“Тарган”
“Тарган” на вигляд невеличкий, досить легкий – на кілька десятків кілограмів – маневрений і швидкий.
“Спочатку “Мавік” згори оглядає територію, що потребує розмінування, на карті ставляться позначки, де знаходяться вибухонебезпечні предмети. Потім виїжджає “Тарган” і проводить розвідку біля об’єкту. Після того, як там побував “Мавік” і “Тарган” – може працювати людина”, – пояснює порядок дій Андрій Гаваза, консультант фонду “Повернись живим” з мінної безпеки.
Обстеження території дронами – це спосіб зберегти людське життя, пояснюють у фонді. Тому в проєкті “Нам тут жити 2.0” вирішили піти в інновації і технології.
“На сьогодні я забороняю працювати зі щупом, бо вже є вибухонебезпечні пристрої, які працюють на антищупову роботу. Тобто сапер починає щупом проробляти прохід, тим самим він ініціює вибух і підрив”, – наголошує консультант фонду.
А “Тарган” може безпосередньо наблизитися до боєприпасу, встановити його тип, визначити категорію. Крім того, може розмінувати боєприпас собою. Або ж вберегти від мін-пасток.
“На сьогодні є багато вибухових пристроїв, які працюють на пересування, зміщення магнітного поля і вони можуть здетонувати при наближенні людини у бронежилеті. Тому для роботи підходить цей дрон. Він металевий, у нього є електронні запчастини і якщо на боєприпасі є зміна магнітного поля, дрон реагує і тим самим знищує боєприпас”, – пояснює принципи роботи дрона Андрій Гаваза.
“Тарган” може працювати і поряд із сапером – наприклад, на його невеличкій платформі можна возити інструмент, щоб людина не носила додатковий вантаж. Такий собі металевий помічник на колесах.
“Терміт”
Це вже важча категорія, хоч до великої техніки для гуманітарного розмінування полів “Терміту” далеко. “Терміт” – гусеничний, його не так легко перевернути і він має значно більшу платформу, ніж у його легшого “колеги”. Та меншу швидкість.
“Він логістичний, підходить для дистанційного підриву, може собою витягнути подовжений заряд, щоб розмінувати певну ділянку”, – пояснює Андрій Гаваза.
Крім того “Терміт” – евакуаційний, за необхідності дрон може вивезти поранену людину, до якої не можна добратися важчим евакуаційним транспортом.
А там, де не добереться через габарити, рельєф, чи погоду “Терміт”, прилетить на допомогу дрон-бомбардувальник “Вампір”. Він може як оглянути боєприпас зверху, так і скидом знищити вибухівку просто на місці. Або ж з допомогою спеціального обладнання з неба просканувати ділянку.
Вся перерахована техніка – українського виробництва. Таким був пріоритет фонду при виборі. Крім того, орієнтувалися на відгуки військових, які вже мають досвід роботи з НРК.
Чому на 100 млн гривень не закупили лише наземних роботизованих комплексів? У фонді пояснюють, що важливо було організувати для підрозділів повністю всю екосистему, аби військові, отримавши роботів, не думали потім, де взяти ще зв’язок, коптери для розвідки згори, комп’ютери для роботи, машину, щоб виїхати на завдання з технікою.
Крім техніки і транспорту є чотири мобільні майстерні технічного обслуговування. Обладнали їх власноруч, ексклюзивно: верстатами, інструментами, зварювальними апаратами. Така майстерня повністю автономна – з генератором і зв’язком.
“Екіпаж виїжджає в захищене місце, розгортається, їм доставляють пошкоджену техніку, вони її ремонтують і змінюють місце дислокації. Ця платформа буде обслуговувати не тільки НРК, а й колісні транспортні засоби різного типу. Працюватимуть на ній слюсарі, механіки”, – пояснює Дмитро Лаврик, фахівець фонду “Повернись живим” із автотранспорту.
Як зазначає Лаврик, ідея для мобільної майстерні запозичена з досвіду автомобільного спорту.
За пультом
Навчитися керувати “Тарганом” чи “Термітом” нескладно, кажуть самі військові. В управлінні наземні роботи на порядок легші за ті ж FPV-дрони. Втім навчання, необхідні.
