Школа
Сьогодні Сова говорить про НРК захоплено. Перший, з якого і почалося його знайомство з такими роботами — наземний колісний дрон «Мороз».
— Здорова машина, туди ще кулемет ставиться. Нам сказали: «Панове, у вас є сім діб, щоб з оцим всім розібратися». Ми відкриваємо методички, швиденько вчимося і працюємо. Швидко, бо вже ж хлопці мають заходити на навчання. І знаєте, як нам пощастило? Перший курс на 90 % складався з бойових хлопців, які працювали з НРК. І вийшло, що вони приїхали вчити нас, як би це не звучало. Бо немає часу чекати, треба працювати, — пригадує інструктор.
Так і зараз, каже, роботи чимало, адже на всі ті обіцяні 15 000 наземних дронів потрібні оператори. І це не одна людина на машину. Над місією працює цілий екіпаж — мінімум троє: оператор НРК, оператор «мавіка» і штурман.
— Місія — це коли все сплановано, коли боєць знає, що він на планування витрачає стільки-то часу, на виконання завдання — стільки-то. Усе відомо до хвилини, кожен крок, навіть заміна батареї на «мавіку». НРК рухається і дивиться в екран «мавіка». Вони єдиний організм. У цей час штурман допомагає знаходити їм один одного, бо має орієнтири. І коли вони розуміють, хто що робить, а особливо коли кожен може бути взаємозамінним, то розуміють, що потрібно іншому, щоб йому було комфортно працювати, — пояснює Сова.
Так переважно і потрапляють до школи — по троє, шестеро, а то й дев’ятеро. За 35 діб завдання курсантів — спрацюватися, щоб вони могли виконувати задачу ідеально, знати свої сильні і слабкі сторони. І так — уже повноцінним розрахунком — повертаються в бригаду працювати.
Що далі, то частіше в школу приїжджають ті, хто жодного разу навіть «мавіком» не керував, каже Сова. Школа для них ідеальний варіант — можливість побороти страх польоту і страх втратити дрон, а також допустити якомога більше помилок, щоб уникати їх у роботі.
Тому, наголошує, потрібні гроші на дрони, бо це витратний матеріал. Особливо, каже, бракує нічного Mavic 3Т, бо велику частину операцій на лінії бойового зіткнення проводять вночі, тому курсанти мають уже вчитися орієнтуватися на локаціях через тепловізор. Адже картинка вдень і картинка вночі — це два різні зображення. До слова, підтримати проєкт з розбудови школи «Варан» можна тут.
Польотам і розвідці з повітря присвячена перша частина навчання. За ними перший залік — зі слів Сови, серйозний. Не всі після нього продовжують курс.
— Це вхідний іспит, і він має запитання з різних напрямків. Якщо людина не може впоратися з цими запитаннями, то ми не можемо її прийняти. Це основа. І на кожному етапі в нас ідуть заліки, — каже Сова.
Наступна частина — робота з НРК. Кожен етап навчання супроводжує чекліст — перелік дій, що робити в нестандартних ситуаціях, на що звертати увагу і як рухатися. Щоб мінімізувати рівень стресу для бійця, якщо він зіштовхнеться з тим чи іншим на полі бою.
— Де беремо базу для чеклістів? Наші хлопці з бойових приїжджають і привозять інформацію. У кожній бригаді є свої фішки, яких вони не розповідають загалу, але тут ми ділимося досвідом, який дуже різний. Також ми обов’язково зберігаємо зв’язок з курсантами. Постійно просимо розповідати, що в них нового, який новий зв’язок, яке керування, що вони зараз використовують. Бо ми не можемо все освоїти зараз, — пояснює Сова.
У планах також розробити курс боротьби з НРК з чеклістами, додає інструктор.
Техніка
«Варан» має всі зразки техніки, яку кодифікувала держава: ударні, логістичні, розвідувальні, камікадзе.
