Передача націоналізованих активів «Россетям»
Наприкінці минулого тижня Володимир Путін підписав указ, яким передав «Россетям» у довірче управління низку енергетичних активів, що раніше були націоналізовані у регіональних підприємців.
Йдеться про пакети акцій:
- «Облкоммунэнерго»
- Сибирско-Уральской энергетической компании (СУЭНКО)
Ці компанії були вилучені у державну власність у 2024 році рішенням Ленінського районного суду Єкатеринбурга після позову Генеральної прокуратури РФ.
Активи раніше належали бізнесменам Артему Бікову та Олексію Боброву, які контролювали значну частину енергетичних та комунальних підприємств на Уралі. Тандем Біков–Бобров вважався одним із фінансових центрів так званого «тюменського клану», що мав значний вплив у Свердловській та Тюменській областях.
Суд встановив порушення антикорупційного законодавства під час придбання компаній через структури з іноземною участю. Після цього активи були націоналізовані. Наразі Біков залишається на свободі, тоді як Бобров і топ-менеджер Тетяна Черних перебувають під арештом у справі про шахрайство.
Тим самим указом «Россетям» передано ще дві енергетичні компанії у Ставропольському краї, які також були націоналізовані у 2024 році після позову Генпрокуратури у підприємця Магомеда Каітова — одного з ключових гравців енергетичного ринку Північного Кавказу.
Передача активів супроводжувалася масовою заміною менеджменту на вихідців із групи «Россети».
Фактично відбулася повна управлінська інтеграція націоналізованих компаній у систему «Россетей». Окремо варто звернути увагу, що медійний актив групи — видання URA.RU перейшов під контроль АНО «Диалог», структури, яка відповідає за цифрову пропаганду Кремля.
Холдинг «Россети» є одним із ключових інфраструктурних операторів російської енергетики. Серед його стратегічних фінансових партнерів — банк «Россия», який виступає одним із найбільших кредиторів компанії.
Банк «Россия» контролюється Юрієм Ковальчуком, одним із найближчих до Путіна олігархів. Через цю фінансову структуру формується значна частина активів кремлівської еліти.
Таким чином, передані «Россетям» енергетичні активи фактично опинилися в орбіті інтересів групи Ковальчуків.
Якщо група Ковальчуків забезпечує фінансову та корпоративну частину енергетичної вертикалі, то Сергій Кірієнко виконує роль її політичного координатора. Колишній глава Росатома, а нині перший заступник керівника адміністрації президента РФ, Кірієнко контролює значну частину внутрішньої політики Кремля, включно з управлінням окупованими територіями.
У цій системі формується своєрідна триєдина конструкція:
- Ковальчуки — фінансовий центр;
- державні енергетичні корпорації (Росатом, Россети, Інтер РАО) — інфраструктурна база;
- Кірієнко — політичний менеджер і координатор.
Передача націоналізованих енергетичних активів «Россетям» демонструє новий етап централізації російської енергетики. Фактично формується вертикаль, в якій регіональні енергетичні компанії переходять під контроль федеральних холдингів; управління концентрується в руках обмеженого кола політично лояльних груп та фінансові потоки інтегруються через структури, пов’язані з Кремлем.
У результаті енергетика стає додатковим інструментом політичного контролю над регіонами та ресурсами.
Фактор Медведчука
Нинішній генеральний директор «Россетей» Андрій Рюмін, який очолює компанію з 2021 року, має ще один показовий політичний зв’язок. За даними російських медіа, Рюмін одружений із Іриною Медведчук, старшою донькою українського проросійського політика Віктора Медведчука. Їх знайомство відбулося у Швейцарії, де Ірина навчалася у міжнародному інституті Розенберга, а пізніше — у Женевському університеті. Весілля відбулося у Москві у 2006 році.
Саме Медведчук сприяв кар’єрному зростанню Рюміна: спочатку він очолив «Ленэнерго», а згодом став керівником «Россетей». Тому, посилення групи Кирієнко-Ковальчуки прямо тягне за собою посилення та реінкарнацію Медведчука. А значить – повернення до класично-програшних поглядів не лише на Україну та можливість її дестабілізації. Попри все, не варто недооцінювати залишки ОПЗЖ та політичної системи Медведчука. Чи є в них шанс на успіх? Навряд. Але, хвилі дестабілізації по лінії мова, віра, ТЦК та … демобілізація – ось чого варто очікувати. Наративів, що будуть посилюватись медійною можливістю Ковальчуків. На щастя для нас, це швидше за все надає нам перевагу в протидії через досвід. Але, й недооцінювати здатність системи адаптуватись теж не варто. В будь-якому випадку, це черговий раз демонструє не просто небажання Кремля рухатись до миру. А продовження пошуку кроків «перемоги» за будь-яку ціну, спираючись то на одну, то на іншу башту Кремля.