“Це наші вимоги, щоб кожен підрозділ пройшов навчання і сертифікацію. Для цього ми домовилися з виробниками, вони провели заняття для операторів, щоб потім не було дзвінків з передньої лінії “Він зламався, як зробити”, – пояснює Андрій Гаваза.
Крім того, фонд також має інструкторський відділ, аби оператори і сапери могли працювати злагоджено.
“Для цього створені навчальні центри, де оператори проходять окрему підготовку на окремий виріб, а пізніше – комплексне заняття зі взаємодії всіх процесів і засобів для ведення бою. Один в полі не воїн, але коли є взаємодія, комунікація і розуміння, що вони роблять одну справу – тоді цей підрозділ перемагає”, – наголошує консультант фонду.
Олег Онаць каже, що хоч і вміє керувати усіма видами техніки, що вистроїна перед нами, та все ж на кожну з них є окремі більш фахові пілоти. Окремо – інженери, які її обслуговують.
Але хоч роботи і беруть на себе значну частину завдань, все ж людей треба більше, додає військовослужбовець.
“Робот без людини поки не може обійтися: ним треба керувати, йому треба поміняти акумулятор, буває, клинить його. Але ця робота все ж не на лінії ураження”, – зазначає Олег Онаць.
Найбільше, каже, потрібна молодь.
“Колишні геймери, вони вже мають навички орієнтування в управлінні, бо це також іграшка. Навіть якщо політати в окулярах, то вестибулярний апарат у них краще пристосований. У нас в підрозділі поки мало геймерів, але ми хочемо їх набирати”, – зазначає військовослужбовець.
Український досвід розмінування – теперішнє і майбутнє
Андрій Гаваза почав вчитися саперній справі у 1995 році. У 2006 став сапером. Навчався, як в Україні, так і за кордоном, в Косово. Зараз, каже, такого досвіду, який має Україна, не має жодна країна. Тож його важливо зберігати і передавати.
“Нам потрібна сильна школа, навіть нехай вона буде комерційна, щоби решта країн вчилися в нас. Ми вже передаємо досвід – Німеччина, Польща, Велика Британія, вони цікавляться. Але нам потрібна школа тут, щоб до нас їхали вчились. Ми вже маємо потужну базу саперів. Так, як замінована наша країна, в жодній країні світу такого немає. Це різні боєприпаси, починаючи зі стрілецької зброї, закінчуючи саморобними вибуховими пристроями, FPV-дронами. У нас вже не класична війна”, – пояснює консультант фонду.
Що стосується дистанційного розмінування з допомогою роботів, це в окремих підрозділах уже поставлене на досить серйозному рівні, вважає Олег Онаць. У них в підрозділі також є досвід використання наземних машин, які вони змайстрували власними зусиллями.
Наскільки поширені НРК у війську – “кожна нормальна бригада старається уже створювати цілі взводи, батальйони, що працюють з безпілотними системами”, каже він.
Як стрімко розвивається сфера наземних роботизованих комплексів? Військовий характеризує її поки, як народну ініціативу.
“До мобілізації у 2023 році я займався волонетркою, возили військовим пікапи та FPV. І в 2016-2017 роках знаходилися ті, хто дорікав, що ми за фігню возимо, то зараз ці дрони вже вирішують на полі бою. Такий самий сценарій буде і з НРК: спочатку несерйозне ставлення, а потім серйозніше, коли вони починають закривати бойові задачі. Це природний процес”, – вважає Олег Онаць.
А бойові задачі, які закриватимуть НРК – це вже залежить від фантазії та креативності тих, хто їх застосовує.
“Почепити на “Терміта” кулемет і це вже мобільна вогнева точка. Сьогодні він тут, а завтра там і спробуй його зловити. У посиленому режимі він може 2-3 дні сидіти в засідці, поки його не активують. Деякі моделі можуть тижнями стояти”, – пояснює військовий.
Об’єднати кілька машин у рій і вже буде роботизований “нуль” лінії оборони.
“Базу будуть складати НРК. Ми з групою військових інженерів експериментуємо над таким концептом – які мають бути логістичні, які вогневі точки, як машина з машиною повинна спілкуватися, як вони повинні працювати в наземному рої, як у них має машинне бачення працювати. І якщо утворюють роту, то там переважно два взводи на НРК, два на тяжких ударних дронах. І вони працюють разом, доповнюють одне одного. Це вже один організм, який міксують для завдань”, – пояснює Онаць.