— Під кожну машинку є різні умови використання. Якщо це місто, то ми гусінь не використовуємо, тільки колісну, бо вона безшумна. Якщо це ліс і там якісь важкопрохідні місця — беремо гусінь. І найголовніше, щоб людина розуміла, що саме їй потрібно для виконання задачі. Це те, на чому ми тут робимо акцент. Бо якщо людина не розуміє, як використовувати інструмент, то це просто буде втрата НРК, — пояснює інструктор.
З часом, каже Сова, з’являються зразки, в яких ти впевнений, які не підводять ні за якістю комплектації, ні в роботі. Поряд його колега Кука, у котрого серед улюбленців велетень «Миротворець». Кука називає його найпрохіднішою машиною, яку видали школі.
— Враховуючи габарити, він призначений для другої-третьої ліній оборони. Я його ніколи не розглядав у контексті використання на ЛБЗ, бо його з космосу видно. А якщо на нього встановити вогневий модуль, 10 тис. патронів, щоб він працював по ворогу — це буде непоганий варіант прикривати відступ наших підрозділів чи стримувати наступ ворога, поки наші підвозять логістику, — міркує інструктор.
Попри це, машина має технічні недоліки: сильно нагрівається, якщо довго використовувати, зв’язок потрібно покращити, корисне навантаження — 450 кг, це дуже мало, адже сама машина важить понад тонну.
— Є машинки, які важать 200 кг і везуть 600. Тобто для такої бандури 450 кг — це три норм дядьки в броніках, з БК, кілька мін. І це все, що він може везти. Нерентабельно. А коштує 3,5 млн грн. Але навіть враховуючи колісну базу, він усе одно проходить там, де гусінь не справляється, — запевняє Кука.
Сова серед своїх фаворитів називає НРК «Воля-Е» і «Терміт».
— Це дрони, які просто працюють. Бо є дрони, які треба докручувати. А є такі, що гірші від сирих, на мою думку. От є ударний НРК, який постійно ламається. Афігєнна задумка, але він рухається — і запчастини розпадаються, — скаржиться інструктор.
І таких, на жаль, чимало серед тих, котрі держава прийняла на озброєння.
— Хочу закликати: нехай усі вироби, котрі планують прийняти на озброєння, передають у школи НРК. Наші курсанти роблять усе, щоб вони ламалися. І якщо ми дали фідбек, виробник узяв і виправив неполадки — через три-чотири місяці в армії буде вже виріб, що працює і не ламається. Так має бути, — наголошує Сова.
Також інколи виробники дають напряму свої моделі на краштест.
— В ідеалі усі вироби НРК мають проходити через школу. І школа має видати акт, що та чи інша машинка може використовуватися, бо ніхто інший стільки не буде юзати її, як ми, — запевняє інструктор.
Курсанти
Буває, хлопці приїжджають зі своїм. Так, Красавчик з п’ятьма побратимами привезли два наземні роботи-мінувачі DODGER, які нещодавно надійшли в бригаду. Хлопцям дали завдання їхати вчитися і отримувати ВОС.
— Я взагалі сапер. Працював на «мавіках». Потім поранення, лікарня, відновлення. Зараз тут. На НРК не працював ще, хоча того року вже мова йшла про них. І це все ж краще, ніж руками тягнути, ніжками ходити. Усі ці засоби — це майбутнє. Бо сіра зона зросла. Але знову ж це не панацея. Без людей ніяк, такі реалії війни, — міркує курсант.
Сова додає, що хлопці і привезли коптери нічні, і допомагають з програмним налаштуванням.
— Моя суб’єктивна думка — кожен має допомагати іншому. Ми все ж робимо одну справу — нищимо ворога, — додає на це Красавчик.
Запитую, чи справді поширена проблема, що підрозділи не комунікують між собою і не діляться напрацюваннями. Усі присутні погоджуються, що таке є.
