Для порівняння: Південний федеральний округ виконав план на 90,5%, Приволзький – на 90,6%, Центральний – на 87,4%, а Сибірський взагалі на 79,8%.
Виникає логічне питання. Якщо Росія настільки «успішна аграрна держава», то чому саме окуповані українські землі раптом стали її головним аграрним відмінником?
Відповідь проста. З 2022 року Кремль системно використовує окуповані території як ресурс для компенсації власних економічних та виробничих проблем в агросекторі.
Погодні умови, деградація частини земель, проблеми з рентабельністю зернових та логістикою поступово знижують ефективність регіонів Росії. Особливо це помітно в Центральній Росії та Поволжі, де цього року вже спостерігається відставання від планів посіву та проблеми з озимими культурами.
За даними самої російської статистики, близько 1,55 млн га озимих залишились без необхідного підживлення. Частина цих площ взагалі може бути втрачена для виробництва зерна.
Ось тут на сцену виходять окуповані території. Фактично Росія отримала додатковий земельний банк площею в мільйони гектарів без необхідності інвестувати в його створення. Земля вже була. Інфраструктура вже була. Люди вже були. Потрібно було лише інтегрувати виробництво в російську систему контролю.
Саме тому сьогодні окупована частина Запорізької області, Приазов’я та південь Донеччини поступово перетворюються не на регіони розвитку, а на аграрний придаток російської економіки.
Це яскраво демонструє структура посівів. Попри основну увагу до зерна, та постійні наголоси на «рятуванні світу від голоду» з боку Кремля, найкращі показники з посіву демонструють культури, орієнтовані на експорт та прибуток:
- ярий ріпак – 119,9% від плану;
- соняшник – 102%;
- цукровий буряк – 96,6%;
- ярий ячмінь – 97,2%.
Натомість культури, які мають більше значення для внутрішнього споживання, показують значно скромніші результати:
- гречка – 56,9%;
- рис – 63,7%;
- соя – 79,2%.
Пріоритет очевидний. Не продовольча безпека. Не забезпечення населення. Не розвиток територій. Максимізація прибутку. Те, що вирощується на окупованих територіях, дедалі більше працює не на місцеву економіку, а на російські експортні ланцюги.
По суті, Росія реалізує класичну колоніальну модель XXI століття. Метрополія отримує сировину. Колонія забезпечує землю, ресурси та логістику. При цьому прибуток концентрується за межами самої території.
І якщо подивитися на російські аграрні звіти останніх років, стає очевидним: окуповані території дедалі частіше використовуються як компенсатор проблем власного агрокомплексу. Там, де російські регіони не добирають посіви, втрачають врожайність або стикаються з дефіцитом рентабельності, Кремль просто підключає новий ресурс – українську землю.
Неоколоніалізм у його сучасному аграрному виконанні.
Читайте такожСпротив: окупанти прикривають "дотаціями" грабунок українських фермерів на ТОТ