили і тепер я хочу прослідкувати динаміку: чи стало такого контролю з вашої сторони менше, чи, щось змінилося?
Що я можу сказати? По-перше, довжина ділянки активного фронту – понад 1200 кілометрів. Звичайно, неможливо проводити мікроменеджмент на всьому фронті.
По-друге, кожний командир має обов’язки і ступінь відповідальності у прийнятті рішень, забезпеченні бойових дій, керівництві бойовими діями, починаючи від командира відділення. Ця відповідальність замикається на відповідних командирів, потім командувачів одного рівня, другого і найвищого. Тобто всі повинні володіти обстановкою на фронті.
Щодо мікроменеджменту, він застосовується тільки там, де ситуація дійсно потребує мого особистого втручання як головнокомандувача. Де ситуація критична, де командир або не впорався, або застосування противником відповідних сил, засобів потребує прийняття адекватних дій ресурсами, якими я володію, для того, щоб нейтралізувати загрозу в момент її зародження.
Тому що коли вона розів’ється і, наприклад, буде прорив, в мене вже не буде можливостей його закрити. Тому мікроменеджмент полягає у чому? У своєчасному прийнятті рішення там, де командир не справляється, або він звернувся з проханням – тому що кожен командир бригади може у будь-який час дня і ночі звернутися і сказати, що ситуація загострюється, потрібна така допомога.
Знаєте, це не мікроменеджмент, це – особливості війни. І вона полягає у миттєвій реакції. Тому що, зважаючи на високий рівень технологічності цієї війни, ситуація може дуже стрімко розвиватися і призвести до критичних наслідків.
«Ворог планує суттєво наростити виробництво, щоб застосовувати до 1000 дронів на день»
Підсумки 25-го і ключові проблемні точки проговорили. Давайте тепер до майбутнього. Зараз всі сконцентровані на темі мирних переговорів. Що ви про це думаєте? Сподіваєтеся на мирну угоду чи бачите, що війна буде продовжуватися у 26 році?
Ми бачимо дії противника, і немає жодних ознак, що вони готуються до якихсь мирних переговорів або ініціатив на полі бою. Навпаки, ми бачимо збільшення інтенсивності бойових дій, нарощення чисельності наступальних угруповань ворога, нарощення обсягів виробництва ударних типів озброєння, ракет, дронів. Зараз ворог щоденно виробляє 404 «шахеди» різних типів. І в планах у нього – збільшення.
Яке саме? Розкажіть взагалі про плани ворога.
Ворог планує суттєво наростити виробництво, щоб застосовувати до 1000 дронів на день. Тому, звичайно, ми повинні робити все для того, щоб зірвати ці плани і завдати таких втрат ворогу, щоб він відмовився від своїх активних дій, та створити умови для проведення переговорів. Тому що зі слабким ніхто не буде домовлятися.
Наша задача, як військових, як Збройних сил – продовжувати ефективну боротьбу, ведення бойових дій, щоб максимально зменшити бойовий потенціал ворога – людський, потенціал в озброєнні, у виробництві озброєння і продукції подвійного використання.
Яка доля допомоги «партнерів» нашого ворога – Ірану, Китаю, Північної Кореї - в загальній кількості їхнього озброєння і які є спроможності нарощувати виробництво цього озброєння на території Росії? Ми бачили цифру у $3 млрд, на яку Іран нині поставив Росії ракет.
І це тільки ракет. Звичайно, цифри закриті, але все, що стосується електроніки, йде туди з Китаю. Технології - китайські. Постачання боєприпасів, ракет – Північна Корея. Ну і, звичайно, Іран. Тому можливості економіки Росії залишаються високими.
Ми бачимо, що темпи, виробництва боєприпасів, на жаль, не знижуються, тільки збільшуються. Це треба обов’язково враховувати і робити відповідні дії.
Очевидно, що і вони, і ми маємо плани на 2026 рік – кожен свої. Зрозуміло, що планувати можна все, що завгодно, не забуваймо про (а)симетричні відповіді. Але є інформація, що Росія формально запланувала у 26 році активний наступ на півдні України. Яким ви бачите цей сценарій і найбільш вірогідні сценарії розвитку війни загалом?
Якщо брати глобальні плани ворога, вони не змінилися – вся Україна. І всі напрямки ведення наступальних дій теж залишаються тими, що й були, змінюються тільки терміни, кількість озброєння, особового складу. Все інше залишається такими, як було. Тобто вони дотримуються своїх планів.
Тому ми будемо проводити стратегічну оборонну операцію, при цьому ми розуміємо, що в обороні перемоги не здобудеш. Тому, відповідно, ми будемо проводити наступальні операції, боротися за те, щоби утримувати оперативну ініціативу, тому що це призводить до того, що ворог вимушений залучати і знімати значний людський ресурс, озброєння, боєприпасів, щоб стримувати наші активні дії.
Ну, і, звичайно, будемо продовжувати практику асиметричних дій, вона чудово себе зарекомендувала. Продовжувати дії Сил спеціальних операцій. Вони теж набули достатньо високого розвитку і якості.
Стратегічний перелом у війні на нашу користь можливий у 26-му році? Якщо так, за яких умов?
За умов досягненні переваги у технологіях, виграші змагання економік, підтримці наших партнерів і союзників, створенні власного виробництва, тому що всі підстави для цього у нас є. Є зразки, які дуже добре зарекомендували себе в плані ефективності на світовому рівні.
Це стосується всіх видів зброї, але в першу чергу маю на увазі ракетну зброю, створення ракетної зброї в достатній кількості – балістичних, крилатих ракет. І використання новітніх видів зброї. Лазерної зброї.
Також перехід на інший рівень технологічного оснащення Збройних сил дозволить нам зменшити участь людей безпосередньо у веденні бойових дій, збільшити залучення машин, в першу чергу, дронових систем. Ну, і, звичайно, подальший розвиток штучного інтелекту як основи ефективного застосування зброї, підвищення швидкості дії, реакції застосування, вироблення відповідних рішень.
Воюючи з нами, ворог продовжує готуватися до наступу на інші країни. Знову ж таки: на засіданні Клубу LbКирило Буданов озвучував, що раніше країни Балтії у планах росіян були в 30 році, зараз – вже у 27-му. Але наші технології можуть цю історію відтермінувати.
Це одна із причин партнерам більш активно нам допомагати.
Президент Зеленський неодноразово підкреслював, що питання ЗАЕС і територій залишається в переговорах найбільш проблемними. Хочу поговорити саме про території. Ключова вимога росіян (й американці дають зрозуміти місцями, що вони не дуже й проти): щоб ми повністю звільнили території Луганської, Донецької областей, навіть ті, які росіяни не контролюють. Ваше ставлення до таких пропозицій?
Я повністю підтримую позицію нашого Президента, Верховного головнокомандувача – все, про що він казав, це не просто слова. Це земля, яка полита кров'ю наших військовослужбовців, наших громадян. Тисячі воїнів віддали свої життя за цю землю. Тому, звичайно, позиція керівництва нашої держави прийнята для нас і ми з розумінням ставимося до неї.
Зрозуміло, що ворог буде намагатися захопити ці території: адміністративні кордони Донецької і Луганської областей для них важливі.
Ви ж бачите, що останнім часом заяви звучать таким чином, що треба просуватися вглиб, не зважаючи на кордони. Кордони – це маркер. Ми розуміємо глобальні плани – це знищення нашої держави.
І ми зробимо все, щоб у 2026 вони не реалізувались.
Так.