— Не хочуть ділитися. Коли ви знаєте, що ви найкращі і ви цим поділитесь, то ви вже не будете найкращі. І це в усьому — у застосуванні, технологіях, — пояснює Сова логіку тих, хто не ділиться.
— Іноді навпаки: коли хочеш дати інформацію, а люди не хочуть приймати. Тягнуть резину, а потім раптом що — починають кіпішувати, шукати, хто знає/вміє, — додає Красавчик.
— Чому так?
— Бо навіщо робити те, що можна не робити. Це людський фактор, — відповідає хтось із хлопців.
Тяпа теж сапер, працював і з РЕБ-системами. Там, де виконує завдання його підрозділ, мінувати і розкидати єгозу людьми вже неможливо через велику кількість ворожих дронів.
— Останній вихід хлопців був дуже невдалим. Командиру відділення відірвало ногу. Щоб зберегти людей, вирішили створити підрозділ НРК, видали дрони «Воля-Е». Запитали, хто хоче спробувати, і так ми поїхали відділенням п'ять чоловік, займаємось, навчаємось, — ділиться курсант.
Навчання, каже, подобається, хвалить інструкторів, індивідуальний підхід. Хоч і прийшов з нульовим досвідом у роботі з дронами, навіть з «мавіками» не мав справи.
— І, до речі, це найкращий учень з другої групи. Дуже швидко все схоплює, використовує знання, — підхоплює Сова.
— Правда? — дивується жартома Тяпа. — Як на мене, головне, щоб було бажання й інтерес від людини. Якщо не цікаво, то діла не буде.
— Це правда. Бо коли є бажання, усе інше налагоджується, завжди можна підійти до інструктора і він дасть відповідь. Якщо не знає — знайде того, хто знає, — зауважує Сова.
І додає, що для всіх краще, якщо людина, яка відчуває, що це не її, скаже про це на початку. Це повага і до свого часу, і до ресурсів школи й інструкторів, вважає Сова.
— Панове, розкажіть, а як вам вчитися? — звертається до інших хлопців.
Не без жартів вони погоджуються, що навчання подобається. Кажуть, легше розбиратися в техніці. Один курсант ділиться, що допомагає його технічна спеціальність за освітою — комп’ютерні системи і мережі, а також веброзробка, ким і працював у цивільному житті. Після мобілізації пів року служив зв’язківцем.
— Плюс допомагає те, що моя сфера діяльності потребує постійного навчання. У веброзробці настільки швидко змінюються технології, що тобі постійно треба щось нове освоювати. Тож мене не шокують нові знання і навички, — розповідає курсант. Додає, що поки не має позивного, бо і не дали, і сам не придумав ще.
Запитую, ким інші хлопці були в цивільному житті: Красавчик працював у сфері ремонту, Тяпа — кухарем-кондитером, поруч ще сидить Тікі-Тікі — він був водієм, доставляв продукти.
— Тепер теж буде доставка, але трохи іншого вантажу. Того, що кухар-кондитер наготує, — підхоплює Красавчик.
— А після війни буде зйомка весіль на «мавік» і підвозка тортів «Тарганом», — заходяться сміхом хлопці.
***
Цікавлюся у Сови, що в НРК нині зі зв’язком. Це, каже, окрема тема. Та нині, запевняє, над цим працюють, роботи вистачає.
Крім того, скаржиться на блогерів, які своїми діями можуть допомагати ворогу, коли пишуть про зв’язок і виказують дані.
— А ти вже як хоч трохи розумієшся в цьому, то бачиш, он у них такий-то зв’язок. А він зібрав собі лайків, репостів — і кому від цього добре? А ми два роки мовчали про цю систему, нікому нічого не казали — і на тобі результат, — обурюється Сова.
Те саме з історіями про застосування. Хоч ці відео видовищні, та не все варто показувати, вважає інструктор.
— Бо росіяни дуже швидко перехоплюють наш досвід. І це треба враховувати, — наголошує Сова.
